X X I I - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 5 - 6 / б е р е з е н ь 2 0 11 р . / ГА З Е ТА З АС Н О ВА Н А 1 9 4 9 р .X X I I - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 5 - 6 / б е р е з е н ь 2 0 11 р . / ГА З Е ТА З АС Н О ВА Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

• 200-й номер «Нашого голосу»

• 150-річчя кончини Шевченка

• Наша мова калинова

• Останній день Пророка

• Свято рідної мови

• Вузівський посібник

• «Рідна Україно»

• Вузькоколійчаний туризм

• Про високогірних орлів

• «Не ідол, а жива людина»

• «Ріднокрай!..»

• Коли жарти – не жарти

• «Ой маю, маю я оченята»

• Від вождя до... взуття

• Історичні походи в Ардялі

U nomeri:U nomeri:

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

stor. 2

stor. 3

stor. 4

stor. 5

stor. 6

stor. 7

stor. 12

stor. 8

stor. 9

stor. 10

stor. 11

stor. 13

stor. 14

stor. 15

stor. 16

«Факел Бірмінґема» – престижну міжнародну нагороду – вручили в Іспанії в«Факел Бірмінґема» – престижну міжнародну нагороду – вручили в Іспанії в'90-ті роки акціонерному товариству «Українські ювеліри». По прямій лінії'90-ті роки акціонерному товариству «Українські ювеліри». По прямій лініїмайстрів Київської Русі українські ювеліри вражають фантазією і витонченістюмайстрів Київської Русі українські ювеліри вражають фантазією і витонченістюроботи, займаючи свій сегмент на жорстко контрольованому міжнародному ринку.роботи, займаючи свій сегмент на жорстко контрольованому міжнародному ринку.

На фото: кольє з діамантами і ціанітом.На фото: кольє з діамантами і ціанітом.

BEREZENY 2011 r.2

140-річчя від дня народження

Лесі Українки

u 25 лютого 2011 року бухарестськафілія СУР відзначила 140-річчя від днянародження Лесі Українки у Культурно-інформаційному центрі ПосольстваУкраїни в Румунії. Присутні мали

можливість дізнатись про життєвий ітворчий шлях письменниці за сценеткою увиконанні студентів українського від -ділення Бухарестського університету,побачити виставку книг, присвячену Л.Українці та художній фільм «Лісова пісня».В кінці вокальна група «Зоря» виконалакілька українських пісень.

В українській літературі Леся Українкавиявляється як поет-лірик, автор ліро-епічних поем, драматург-новатор, прозаїк,публіцист і критик.

Письменниця Леся Українка (насправжнє ім’я Лариса Петрівна Косач),наслідуючи Тараса Шевченка, зуміла нависокому рівні поєднати народну поетичнумову з розвинутою українськоюлітературною мовою.

На основі знання творів Т. Шевченка, М.Вовчка, О. Пушкіна, творів захід -ноєвропейської і античної літератури, ЛесяУкраїнка своїми творами збудувала широкуі барвисту творчу мовну палітру. Головнуроль у розвитку мовної майстерностіписьменниці, її мовностилістичних засобівмало знання класичних мов – латинської ігрецької, а також і польської, болгарської,російської, німецької, англійської, фран -цузької, італійської та іспанської.

Читаючи її твори, знайдемо багато кри -латих виразів в оригіналі, а також і вперекладі на українську мову.

Різновидність словника і фразеологіїпоєднується з тим, що Леся Українкавивчала стародавню, середню і новуісторію різних народів Європи та Азії,

літературу, мистецтво, музику та етног -рафію.

Заслуга Лесі Українки в історіїукраїнської літературної мови полягає втому, що вона є новатором у застосуваннінових мовно стилістичних жанрів (тутмаємо на увазі драматичні монологи ідраматичні поеми), різноманітної поетич -ної метрики і засобів віршування, вико -ристання народно-розмовної мови длявираження складних понять і введення їх вукраїнську художню мову, лексику іфразеологію.

«Салон книги, преси і музики»

u 2-6 березня 2011 р. у Національномумузеї історії Румунії відбулась XVIвиставка: «Салон книги, преси і музики».На культурній події була присутня середнаціональних меншин і українська. Читачімали нагоду ознайомитись з колекцієюрізної тематики останніх книг, виданихСУР. Появились минулого року книги ІванаКовача «Сміються, плачуть солов'ї...»,Івана Ребошапки Всесвіт усного і писаногослова, Михайла Михайлюка Синій смутокфіордів, Просвіт – Антологія короткоїпрози з Румунії, упорядкована МиколоюКорсюком, Людмили Дорош Дивовижніпригоди Пір'їнки, Михайла Трайсти

Кладка, Казки мого дитинства,упорядкована Раїсою Адам, Марти БотаГлиняна мисочка, Юрія Паращинця Ріднийкраю!.., Василя Баршая Стоголоса луна таінші.

Також згадаємо і наші місячні часописиВільне слово, Український вісник, Наш

голос, Дзвоник і Curierul ucrainean, яківідображають політичні, культурні, нау -кові, суспільні та соціальні події укра -їнської громади в Румунії.

200-й номер журналу «Наш голос»

u 7 березня у приміщенні СУРредакційний колектив журналу відс -вяткував 200-й ювелійний номер відзаснованого у 1990 р. українськогожурналу «Наш голос». На цьому святіСтепан Бучута, голова СУР і депутатРумунського Парламенту, урочисто вручивграмоти головному редактору Ірині

Мойсей та колективу журналу «Наш голос»(фото) і побажав йому багато успіхів у май -бутньому. Висловили свої урочисті поздо -ровлення «НГ» Ірина Мойсей, ЮрійВербицький, радник-посланник Посольс тваУкраїни в Румунії, Іван Ковач, МихайлоМихайлюк, Іван Ребошапка та Іван Робчук.

Літературний журнал «Наш голос»висвітлює діяльність українських пись -менників Румунії.

Роман ПЕТРАШУКФото автора

Культурні заходи Союзу українців Румунії

Доброго дня, пане Іване!

Чув про Вас, що Ви перекладаєте зукраїнської на румунську. (Дуже рідко –І.К.). Переглядав в неті Вашу газету.

Цікава! Бачив там дитячі сторінки.Можу допомогти Вам зі своїми

дитячими творами – веселі вірші і казки.(Будь ласка – І. К.). Можливо, колись іВи мене перекладете румунською.

Мій сайт: http://slovogray.narod.ru

Ігор СІЧОВИК,м. Київ

«Повага та шана «ВС»

Я – не великий знавець мови тадіалектів, але хочу висловити на адресуукладачів часопису «Вільне слово»(який Ви люб'язно надіслали мені)найкращі слова поваги та шани щодоїхнього знання мови (з легким прис -маком Буковини). На жаль, такоюмовою не володіють (чи не) переважнабіль шість ЗМІ сучасної України.

В. С. СИТНІКОВ,М. Київ

Листи до редакції «ВС»

Гурт «Зоря»

Виставка СУР Вручення грамот

BEREZENY 2011 r. 3

Кожного року у березні повсюди вРумунії, де компактно прожи ваютьукраїнці, відбу ваються урочистізаходи, присвячені Тарасу

Шевченку. З нагоди відзначення 197-ї річниці від

дня народження та 150 - річчя від дня кончиниВеликого Кобзаря, 9 березня в бухарестськійцеркві Кашин була відслужена панахида.Пам’ятні заходи продовжились в бухарестськомупарку Херестреу біля пог руддя Шевченка, якестоїть неподалік озера, ніби біля Дніпра, і депредставники укра їнської громади таукраїнського дипло матич ного корпусу,акредитованого в Бухаресті, віддали шану геніюукраїнського народу, який підніс українськулітературу до світового рівня.

Після церемонії покладання квітів допогруддя Тараса Шевченка Надзвичайний іПовноважний Посол України в РумуніїМаркіян Кулик виступив з наступноюпромовою: «В історії кожного народу єособистості, які залишили свій непересічний,невмирущий шлях і позначку. Для нас, дляукраїнського народу, безумовно, таким іменем єТарас Григорович Шевченко. Це постать, величдуху, поет, трибун, який поєднав разом ізпоезією, разом із мистецтвом активну громадськупозицію, безмежну боротьбу за волю України, їїнароду, за правду, за справедливість. Безумовно,ім’я Тараса Григоровича Шевченка є середзолотої скарбниці світової культури, світовоїісторії. Сьогодні, мабуть, важко знайти державуна карті світу, де б не знали про Шевченка. Убагатьох містах йому встановлені пам’ятники,шанується його слово. Він залишив і зробив

вагомий внесок у розвиток української мови,літератури. Його «Кобзар» і сьогодні шанується всвіті. Недаремно Шевченко багатьма вважаєтьсяБатьком української мови, а для нас усіх вінзалишається тим генієм, через якого ми багаточого ідентифікуємо себе як українців і прос -лавляємо і Україну, і українців. Я вдячний всім

вам, що сьогодні ви знайшли час, щоб бути тут івшанувати Шевченка, вдячний всім українцямРумунії, українцям з Бухареста. Для багатьох це єчастиною глибокодуховної потреби – звер нутисьдо Шевченка, бути з ним, і не тільки в день йогорічниці, народження чи смерті, але і в іншіперіоди. І тому хочу всім Вам побажати щастя,вдачі. Нехай українське слово, слово Шевченка,нехай український дух і мудрість допомагаютьВам!».

У своєму слові Іван Робчук, заступникголови Союзу українців Румунії, наголосив натому, що Тарас Шевченко є великою гордістю іславою всіх українців світу: «Усе його творчежиття Тарас Шевченко віддав боротьбі засвободу і щастя народу. Його поезія є унікальнимі неповторним явищем. Вона хвилює всіх тих,кому дорогі свобода, демократія та дружбанародів. Тому ми раді сьогодні, що ідеали, за якіборовся Тарас Шевченко, стали дійсністю вУкраїні. Тарас Шевченко є великою гордістю іславою всіх українців світу. Слава ТарасовіШевченкові!».

У своєму виступі Ярослава Колотило,радник у Міністерстві культури, культів йнаціональної спадщини та головаБухарестської філії Союзу українців Румунії,разом із радником-посланником ПосольстваУкраїни в Румунії Юрієм Вербицьким, –

головним організатором свята, – зазначила: «Ми,українці, не забуваємо відзначати це свято, ми незабуваємо Шевченка. Тарас Шевченко у своїйтворчості відображав переживання за долюнароду, за свій талан. Він сказав: «Добре, мамо,/Що ти зарані спать лягла,/ А то б ти Богапрокляла/ За мій талан». Це був його талан,важка доля його життя, але після його смерті вінзаслужив великої слави, якої навіть він сам нечекав, і ніхто не думав, що Шевченко залишить засобою такі великі сліди, і це, може, і тому, щодрузям тіло Шенченка вдалося перевезти зПетербурга до Канева, до Чернечої гори, так, яквін цього бажав, – бути похованим біля Дніпра.До його могили люди ідуть, як на прощу, тому щоШевченко – це наша душа, свідомість і любов. ВУкраїні не забувають Шевченка, але і ми,українці в Румунії, не забуваємо його і будемойого пам’ятати, і сподіваємось, що колисьпоїдемо до Канева, щоб побачити, де спочиваєТарас Шевченко».

Присутній на культурному заході, поет ІванКовач прочитав вірш

«Є Пам’ятник Шевченку в Бухаресті!»

Хлібиться день, мов ангел у небесах, і з роду в рід вагомиться праслово, в заплаті та розплаті водохресній іде Шевченко, мовби дієслово.

Нанизує слова в тривожному барвінку і зцілює рубіни, мов руїни. Народний і всетронний, із затінку Шевченко вибрав рідну Україну.

Немовби душу, що снується дзвоном глибин бездонних та далекосяжних, в опорі-непокорі ніжноздвонно возвів Шевченко лебедів останніх.

В багряному безсонному світанку, як босі ноги в росах дичавіють, іде Шевченко, – вітер спозаранку, немовби наддніпрянська коломийка.

В щоднинній білій пам’яті маґнолій долоня вітру віру знов зударить, бо там, де степ гуде-гуде розлогий, лиш він, Шевченко, государить.

...І тут, де сизь блукає берегами, і тут, де виворочаться дороги, і тут Шевченко ходить поміж нами, і тут він Хрест свій носить донезмоги.

Та є вже честь, немовби хліб насущний, є день, немов дора, що вже в безпеці, та нерозтрощена й грядуща, - є Пам’ятник Шевченку в Бухаресті!»

Святкові заходи, присвячені 197-й річниці віддня народження Тараса Шевченка, продовжилисяу приміщенні СУР, де присутні мали нагодувисловити свої думки про його життя і творчість.Виступив також Буха рестський молодіжнийгурт «Зоря», члени якого не тільки співали, але й

декламували вірші Шевченка. У приміщенні СУРбуло створено для гостей заходу добрий настрій ітеплу атмосферу.

Христина ШТIРБЕЦь,Радіо Інтернаціонал-Румунія

Фото Валентина КОБАСьКОГО

Відзначення 197-ї річниці від дня народження і 150-річчя від дня кончини Тараса Шевченка Відзначення 197-ї річниці від дня народження і 150-річчя від дня кончини Тараса Шевченка

´

В БухарестіВ Бухаресті

BEREZENY 2011 r.4

Під такою назвою 21лютого ц.р. був про -ведений сценарій Між на -родного дня рідної мови

у дитсадку н-р 1 Вишавської Долинивихова телькою Нарцисою Гречинюк.

На свято було запрошено дош -кільнят зі своїми вихо ва тельками: Л.Гава (Крас ний), С. Мануляк (Бис -трий), З. Грінь і М. Марічек (В.

Долина – Завишава-Замодерей), атакож директора школи В. Онужика,учительку Л. Онужик, учительку М.Краус, викладача української мови,голову СУР Вишавської Долини Л.Співалюк та батьків дітей.

Приємно вражені були всіприсутні, коли на порозі залу, в якомувони проводять щоденну діяльність (уселі немає будинку-дитсадка), їхзустріли маленькі українці з хлібом-сіллю і щирими серцями. Всі вонибули в національних костюмах:дівчата у віночках, на яких неначерозцвіли всіма барвами прекрасніквіти. Переважали сині і жовті

кольори, взяті від сонця і блакиті тавід нашої з вами України.

А ще маленькі дошкільнятазустріли їх гарною піснею: «Ой зеленежито, зелене...».

У залі стіни були прикрашенівишиваними українськими руш -никами, на столах – ткані та вишитіскатерті, килими, портрет ВеликогоКобзаря, кущі калини, а такожвеликий вінок, який символізувавнашу мову, оспівану поетами. У ньомупереплелися: шовкова трава, ягодикалини, барвінок /сині волошки ісолов'ї, намальовані на папері/, жовтіколоски пшениці і сопілка. На стінахвисіли плакати з такими написами, як«Українська мова – барвінкова»,«Мова мами – найрідніша в світі» таін.

В такій суто українській обста -новці вихователька Н. Гречинюк пові -домила тему і мету цієї діяльності.

Свято рідної мови

Мета свята:– формувати розуміння того, що

українська мова – наш дорогоціннийскарб, без якого не може існуватинарод;

– розширювати знання про красу ібагатство української мови;

– виховувати любов до рідної мови,почуття поваги до всього свого,бажан ня розмовляти українськоюмовою.

Вихователька ще сказала: «Рідна

мова – духовний скарб, через якогонарод звеличує себе, передаєнаступному поколінню досвід, культуру,традиції, обряди. В цей день маленькіукраїнці зібралися тут, щоб висловитисвою любов, повагу, шану до рідноїукраїнської мови і доказати присутнім, іне лише їм, що вони вивчають,розмовляють нею і люблять її».

Присутні діточки на святі казаливірші:

- «Рідна мова» – С. Вороб кевич;«Рідне слово» – А. Камінчук; «Ма -мина порада» – М. Чубіка; -«Україночка Оленка» – Н. Поклад;«Рідна мова» – О. Олесь; «Нецурайтесь мови» – Р. Завадович та ін.

І ще багато інших. А також співалипісні: «Україночки-дівчатка» (при ційпісні танцювали), «Ой у лузі червонакалина похилилася»; «І в вас і в нас,хай буде гаразд».

Вихователька Н. Гречинюкнагадала дітям, щоб ніколи незабували, не соромилися, що вониукраїнці. Так само: щоб її поважалирідну мову, бо хто поважає її, тойповажає і самого себе. Всіх діточоквихователька нагородила грамотами.

Діти співали і танцювали за піснею(записаною) «Укра їночка» у виконанніО. Білозір.

Директор школи В. Онужикпоздоровив діточок, які так гарнодекла мували вірші і співали, подя -кував їм, вихователькам, бать кам.

Викладач української мови Л.Співалюк теж поздоровила ма лень кихза їхні такі талановиті виступи.

Марія ЧУБІКА

21 лютого ц.р. і в нас було відзначено «Міжнародний день рідної мови»

«НАША МОВА – КАЛИНОВА»

...Наступили булиминуло річні грудневідні, які знову нагадалипро Революцію, що

відбу лася тут, в Тімішорі, 21 рік тому. Періодтаки довгий, а що змінилося в нашомужитті? – кожен схильний запитати. Неможна не заперечити, що живемо по-старому (як до 1989 р.), що таки нічого незмінилося в нашому суспільстві...

Є багато речей, якими всі повинні бутизадоволені, хоча б лише тому, що слово незабороняється, що можна сказати те, щодумаєш.

В грудневі дні до Тімішори прибуваликожного року, й тепер прибувають, політики,виступають деколи з гучними промовами,споминають тих, що полягли смертюхоробрих, але й досьогодні не знаємо чиступравду про ті події. Тому жителі Тімішори(правда, не всі) не можуть заспокоїтися ізабути таку кривду щодо героїв Революції, бо внашій пам'яті ще живі ті грудневі криваві дні.

Щоправда, люди, заняті щоденними кло -потами протягом року, дещо й забувають, алев грудні пригадують усе.

Революція змінила матеріальне життялише невеликої частини людей, а самеполітикам, в деякій мірі революціонерам, зяких, на диво, найбільше в тих околицях, де

Революцію бачили тільки по ТБ (в Олтенії, вМолдові). Дивно, що не береться до уваги, на чиїйстороні вони були, а всіх нагородженопривілеями однаково, а ще й по 2300 леїв місячно.

Для справжніх революціонерів ця суманевелика. В Тімішорі мало рево люціонерів, і ціроз'єднані в кілька окремих організацій. Часточуємо й такі думки, що в грудні 1989 р. не булаРеволюція, але ми, ті, що жили і живемо вТімішорі, переконані, що то була Революція!

Мрія, що Революція всім принесе щастя, незбулася. В нас тепер налічується 222 видирізної допомоги від держави, допомоги, щонадається 12 мільйонам людей.

Що всі люблять лише діставати, бачимо йз того, скільки в нас паломників на свята вмонастирях, які чекають з нетерпінням дваголубці й одну ковбасочку.

Ті, які відправилися на заробітки в чужікраїни, живуть краще, бо працюють важко йза набагато кращу зарплату, ніж у нас.

Ми мусимо просуватися вперед закраїнами, що належать до ЄС, бо в нас спільнізакони і договори, підписані й нашимиполітиками. Але цей процес дуже повільний...

Реформи, які дотепер в нас провелися, – цетільки під натиском Євросоюзу. Не дивно, що83% з-між нас твердять, що вони жили добредо Революції і тужать за минулим.

Хочеться вірити, що все це спричиненебезладдям, яке є в політичній сфері в нашійкраїні. Як говорить О. Забужко: «Світ стоїтьна непорозумінню, і тепер ніхто нікого нерозуміє»...

Василь АРДЕЛЯН

РЕВОЛЮЦІЯ, НЕНАЖИВА ПОЛІТИКІВ Й ЗЛОБОДЕННІ КЛОПОТИ НАСЕЛЕННЯ

– Я ж та ж сама наша з вами Революція!..

BEREZENY 2011 r. 5

21листопада 1860 р. Шевченкоотримує право на дру -кування незадовго до цьогоукладеного ним «Букваря».

Це був його спротив перед русифікацієюукраїнської молоді, а зокрема, дітей, яким ушколах в Україні всі предмети викладалисяросійською мовою, та вислів про уболіванняза долю рідної мови.

(Принагідно сказати, що нове видання«Кобзаря» та поява окремих поем і поезійпоета різними іноземними мовами –польською, чеською, болгарською, словін -ською, російською та ін. – особливою міроюпосприяли й появі «Букваря». Йшла мова,внаслідок переговорів із Шевченком тамосковським видавцем К. Солдатенком,навіть і про третє видання «Кобзаря». Вкінці '60 року в Петербурзі виходить«Кобзарь Тараса Шевченка в переводерусских поэтов», редагований в Ніжині. Це

переклади російською М. гербеля, О.Плещеєва, М. Берґа, Л. Мейя, М. Курочкіната ін. В петербурзькому виданні впершеросійсь кою мовою була поміщена також іавтобіографія Шевченка).

«БУКВАР»

В такому контексті вже на початку1861 р. «Буквар» Шевченка, «розра хо ва нийна користування в недільних шко лах»,виходить з друку кількома тися чамипримірників.

До Києва (М. Чалому), хоч уже й тяжкохворий, поет висилає 1000 примірників«Кобзаря», до Полтави – теж 1000. Це «накористь народних шкіл». В листі до М.Чалого з цієї нагоди Шевченко пише, що вінбажає видати українською мовою також іарифметику, географію та історію України.

У 1860 р. працелюбному Шевченку

вдається, начебто, все. Адже він, немов на«останній стометрівці», хоче «на сторожіколо них поставить слово». Коло кого? Колорідних, покріпачених далі земляків. Це буврік «його національних стремлінь, йогоборотьби проти одвічного ворога, яку незламали ніякі сили». Критик, академікСрезневський, торка ючись багатства новихпоезій і планів поета, написав: «Шевченковіобвинува чення стали нестерпними: вінгромить і б'є, він весь палає якимосьшаленим, всезнищуючим вогнем».

Про свій тяжкий стан здоров'я 20 січня'61 р. Шевченко написав у листі до братаВарфоломея: «Утомився, ніби копу жита заодним заходом змолотив», але нездужатипоет почав вже з кінця 1860 р. 14-15 лютого1861 р. Тарас григорович на зворотіофорта/автопортрета напише свій вірш«Чи не покинуть нам, небого...». Останній...

ОСТАННІЙ ДЕНь ЖИТТЯ Т. ШЕВЧЕНКА

В останній день життя Шевченка приньому (дуже хворому) був М. Лазаревський,який прибув до його помешкання 25 лютогов суботу з нагоди іменин поета. Шевченкотоді був у важкому стані: сидів на ліжку йтяжко-тяжко, ледве дихав. Але свідомий,бо проказав другові так: «Напиши братовіВарфоломею, що мені дуже недобре!».

Але ж приїхав п. Барі, лікар, якийуточнив, що водянка у хворого «кинулась улегені».

Розповідь Лазаревського, за нотаткамиДм. Чуба: «...Муки страдника були нес -казанні. Мушка, покладена на груди, дещополегшила страждання, і хворому прочиталипривітальну депешу з Харкова від Трупова.

До 150-ї річниці з дня смерті Тараса Шевченка

«...НЕ КОБЗАР, А НАЦІОНАЛьНИЙ ПРОРОК»«Він весь палає якимось шаленим, всезнищуючим вогнем»

u Останій вірш поета (1861)

Чи не покинуть нам, небого,Моя сусідонько убога,Вірші нікчемні віршувать,Та заходиться риштуватьВози в далекую дорогу,На той світ, друже мій, до Бога,Почимчикуєм спочивать.Втомилися і підтоптались,І розуму таки набрались,То й буде з нас! Ходімо спать,Ходімо в хату спочивать...Весела хата, щоб ти знала!..Ой не йдімо, не ходімо,Рано, друже, рано — Походимо, посидимо — На сей світ поглянем...Поглянемо, моя доле...Бач, який широкий,Та високий, та веселий,Ясний та глибокий...Походимо ж, моя зоре...

Зійдемо на гору,Спочинемо, а тим часомТвої сестри-зоріБезвічнії попід небомПопливуть, засяють.Підождемо ж, моя сестро,Дружино святая!Та нескверними устамиПомолимось Богу,Та й рушимо тихесенькоВ далеку дорогу — Над Летою бездонноюТа каламутною.Благослови мене, друже,Славою святою.А поки те, та се, та оне...Ходімо просто-навпростецьДо Ескулапа на ралець — Чи не одурить він ХаронаІ Парку-пряху?.. І тойді,Поки б химерив мудрий дід,Творили б, лежа, епопею,Парили б скрізь понад землею,

Та все б гекзаметри плели,Та на горище б однеслиМишам на снідання. А потімСпівали б прозу, та по нотах,А не як-небудь... Друже мій,О мій сопутниче святий!Поки огонь не захолонув,Ходімо лучче до Харона — Через Лету бездоннуюТа каламутнуюПерепливем, перенесемІ славу святую — Молодую безвічную.Або цур їй, друже,І без неї обійдуся — Та як буду здужать,То над самим ФлегетономАбо над Стіксом, у раю,Неначе над Дніпром широким,В гаю — предвічному гаю,Поставлю хаточку, садочокКругом хатини насажу,Прилинеш ти у холодочок,Тебе, мов кралю, посажу.Дніпро, Україну згадаєм,Веселі селища в гаях,Могили-гори на степах — І веселенько заспіваєм...

(Закінчення на 9 стор.)

Іван КОВАЧПохорон Тараса Шевченка в Петербурзі на Смоленському кладовищі

Тарас ШЕВЧЕНКО

ЧИ НЕ ПОКИНУТь НАМ, НЕБОгО...

BEREZENY 2011 r.6

25лютого ц.р. минає 140 років зтого часу, як у сузір'їукраїнського письменстваспалахнула яскравим світ -

лом маленька зірочка, під якою народилася вмайбутньому видатна українська пись -менниця Лариса Косач – Леся Українка.

Невблаганна доля відміряла нелегкіжиттєві випробування для її слабкого тіла,але й наділила непересічним талантом,який розвивався під дбайливою опікоюматері Олени Пчілки та дядька, відомогоукраїнського вченого Михайла Драгоманова.

За свої сорок два роки ця хвороблива,однак невгамовна «Прометеєва дочка»,встигла чи з власної волі, чи за збігомобставин, відвідати значну кількість країнсвіту. Вра ховуючи високу обізнаність Лесі віноземних мовах, їй не були чужимиНімеччина й Болгарія, Швейцарія і Білорусь,Росія і Польща, грузія й Італія, Єгипет такраїни При балтики. І де б не перебувалаписьменниця, – всюди в неї була напружена,копітка та плідна праця.

Навесні 1901 р. Леся Укра їнка виявляєбажання від відати гуцульщину, і при чиноюцьому був не так фізичний стан поетеси, якдушевна депресія, пов'язана зі смертю 3березня 1901 р. близького друга Лесі Сергія

Мержинського. Про це вона сповіщає у листівід 25 березня до Ольги Кобилянської: «Ястрашно втомлена фізично і морально і,здається, стала б без кінця... Але єсть у менеще одно бажання... се поїхати до вас, назелену Буковину. Мені хочеться Ваших тихречей, Ваших лагідних поглядів, Вашої ще нечуваної для мене музики, мене ваблять Вашінезнані, а вже милі гори, і вся Ваша країна, щоздавна мрією стала... Се дивно, я втомлена і

розбита, а проте щось мене жене в світ,кудись так, де я ще не була ніколи, далі, вседалі».

Від задуму до його здійснення пройшлинеповні два місяці: вже наприкінці квітняЛеся приїздить до Чернівців і мешкає уродині Ольги Кобилянської. У серціБуковини, в залі Народного дому, відбувсявечір на честь Лесі Українки 22 травня. Авже 29 числа цього ж місяця обидвіписьменниці прибувають до Кимпулунгу(місто в нинішньому Сучавському повіті), деЛеся проводить цілий місяць. Пише туткілька поезій, у яких ще живуть гіркіспогади про втрату свого друга Мер -жинського, але вже появляються першівраження від перебування в горах.

Леся Українка пише до дочки МихайлаДрагоманова Аріадни: «Буковина мене прий -

няла сонцем і погодою, мама лигою і бринзою,

прекрас ними пейзажами і добрими людьми, а

тепер заманила мене в гори, що так страшно

називаються Рунг, Маґура, Рареу і самі

страш ні, як насупляться хмари»...У горах-долах Буковини.

Початок XX ст.

ДО 110-річчя ПЕРЕБУВАННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ НА гУЦУЛьЩИНІ

Союз українцівР у м у н і ї ,С у ч а в с ь к и йш к і л ь н и й

Інспекторат і Школа I-VIIIкласів с. Балківці, разом з усімашкільними закладами Сучавсь -кого повіту, 20-21 лютого 2011р. організували Учнівськийконкурс «Свято рідної мови» зметою заохочення шкільноїмолоді з українських поселень(класів та груп) у розвої їхкультурної ідентичності –основи назрівання майбутньогогромадянина Європи. Для цьогоорганізатори постаралися вико -рис тати цінності народної твор -чості та літературної творчостіписьменників, що належатьукраїнській меншині Румунії.

Так, учбові заклади Су -чавщини, де вивчається ріднаукраїнська мова в початковихшколах, восьмирічках та ліцеях,вступили в конкурс по від -діленнях: есе, літературна твор -чість (поезія та проза), народнікостюми та мистецькі інтер -претативні моменти – віршів,пісень, сценеток.

«Свято рідної мови» роз -почалося преміюванням учас -ників наших шкіл в між на -родному конкурсі рідної укра -їнської мови ім. Петра Яцика з2010 р. Генеральний консул

Василь Боєчко поздоровивучнів та викладачів – учасниківпрестижного світового кон -курсу, привітав інспектора Су -чавсь кого шкільного інспек -торату з української мови Л.Мігок за прекрасні успіхиукраїнського шкільництва, тому

що зі всіх 52-ох дипломів вСучаві було нагородженоЦентральною комісією України31 учня (22-ох у 2009 р.).Василь Боєчко підкреслив, щоУкраїна, наша Прабатьківщина,любить і дбає про своїх дітей, де

б вони не проживали, інагороджує їх грамотами, пре -міями-подарунками за їхнізусилля та любов до рідної їхмови. Близький друг всіхукраїнців Румунії, Василь Бо -єчко порадив всім учасникамконкурсу читати і вивчати твори

великих українських пись -менників, в тому числі іРумунії, любити, поважати тавивчати як СВЯТИНЮ своюрідну українську мову.

В атмосфері потіхи всі учні-конкуренти Міжнародного кон -

курсу рідної української мови воплесках виходили на сцену –від ІІ-ого до ХІ-ого роківнавчання – прийняли дов гож -данні нагороди та подарункипрямо від Їх ЕксцеленційВасиля Боєчка та його зас -тупника Василя Неровного.

У своїм слові п. МануєлаДавід підкреслила з великоюрадістю, що учні-українці вив -чають успішно рідну мову, і цеїх робить сильнішими, витри -валішими і розумнішими, бо уних у грудях – два серця, якікохають дві мови і дві культури,– рідну українську й державнурумунську.

Відносно творчих учнівськихпраць з літератури, доля якихбула вирішена з-між найкращихробіт повітового конкурсу учнівХ-ХІІ-их класів ще до 1.02.2011р., відмітили широкозір орга -нізаторів, які вимагали есе натему «Українська мова в моїйшколі», вірші та прозу про ріднумову, рідну місцевість, своюсім'ю та віру тощо, з надією, щонайкращі із праць будутьнадруковані окремою книжкою,присвяченою рідній мові.

Деякі з цих праць, на рівнігімназії та ліцею (І-ІІІ місця),представлені на протязі кон -курсу, і тому назвемо їх: «Ріднамова – найбільше багатство»учениці Урсакі Діани, Х-ий кл.,Національного коледжку «Еу -

Сучава: Учнівський конкурс «Свято рідної мови»

ДІТИ – КВІТИ БУКОВИНИ

(Продовження на 13 стор.)

Іван КІДЕЩУК

(Далі буде)Юрій ЧИГА

Талановита молодь Сучавського національного коледжу ім. Міхая Емінеску

Фото Колі КУРИЛЮКА

BEREZENY 2011 r. 7

Для на -лежного ро -зумін

ня і сприйняттяукраїнського літе -ратурного процесуу нав чальній вузі в -ській укра їніс тич -ній програмі вРумунії перед ба -чене викладанняпо дві години

тижнево цілорічного курсу «Українська культура іцивілізація», в якому подаються і найголовнішімоменти історії українського народу. У насвикладання цього курсу започаткував я, тому самдобре знаю, скільки приходилось мені мучитись,по-перше, щоб встановити належний «кістяк»курсу, а, по-друге, щоб постійно підшукуватиінформації та матеріали для його конкретизаціїфактами і логічно корелювати з українськимлітпроцесом. Тепер викладачеві культури іцивілізації цього першого періоду не треба «ламатиголову», бо все необхідне є у підручнику панапрофесора Антофійчука, і воно подано системно,згідно з теперішньою інтер претацією фактів, явищі процесів.

Так, історичний «кістяк» і аспекти українськоїкультури та цивілізації першого періоду новоїукраїнської літератури (бо він є об’єктом даногопідручника) зарубіжний викладач і його студентизнайдуть в обширному пропедевтичному екскурсі«Суспільно-історичні умови та культурне життяУкраїни кінця XVIII – перших десятиріч ХІХстоліття» (стор. 9-30), в якому представленорозвиток під знаком ідей Просвітительстваукраїнської освіти (гімназії з чотирирічнимнавчанням, відкриття 1805 р. Хатківського, 1834Київського університетів, поява так званих вищихнавчальних закладів у Кременчуці, Одесі, Ніжині;відкриття гімназії у Чернівцях; Львівськийуніверситет засновано ще 1661 р.), розвитокісторіографії («Записки про Малоросію, її жителівта виробництва» Якова Марковича; чотиритомна«Історія Малої Росії» Дмитра Бантиш-Ка -менського; «Коротке описання Києва» МиколиМаркевича; рукописне поширення «Історії русів»,вперше опублікованої 1846 р. Осипом Бодянським;огляд свідчень про Україну іноземних подо -рожувачів по її землях – французів Ж.Шерера таШ.Масона, німців О.Енгеля, Йоганна Георга Коля,російських Левшина і Собітнєва; відгуки тодішньоїісторії українців в одноіменних творах «Мазепа»західноєвропейських письменників Байрона таГюго), мистецтва (архітектури – АндрійМеленський, Вікентій Беретті; живопису іскульптури – Василь Тропінін, Іван Мартос; театру– у Львові з 1787, Києві з 1804, Одесі з 1810,Полтаві з 1812, потім – у Харкові, Катеринославі,Чернігові, Ромнах, Херсоні і ін.; музики – ЙосипВитвицький, Микола Маркевич; фольклористики –Микола Цертелєв, Михайло Максимович, ОсипБодянський, Ізмаїл Срезневський; журналістики –«Украинский вестник», «Харьковский Демокрит»,«Украинский журнал»; неперіодичні літературно-художні збірники «Украинский альманах»,

«Утренняя звезда», «Украинский сборник»,«Русалка Дністрова», «Ластівка»), видання першоїграматики української мови – «Граматикамалоросійського наріччя» (1818) ОлексіяПавловського. Зацікавленість до цього екскурсувикликають подані ілюстрації тогочаснихархітектурних пам’ятників (Київський університет;Ратуша на площі Ринок у Львові; Театр в Одесі),скульптури, живопису, а також портретитогочасних видатних діячів і стислі інформації проїхню діяльність у вищевичислених галузяккультури.

Цей аперцептивний суспільно-культурний фонналежного сприйняття тогочасного українськоголітпроцесу закінчується рекомендованоюлітературою, яка, окрім двох книг, складається знайновіших видань, що появились, починаючи з1990 року.

Однією з модерних ознак замислення цього

підручника є той факт, що всі його розділи,починаючи таки із цього, закінчуються дужекорисною з методичного боку частиною –Запитання та завдання, за допомогою якихкористувачі підручника мають можливість засвоїтиякнайкраще суттєві дані кожного викладеногоматеріалу.

Важливим «кроком» до вивчення першогоперіоду нової української літератури є окремопредставлене і надто корисне (для студентів, та нелише для них) питання – «Особливостілітературного процесу», головна з яких (трактованаі в дотеперішніх літературознавчих працях) – цесинкретичне поєднання у літературі (а то і втворчості окремих письменників) класицистичних,бурлескно-травестійних, сентименталістських,романтичних та інших стильових тенденцій. Із-забідності бібліотечних фондів та використання в насзастарілих літературознавчих розробок, для нашихвикладачів може бути «новизною» (одночасно ітрудністю поняттєвого відтінювання) докладнепотрактування паном Антофійчуком такоїособливості складової загальноєвропейськоголітературного явища, одночасно і української

літератури цього періоду, як просвітительськийреалізм (стор. 33-39), що починає формуватисянаприкінці XVII ст. і стає найбільш продуктивниму 30-х – на початку 40-х років ХІХ ст. (у творчостіТ.Шевченка, Л.Глібова, А.Свидницького, П.Мир -ного, Б.Грінченка, І.Франка і ін.), основою якого,підкреслює автор рецензованого підручника, «бувпросвітительський ідейний та естетичний рух,спрямований на перебудову феодального сус -пільства», а однією з його особливих рис, яка«наклала глибокий відбиток і на культуру епохи,був раціоналізм, справжній культ розуму, в якомупросвітники вбачали той важіль, за допомогоюякого вони сподівалися перевернути світ,поставити його на шлях розумності й чесноти».

Просвітительські ідеї уперше в українськійлітературі зустрічаються у творчості Г.Сковороди,що взагалі у нас в Румунії відоме. Але як самепросвітительський реалізм проявлявся синкре -тично в поєднянні з класицизмом (окремі байки П.Гулака-Артемовського, Л. Борови ковсь кого, Є.Гребінки та ін.), з бурлеском і як саме здобуткипросвітительського реалізму пов’язані насампередз творчістю І.Котляревського, П. Гулака-Арте -мовсь кого, П.Білецького-Носенка, Л. Борови -ковського, Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ’яненка таінших, які «були виразниками реформістськогодворянського лібералізму», «вірячи в благо -творність «освіченого абсолютизму» – це длянаших обізнань уже окреме питання, сугерованепідручником пана Антофійчука для адекватногорозуміння і сучасного трактування, все ж таки,відтінкового поняття. Тому-то, гадаю я, кориснимидля користувачів підручника є систематизовановиведені у наприкінцевому (по-модерному)боксику «Nota bene!» («Запам’ятай!») основніознаки просвітительського реалізму. «Наглядним»матеріалом для засвоєння поняття пропросвітительський реалізм (як це буває у зручних іпрактичних підручниках, в яких подається всенеобхідне для засвоєння того чи іншого предмета) єнаведені інфопрмації про (нетрактованих у нас)поета Костянтина Пузину та його найвідомішупоему «Ода – малоросійський селянин» таінформації про поета і драматурга РоманаАндрієвича і його п’єсу «Побут Малоросії в першуполовину XVIII століття».

Далі в підручнику окремо представлені виз -начальні риси українського сентименталізму(стор.48-51) і романтизму (стор. 52-63), в остан -ньому виокремлено фольклорно-історичну течіюукраїнського романтизму, громадянську тематично-стильву струю, психологічно-осо бистісну течію,відмічено пізнішу появу в українській літературіромантичної драматургії та прози. Нелегким алецікавим і корисним для майбутніх філологівздається мені сугероване паном Антофійчукомпоєднання у творчості письменників цього періодуреалістичних і сентиметалістських та романтичнихприйомів художнього узагальнення. «Наглядним»матеріалом для усвідомлення поняття проромантичну драматургію є наведені в підручникууривки з п’єси не викладаного в нас Кирила Тополі«Чари, або Кілька сцен із народних билиць таоповідань українських».

Цінний вузівський посібник з української літератури

(Продовження з попереднього числа)

Унів. проф. д-рІван РЕБОШАПКА

(Продовження на 8 стор.)

BEREZENY 2011 r.8

Вокремих лекціях (докладніших чикоротших, згідно із шкалоювартостей) «по-свіжому»пред ставлено в підручнику

найвидатніших самобутніх творцівпершого періоду нової українськоїлітератури Івана Котляревського, ПавлаБілецького-Носенка, Петра Гулака-Артемовського, Григорія Квітку-Основ’яненка, Євгена Гребінку, ЛевкаБоровиковського, АмвросіяМетлинського, Миколу Костомарова,Михайла Петренка, Віктора Забілу,Маркіяна Шашкевича, ІванаВагилевича, Якова Головацького таМиколу Устияновича.

Цікавим і корисним щонайменшедля нас був би той факт, якби шановнийукраїнський авторитетний літерату -рознавець пан професор Володимир

Антофійчук здійснив би подібні підручники і длярешти виділених ним періодів з історії новоїукраїнської літератури.

Рецензований тут підручник замислений був,може, із вказаних мною умов (або й з інших), дляукраїнської діаспори, про яку існує враження, що,так чи інакше, вона якось-то (може, і душевно)пов’язана з українською літературою. Викладаючиукраїнську літературу румунам, мене постійнонепокоїла думка, що саме і як саме слід би

викладати українську літературу іно -земцям, щоб нею зацікавити їх. Це –окреме і надто важливе питання, яким,можливо, займуться й інші особи,досвідченіші.

Мій кінцевий висновок такий, щосвоєю систематизацією літературних ма -теріалів, їхньою сучасною інтерпре тацієюта ефективною методичною подачеюінформацій підручник пана професораВолодимира Антофійчука дуже кориснийвикладачам усіх трьох наших вузівськихукраїнських відділень, а також викладачамукраїнської літератури теоретичних іпедагогічних ліцеїв, і його варто придбатиу багатьох примірниках цими шкільнимизакладами для загального ко ристування.

Вузівський посібник...

1. Сила українців гинули за волю,кайдани ламали, щоб змінили долю. Біль ховалась у серцях, засмучення у душах, до Бога молилисьіз сльозами в очах.

2. Вороги нечулі гралися з долями,

всували в могили вашими степами. Небо червоніло, кров текла ярами, матері молились і Бога благали.

З. Рідна Україно, пора пута рвати, рани загоїти, ворогів нагнати.

Треба, щоб цінили необхідну волю, треба, щоб тямили, що змінили долю.

4. Вже з могил глибоких пустилися бруньки, діти України ростутьначе дубки. Бог вам допоможе,

щоб сильними стали, сонце засміється й розсипляться хмари.

ПРИСПІВ:Будь вільною, наша Україно, просять тебе всі твої сини, у всесвіті ти повинна стати знаком нашої весни!..

(Zakin™ennx. Po™. na 7 stor.)

РІДНА УКРАЇНО, РІДНА УКРАЇНОСлова Івана АРДЕЛЯНА Музика Юрія ПАРАЩИНЦЯ

Місто Київ – Столиця України

Си- ла

Си- ла

Си- ла

:

у

BEREZENY 2011 r. 9

Побачити долину Вассер ямріяв не раз і не два, алеякось все не вистачало часу.Про її красу я наслухався

багато і навіть бачив дещо й по ТБ. Алеодне слухати, чи бачити на екрані, а іншепоїхати таки й подивитися своїмиочима.

І так минулої осені, на початкувересня, коли літо ще панувало тут вповній красі, а прекрасна осінь лишедавала про себе взнаки холоднимиранками, ми вирушили з Сигота доВишави. Дорога недовга, але триваланаша подорож зверх двох годин, бо накожному кілометрі ями і їздити требауважно, а найгірша дорогавидалася з центра Вишави достанції. Але всі такі непри -ємності забуваються, колиопинишся на станції, бо приємновражає вся забудова місця. «Com -pania R.E.Holz SRL» постаралась,щоб ту ристи відчу валися доб ре.Тут і паркування для машин,буклети, кафе, розклад маршру тіві т.д.

Зі станції відправ ляються двапарові локомотиви, кожний з 6-ивагонами. Так, як того днятуристів набралось багато, всівагони були повні. Було приємно,що люди з'їхалися з різних околицьРумунії, і навіть було кілька людейз інших європеських країн.«Mocanita» мчиться по вузенькій колії навіддалі 60 км серед чудової дикої природивздовж річки Вассер, переїжджаючи потрасі невеликі мости і просуваючись

через коротенькі тунелі. Повільнозаглиблюється в ліс; тоді довкола виднолише круті скелі, високі смереки, товстібуки, сухі стовбури. Все довкола величне.Описати трудно всю велич цієї природи, їїтреба побачити. Де-не-де, на невеликихполянах стоять колиби і пасетьсяхудоба. Дивно, як люди з худобоюдобрались глибоко в гори, бо тут, крімзалізниці, немає навіть дороги.

Вода в ріці прудка, глибоко врізується вберег, а при повноводді вириває дерево зкорінням і волочить його за течією. Так,як ріка Вассер має кілька приток (з їхчудовими долинами), Новець, ВаляПештілор, Новічoр та ін., весною часто її

води наносять шкоди й залізниці.Круто підносяться до неба вершини

1853 м і 1736 м, аж не віриться, що в нашідні існують місця, до яких ци вілізація не

завітала, не зруйнувала нічогоперворідного цього краю.

Правда, що в 1932 р. почалась будуватитут вузенька колія, хоча вируб деревапочався тут ще з 18 сторіччя, за часівАвстро-Угорщини, коли в ці краї приїхаликолоністи німці. Дерево тоді спускалосябокорами (плотами) аж до ґатерів.Залізниця означала прогрес в порівнянні збокорами. Тоді, пересуваючись в гори,моканіца підвозила лісорубів, а спускалисьвони з навантаженим деревом. Цей видтранспорту викорис товується ще йтепер (в деякій мірі).

Протягом 6-и годин (стільки триваєпоїздка) не можна й на хвильку відвестизір від дикої краси: дивитися і ненадивитися. Було досадно, що екскурсіязакінчилась і ми не змогли доїхати домісця, де знаходиться невеличка капли цяі кладовище полеглих в І-ій світовій війні,

теж турис тична база, до яких їздятьлише окремі особи. Для туристів євлаштовані дві зупинки, де можнапоїсти, походити трохи пішки, адітям погратись.

Жаль, що сліди нашої цивілізаціїпоявилися й тут, бо можна побачитинейлонові пляшки і мішки навколо уберегах ріки.

Ми дізналися, що на по чаткудолини живуть колишні українці,тепер зовсім асимільовані, тількипрізвища нагадують про їхпоходження. Тут ми побачили й кількабудинків «Pensiuni» і багато ґатерів.

З нагоди цієї поїздки я поринув у своєдалеке дитинство, коли з Сигота доКоштеля, до Окна Шугатаг іКричешть ми добиралися таким

видом транспорту. Недавно такимпоїздом я їздив з Ковасни до ВаляЗинелор...

Василь АРДЕЛЯН

ВУЗьКОКОЛІЙЧАНИЙ ТУРИЗМВУЗьКОКОЛІЙЧАНИЙ ТУРИЗМ

«Спасибі!» – тільки й зміг

сказати. Потім попросив

відкрити ква тирку, випив

склянку води з цитриною і ліг.

Здавалося, він задрімав. Присутні зійшли в його

майстерню...».

«ОТ, ЯКБИ ДОДОМУ...»

Над ранком до хворого поета прийшли й іншідрузі.

Що далі? «Він сидів на ліжку, кожні 5-10 хвилин

запитував, коли буде лікар, і висловлювавзажити опій, щоб забутись у сні. Коли лишивсяу нього сам М.М. Лазаревський, Т. Шевченкопочав говорити й казати, що він навесні поїде вУкраїну, що рідне повітря поверне йому здоров'я:«От якби додому, там я б, може, одужав».

О 6 годині прибув лікар Круневич: тяжкийстан, але, як здавалось, Шев ченко «розумів це».

О 9 годині приїхав Круневич разом із Барі.Вислухали хворого: вода наповнює легені. Іпривітальна телеграма від Полтавськоїгромади. У відповідь поет: «Спасибі, що незабули!».

Далі: «По тому лікарі зійшли вниз. Тимдрузям, що лишилися з ним, Т. Шевченко сказав:«Чи не засну я, візьміть вогонь!». Але хвилин за

п'ять знову озвався: «Хто там?». Він попросивповернути Барі і сказав: «У мене зновупароксизм, як би спинити його?».

Пів до 11-ї. Відвідали друзі: застали хворого,«сидячи на ліжку без вогню, йому було дужетяжко». Поет їм сказав: «...Мені хочетьсяговорити, а говорити тяжко».

Всю ніч просидів Шевченко на ліжку – біль угрудях «не дозволяв йому лягти». Внизу, вмайстерні – приятелі.

5 година ранку. До слуги: «Прибери ж титепер тут, а я зійду вниз».

Що було далі? – «Зійшов Т. г. у майстерню,охнув, упав і о пів до шостої (...) поета нестало».

ПОХОВАЛьНА ОБІДНЯ

Поховальна обідня відбулася 28 лютого впереповненому храмі.

О 17-й годині того ж дня Тараса григоровичаШевченка було поховано. На могилі промовляли:Куліш, Білозерський, Костомарів, Чужбинський,Паволга, Хархатий, Курочкін, Южаків. Булищирі, сердечні слова про Великого, Невмирущого.

«гОРЕ І РАДІСТь...»

Але ж роль Шевченка для України іукраїнського світу, все ж, визначив той (дещоконтроверсійний), який зробив йому й чимало

зауважень, як, наприклад, щодо писання деякихтворів російською мовою, – Пантелеймон Куліш.

Він сказав: «Спів цей був для неї (київськоїмолоді – Д.Ч.) воістину гуком воскресної трубиархангела...»; «Тільки на Шевченка взирало незв'язане нічим, крім дружби, браття, як наякийсь небесний світильник, і се був поглядправильний». В іншому місці: «Справді, нашімолоді мрії знайшли в Шевченковіблагословленне оправданнє, знайшли запорукусвоєї будуччини. Се вже був не Кобзар, анаціональний пророк...».

Однак, цитуючи Дм. Чуба з 1987 р.: «Неможна сказати, що Шевченко у житті мавлише горе. Правда, на своєму життєвому шляхунаш поет мав дуже багато горя і поневірянь,чим, здається, не може похвалитись жоднийпись менник у світі, крім хіба українськихписьменників у підсовєтській Україні, але неможна сказати, що Шевченко в своєму життіне мав радости, що помилково твердили майжевсі наші дореволюційні літе ратурознавці, аособливо теперішні під совєтські, щоб тимсамим сказати, що тепер більше волі, як булотоді.

Тож проф. В. Дорошенко має цілковитурацію, довівши у своїй праці «горе і радість вШевченковому житті», що поет у своємужитті мав не лише горе, а також багаторадісних днів, що, зрештою, довели його довеликих успіхів і до нечуваної слави...».

«...НЕ КОБЗАР, А НАЦІОНАЛьНИЙ ПРОРОК»(Закінчення. Поч. на 5 стор.)

В долині Вассеру

BEREZENY 2011 r.10

Незважаючи на ве ликівідстані і не завждипривітну погоду, внеділі і свята гуцули

йдуть вклонитися Пресвятій Трійці,Діві Марії і всім святим.

З особливою пошаною нашігуцули відвідують місця зправославними монастирями:Путну, Сучевицю, Молдовицю,Воронець, а також монастиріПочаїв, Банчині з України. Скрізьселами, де проживають гуцули,побудовані нові церкви такаплички.

Лише в нашій громаді Ульмапобудовані нові дерев'яні цер кви вЛупчині, Маґурі та Ульмі тацерковці на Хуторах НижняКостелева і Кечера, котрі освятивПреосвященний архиє пископПимен Сучев'яну.

Як вже було сказано, гуцулиправославної віри, але мають деякіособливості, які є уні кальнимиперед Обличчям Твор ця, і цянеповторність збагачує загально -людське над бання у всіх сферахбуття людини.

Спеціалісти різноманітнихгалузей вважають, що саме гірськітериторії, завдяки значнійрозмаїтості природи, відігравали вісторії людства роль потужногокаталізатора біохімічної еволюціїлюдських організмів, розвиткусоціаль ного і культурного життя.Заселення просторів, рівно ж, як іпоширення землеробства, – всейшло в напрямку з гір на рівнини,не навпаки. Горяни заселялиприлеглі рівнини. Складніші,порівняно з рівнин ними, умовигірського життє вого середовищамали і мають позитивну роль,гартуючи людину як біологічну ідуховну істоту.

В чому ж особливість доховноїкультури українських горян-гуцулів? Значний вплив на неїмають умови і спосіб життя. Гуцули– це український народ, який, восновному, рів номірно розселенийу найвищій частині румунських таукраїнських Карпат. Пере ходячи зсела в село, ідучи від хати до хати,важко визначити реальні межінаселених пунктів. Села начепереливаються одне в одне. Гуцули,немов високорірні орли, яківлаштовують свої поодинокі гніздау важ кодоступних місцях, побижчедо неба, обжили найвищі придатнідля повсякденного життя куточкинаших гір, збу дувавши свої хати, якміні-фортеці, кораблі, що одиноко

мандрують в мінливому океані гір.Ознакою істинного духов ного

життя є зосередженість у пошукахспілкування з Богом, у власномувнутрішньому світі, бо СвятеПисьмо навчає: «Цар ство Божевсередині вас». Щодо цьогоГригорій Сковорода ска зав: «Пізнайу собі Людину».

Звідси висновок, що най кращимстаном для пізнання своєї духовноїсуті є усамі тнення, заглиблення всамому собі.

Поки людина шукає істину воточенні ворожого до нас світу,вона перебуває в пустелі «світуцього», придатній для духовнихпошуків. Коли ж світ адаптуєдуховні цінності до своїх потреб,шукачі істини осаміт нюються упошуках сприят ливіших умов длядуховного вдосконалення. Саме втакий спосіб виникли монастирі,об щини ченців-монахів, – людей,які обрали духовний шлях життя.Святі отці нав чають, що істиннеусамі тнення відбу вається не увідмовленні від світу, а у глибині

власного серця, хоча природнийфактор самотності має, все-таки,ве лике значення.

Важкі природні умови, на якінаштовхує себе самітник-аскет,сприяють витонченню світо -сприйняття, заглибленню в самогосебе. Життя гуцулів, особливо вминулі часи, було безперервноюборотьбою з небезпеками з бокустихії, зві рів, котрі нападали і

знищували худобу, диких свиней,які нищили картоплю та іншугородину. Це витончувало душугорян, одночасно загар товувало її,вчило шану вати дари життя,покладатися на Божу волю, а нетільки на людські сили. Така душанароджувала плоди великої, щироїлюбові дп життя, подяки Богові,поваги до людини і всьогоствореного світу. Серце, сповненелюбові, вже перебуває вбезперестанній молитві. Духовніцінності, про які нагадуютьлюдству великі вчителі, єприродним станом чистої душі.

Те моральне опущення, якесьогодні спостерігається, не єприродним станом гуцулів. Петро

Шикерик-Донихів у своєму романі«Йванчік» пише, що у Жаб'ї –столиці Гу цуль щини, як каже ІванФранко, – протягом одного рокушинкар-єврей заледве продав бочку(200 літрів) оковитої, чисті душігуцулів не потре бували зату -манення розуму...

Глибока віра і тепла на бо жість –головна риса духовності українців-гуцулів у всі часи. МихайлоКоцюбинський назвав гуцула «гли -боким язичником». Не повер ховим,а глибоким.

Ісус Христос навчає: «Хтовірний в малому, тому дові ритьсявелике».

Серце гуцула по-дитячомущире, завжди наповнене лю бов'юдо сокровенного, тому народні,язичницькі вірування в гуцулівбули сповнені любов'ю до ріднихгір, до їх таємниць, до рідноїприроди, до Красного Сонечка,повагою до людей.

Глибокодуховним, симво лічнимє мистецтво писанки і вишивки,різьби і сакральної архітектури, якізробили непов торними гуцульськіцеркви і величезну кількістькапличок. Заворожує медитативнамелодія гуцульської дримби ітилинки, котрі збуджують глибокіду ховні почуття. Мудрі і глибокоповчальні народні казки, леген ди іперекази гуцулів.

Фактично все гуцульськемистецтво – сакральне, бо посе -редньо зв'язане з духов ністю,релігійним життям. Гуцули укла линавіть церков ний ка лендар, якийналічує півсотні святкових днів уроці (окрім неділь), в які неналежиться працювати для власнихземних потреб. Між ними: РіздвоХристове, Богоявлення, Хре щенняІсуса Христа, Стрітення, Благо -віщення Пресвятої Бого родиці,Воскресіння Господнє, СвятийЮрій, Вознесіння Гос поднє, Св.Павла і Петра, Ілія, ПреображенняГосподнє, Успін ня ПресвятоїБогородиці, Різдво ПресвятоїБогородиці, Дмитрія, Св. Николая-чудотворця та ін.

Нам, нащадкам мудрих і лишеде-не-де набожних гу цулів,належиться багато праці прикласти,щоб вберегти нашу перлину духов -ності від спокус і випробуваньцьогочасного світу, від осквер ненняпсев доци вілізацією, най головніше– душі. Для цього в житті слідопиратися на оте надбання, якепередали нам предки: бутиістинними, бути істиннимигуцулами.

Юрій ЧИҐА

ГЛИБОКА ВІРА І ТЕПЛА НАБОЖНІСТь – ГОЛОВНА РИСА УКРАЇНЦІВ-ГУЦУЛІВ У ВСІ ЧАСИ

Про високогірних орлів, що поблизу небес

(Закінчення. Поч. у попередньому номері)

Церква із храмом Св. Юрія с. Лупчина

Церква із храмом Успіння Пресвятої Богородиці с. Кругла

BEREZENY 2011 r. 11

Кілька днів тому, а саме 19 березня, вКлузькому університеті ім. Бабеша-Бойоя зустрілися викладачі істуденти українського філоло гічного

відділення, представники української громади начолі з головою Клузької філії СУР проф. ІваномАрделяном, представники кафедри філології івзагалі прихильники української культури.

Пропонуючи увазі публіки ретроспективушевченківської художньої спадщини, докторМіхаела Гербіль наголосила:

«Тарас Шевченко закінчив академію мистецтву Петербурзі у 1845 році, але вже у 1840 роціШевченко виявляє широко виражене новаторствоі мистецьку індивідуальність у своєму живописі.І новаторство це являє собою загальносвітовийпрорив у живописі. Безпосередній попередникімпресіонізму Жан Август Домінік, Ернест ЛуіМесонье, реалісти Ежен Делакруа, Густав Курбеще не зображували жінок оголене тіло такимреальним і позаміфологічним, античним кла -сичним планом. Шевченко писав так раніше, ніжпочалася школа реалізму, задовго до виникненняімпресіонізму. Його твори насичені розкутістю,рухливістю, життєвістю,реалізмом, пози тивніс -тю, великою енергети -кою, звучанням, велич -чю, – це справжні витво -ри мистецтва, соковиті,захоплюючі… Шевченкоодним з перших худож -ників у світі XVIII-XIXстоліть почав зобра -жувати народ, простих

селях своєї країни, пізніше казахів, і вносити утвори глибоко народні риси. Якщо поезіяШевченка як поета відомі у світі, то живописШевченка недооцінений. А чому? Треба по -вернути Україні і світові справжнього Шевченка– Шевченка-митця, треба подивитися наШевченка не як на ідола, а як на живу людину».

У своєму виступі лектор доктор Іван Гербільпредставив публіці цікаву доповідь:

«На честь великого поета й художника ТарасаШевченка в Україні та по всьому світу булопіднято близько 1100 пам'ятників. Це найбільшакількість пам’ятників, піднятих на честь однієї

людини, якщо не брати до уваги пам'ятники,підняті для великих керівників тоталітарнихрежимів чи невідомих солдатів та героїв. ВРумунії існує 3 пам'ятники, підняті на честьвеликого Кобзаря. Один знаходиться в Бухаресті,і стосовно цього пам’ятника хочу уточнити, щоперший пам’ятник було піднято в 1952 році, – цеперший пам’ятник Шевченку, піднятий у Європі.Проте він був вандалізований і знищений разом зіншими пам’ятниками соціалістичної епохи. Ілише в 1998 році в парку Херестреу було піднятоновий бюст Шевченка, – це робота відомогоукраїнського скульптора Єршова. Другийпам'ятник Шевченку в Румунії знаходиться в селіНегостина, Сучава, він був піднятий в 2005 році;це було дарунком від української держави дляетнічних українців Румунії. Третій пам’ятник начесть Шевченку знаходиться в місті Сату Марена площі ім. Васіле Лукачу і його відкриттявідбулося 1 липня 2009 року».

Присутні переглянули декілька доку -ментальних короткометражних стрічок прожиття і творчість Шевченка, послухали пісні натексти Кобзаря у виконанні Народного хоруУкраїнської Академії.

На завершення заходу присутні змоглипослухати знаменитий «Заповіт» Шевченка увиконанні студентів універ ситету не тільки наукраїнській мові, а й на інших 12 мовах:французькій, чеській, іта лійській, польській,іспансь кій, угорській, румунській, англійсь кій,російській, німецькій, словацькій та норвезькій.А хор українських студентів технічного татеологічного факультетів (Докія Дрозд, АнкаЛенуца Глодян, Нарчіса Семенюк, МихайлоБондарчук, Семен Бондарчук, Іван Бойчук,Лучіа-Василь Мадяр) чудово виконав декількапісень на слова Тараса Шевченка.

«Він не вмер, він народився для того, щоббути і існувати», – так сказав доктор Іван Гербільна завершення заходу. І це не просто слова, цеістина.

Людмила ДОРОШ

Народжений для того, щоб існувати!

Від імені однок лас -ників 1974 р. випускуукраїнського від ділен -ня Сігетського ліцеюім. Драгоша Воде здо -ровимо Вас, нашогокласного керівника,викладача української

мови і літератури, ша новну п. ЮліюгРІНь-АРДЕЛЯН з нагоди її днянародження та з 8 Березнем.

Хо четься побажати Вам всього най -кращого в житті, подякувати запостійну увагу і за щиру, безкориснулюбов до нас, учнів Сігетськогоукраїнського відділення, бажаючи йсобі знайти правильну дорогу в житті істати справжніми людьми та добрими,не злими, українцями.

На Многії Літа, дорога пані ЮліяГРІНь-АРДЕЛЯН!

Юрій МОЧЕРНЯК,голова Краснянської місцевої філії

СУР (Мараморощина)

u Віктора СИМЧУКА (2 березня 1956 р.) –заступника голови СУР, голову Ботошанськоїповітової філії СУР, викладача фізкультури ідовголітнього директора школи с. РогожештиБотошанського повіту, доброго українця, якийвболіває за те, щоб українська мова викладаласятам, де проживає українська меншина в цьомуповіті. Вітаємо з 55-річчям!

u Юлію гРІНь-АРДЕЛЯН (6 березня 1939 р.)– Людину з великої букви, заслуженого викладачаукраїнської мови і літератури у найважчікомуністичні роки заборони рідної мови вРумунії, єдиного українського відділення приСігетському ліцеї ім. Драгоша Воде,Мараморощина, автора підручників з українськоїмови, співробітнка часопису «Вільне слово». Зсамих перших пореволюційних днів, разом згрупою відданих українців, спричинилася дооб'єднання українців марамороських сіл, довідновлення українського ліцею ім. Т.г.Шевченка.

u Віргілія РІЦьКА (6 березня 1937 р.) –вихідця задунайських козаків, відомогодобруджанського фольклориста та етнографа,члена Спілки письменників Румунії, головногоспівзасновника Добруджанської філії СУР.

u Юрія ЧИгУ (14 березня 1946 р.) – відомогоетнографа, збирача гуцульського фольклору,автора книг на цю тему, голову місцевої організаціїСУР в Ульмі Сучавського повіту, члена кон -трольно-ревізійної комісії СУР. З 65-річчям Вас!

u Юрія гЛЕБУ (15 березня 1954 р.) – першогозаступника голови СУР, голову Тіміської філіїСУР. Багато успіхів на українській ниві!

u Юрія ПАВЛІША (19 березня 1939 р.) –видатного українського марамороського поетабанатського походження, учителя і авторабагатьох збірок, члена Спілки письменниківРумунії.

u Івана БОДНАРА (19 березня 1945 р.) –першого заступника голови СУР, головуСучавської повітової філії СУР, радникаПрефектури Сучавського повіту від українськоїменшини, відомого художника, викладачафізкультури.

u Ларису КОПОЩУК (24 березня 1986 р.) –економічного секретаря Бухарестської цен -тральної організації СУР.

u Миколу КОРСЮКА (30 березня 1950 р.) –визначного українського письменника, авторачисленних збірок поезії, прози, критики, членаСпілки письменників Румунії та НаціональноїСпілки письменників України, удостоєногодвома Преміями Спілки письменників Румунії,головного редактора дитячого журналу«Дзвоник», голову видавничої комісії СУР,співзасновника СУР з 1989 року; до 1989 р. бувредактором у видавництві для нацменших«Критеріон».

НА МОгІЇ І БЛАгІЇ ЛІТА!

ЦЕНТРАЛьНИЙ ПРОВІД СУР

З ДНЕМНАРОДЖЕННЯ,НАША ДОРОГА

ПАНІ ЮЛІЄ!

ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

Т. г. Шевченко – не ідол. а жива людина

Лектор-д-р Іван Гербільі унів. проф. д-р Іван Арделян

Співають клузькістуденти-українці

Лектор д-р М. Гербіль

BEREZENY 2011 r.12

2. Спи, дитинко, солодко і тихо,спи, бо скоро небом задимить,повирує пісня не на лихо,розсміється вечір і промчить.

3. Спи, дитинко рідна, наче сльози,спи, бо в стіни кігті вп'яла ніч,пустотливий кіт у верболозиповолік невиспаний свій клич.

4. Спи, дитинко, вигадана доле,спи, бо, знай, вартує сич твій сон,бо з галяви виблискнуть у полесірі зайці – теплі струни – в тон.

5. Спи, дитинко, поки півні білісонце викукурікають, день,спи, бо місяць випирснув, мов спілий,гроноп'янний, хитрий дзінь-дзень...

Упали на косиЦілункові роси,Неспокій калиниЗбудили в беріз,торкаються серця,Зсудомлено трутьсяРозталлю прогірклою зір...

Упали у зілляВільховим ярінням,Відлунням пломіннимвідкинули сон,роздавили світлоЙ з'явився ятріннямвесь біль Воронецьких ікон.

ЕТЮДДЗІНь-ДЗЕЛЕНь(Замість колискової)

Слова Івана КОВАЧА Музика Юрія ПАРАЩИНЦЯ

Слова Михайла МИХАЙЛЮКА Музика Юрія ПАРАЩИНЦЯ

Спи, дити- нко, спи.

гір

Уродженцю марамороськогосела Ремети (19 квітня 1942p.) Юрію Паращинцю пота -ланило: він випускник

Реметянської української семирічки іСігетського українського ліцеюім. Т.Шевченка. Попри всі, іноді такі вис -нажливі прикрощі часу, з малого Юрійзрозумів, що легкокрила пісня зігріваєдушу теплотою рідного слова та заду -шевною мелодією. І так саме пісня длянього стала єдинокровною супутницеюжиття, і так йому судилося (післязавершення Клузької консер ваторії)стати на службу як української, так ірумунської пісні в потрійній ролі:піснетворця-компо зи тора, диригента іпрофесора-педагога.

Юрію Паращинцю пота ланило й тому,що він був призначений на роботу в

Баямарський музичний ліцей, у великемісто, де на той час так бракував відпо -відний повітовій рези денції Мара -морощини хор та успіхи в хоровій справі.

В проміжку 1965-2005 рр. Ю.Паращинець працював над створеннямкращого художнього репертуару длязаснованих ним дитячого хору-капели«Madrigaletto» та мішаного хору «CapellaRivulina», якими він жив, радів іпишався, в той же час написавши чималонемеркнучих пісень, які друкувалися вчасописі «Новий вік»/«Вільне слово».

Чудовий гармонізатор, Ю. Пара -щинець оброб ляє українські і румун-ськіпісні для різних хорів та ансамблів, склавоперету «Благовіщення», а нещодавно (в2009 р.) написав справжній шедевр нацерковних текстах укра їнською мовоюдля одно- і двоголосого хору під назвою«Хресту Твоєму покла няємось, Христе»та збірку «Богородичних піснеспівів».

В 1972 р. (і далі) Ю. Паращинецьзайнявся зби ранням на нотному станіукраїнських пісень всієї Мара морощини.Його збір ники авторських i народнихпісень (для дошкільнят, I-VIII-их таліцейних класів) перебувають у друці чив підготовці до друку накладом Союзуукраїнців Румунії.

Щирий, старанний, наш найкращийкомпозитор і пропагатор фольклору, Ю.Паращинець у своїм піснетворенні

орієнтується на народну творчість підпрапором Православ’я, він ввавжаючи їїрятівним поясом пісні всіх жанрів. Як

голосу народного. Після нещодавньоїпояви тому «Рідний краю!.. Пісні длядошкільнят» невдовзі йому вийде з друкудругий том пісень для І-ІV класів.

І. К.

ПРО ВИДАТНОГО КОМПОЗИТОРА І ДИРИГЕНТА ЮРІЯ ПАРАЩИНЦЯ

З нових видань СУР

BEREZENY 2011 r. 13

Браніслав НУШИЧ

u Сербський письменник Браніслав Ну -шич написав гумористичну повість «Авто -біогра фія», роман «Дитя громади», чималостатей і фейлетонів і майже 40 драматичнихтворів, переважно комедій.

Якось у кав’ярні до Нушича підійшов одинз відвідувачів:

– Добродію Нушич, через вас мій синпровалився на випускному екзамені.

– Яким чином?– Інспектор попросив його перерахувати

все, що ви написали, але він не знав іполовини.

– Друже мій, - сказав Нушич, - я й сампровалився б на екзамені, якби мені поставилитаке запитання.

***u Одна з перших п’єс Нушича «Підозріла

особа» тривалий час не могла потрапити насцену. І ось п’єсу прочитав новий директортеатру, на якого молодий автор покладаввеликі надії.

Десь за два тижні Нушич зустрів директорана вулиці. Той щиро реготав. Привіталися,директор все ще не міг стримати сміху, потімсказав:

– Ну й насміявся ж я, читаючи вашу річ. Цечудово! Я вітаю вас, добродію Нушич!

Перед очима Нушича вже проходилирепетиції, піднімали завісу. Та раптомдиректор попросив зайти до нього і... забратирукопис.

– Як?! - здивувався драматург.– Так-так. Беріть рукопис і несіть його

додому. Бачите, я не хочу, щоб цю п’єсу

знайшли у моєму столі. Я вже старий і не хочу,щоб мене заарештували...

u Був момент, коли Браніслав Нушичвисунув свою кандидатуру на членство доСербської академії. І хоча його знали як авторачисленних п’єс, при голосуванні «безсмертні»академіки його... провалили. Згадаймо: колисьсхожі «безсмертні» академіки не прийняли досвоїх лав Воль-тера. Але сталося так, що тихакадеміків ніхто не пам’ятає, а ім’я Вольтеразнає все людство.

Та повернімося до Нушича. Тих академіківвін узяв на кпини:

– Вони вважають, що я для них недоситьакадемічна фігура - в літературному розумінні,звичайно. «Академічна фігура» для них - цетой, хто тридцять років порпається у старихкнигах і в результаті копіткої праці робитьвідкриття, що сербський просвітитель XVIIIсторіччя Досифей уперше відвідав Хопово 27березня, а не 14 квітня, як вважали досі.Коротше, «академічна фігура» - це тойбезсмертний, чиє ім’я забувають черезтиждень після його похорону.

***u Сучасники згадували, що до похилого

віку Нушич зберігав бадьорість іпрацездатність.

– У чім секрет вашої молодості? - спитали у70-річного Нушича, завжди веселого іжартівливого.

– Ніколи не дружіть з людьми, старшими засебе, або з ровесниками, - відповівкомедіограф.

- Гляньте на мене, я завжди в оточеннімолодих.

***u Жарти жартами, але Нушич не чекав,

поки п’єса піде на кін, а розпочинав нову.Якось він отримав приємну звістку, що уЧехословаччині з великим успіхом пройшлайого п’єса «Пані міністерша». На двадцятьп’яaту виставу автор прибув особисто. Вінсидів у директорській ложі і спостерігав запублікою, яка веселилася від щирого серця.

Директор теж був зайнятий у виставі, але вперерві між виходами прибіг до автора:

– Ну, майстре, як вам це подобається?А в залі публіка аплодувала і сміялася

майже після кожної репліки.– Дуже подобається. Ви тільки гляньте на

публіку, це ж дивовижно! - а потім спитавдиректора: - Скажіть, а це я написав?

***u До Нушича доля була більш при хиль -

ною. Вже перші постановки його п’єс здобулиприхильність публіки. Одночасно вінпотрапив під вогонь критики. Мине чималороків, і гумо рист про це скаже:

– Чи ж стануть хлопчаки трусити деревоабо жбурляти в нього камінням, якщо на цьомудереві немає плодів?

Михайло БУЛҐАКОВ

u У молодого діяльністю Михайла Бул -гакова. Голодний, зіщуле ний, без копійки вкишенях солдатської шинелі приніс Булгаковредакторові якогось журналу свій першийлітературний опус - останній шанс напорятунок. Редактор кинув через губу: «Затиждень!» А тиждень ще треба прожити.

Через тиждень, ледь тримаючись на ногах,автор приходить знову і... диво! Прийом зовсімінший. Редактор зірвався зі свого крісла,ухопив його за руку, вигукує:

– Амфітеатров!.. Амфітеатрова знаєте?– Н-н-ні, - затинаючись, вимовляє автор.– Обов’язково прочитайте. Адже ви

пишете, як він. Любий мій! Та ви ж - талант!

– Отже, фейлетон сподобався?– Що за питання! Геніально!– Отже, надрукуєте?– Та ви що? У мене родина, - так само

життєрадісно вигукує редактор. - Алеобов’язково заходьте! Приносьте ще що-небудь дошкульне! До зустрічі! Амфітеатроваобов’язково прочитайте.

Коли жарти – не жарти. . .Коли жарти – не жарти. . .(Відомі письменники у... випадках)(Відомі письменники у... випадках)

доксіу Гурмузакі», м. Радівці(викл. Джорджета Штефан)Глощук Йонела «Ча рівна ніч»,Коледж «Андронік Мотреску»,ХІІ кл., Радівці (викл. Дж.Штефан) та Марочко Йонела«Живе народ, допоки живемова», (тієї ж школи), ЗасбТамара «Якого кольору слова»,ХІ-ий кл., Технічний коледж м.Радівці (викл. Дж. Штефан) іінші. Треба відмітити з най -

молодших поетів КурелюкЕмануелу, IV-ий кл., «Ріднамова» з вось мирічки с. Балківці,викл. Анка Штюбіану, таШмігельський Серджу, ІХ кл.,Балківці, «Моє рідне село»,Теологічний семі нар Сучава,викл. Лучія Міхок, і заключнеесе Марії Габур, ХІ кл., «Словопро рідну мову» з Нацколеджу«Міхай Емінеску», Сучава,викл. Лучія Міхок.

Треба обов'язково відмітити зменших класів ще двох учнів:

Андронаке Крістіана, V-ий кл.,твір «Про дитинство, вось -мирічка н-р 5, «Богдан Вода», м.Радівці, викл. Дж. Штефан, таучня Бурсук Адріана-Констян -тина, IV-ий кл. з початковоїшколи Чумирна з дуже ори -гінальним твором «Повість од -ного гуцульського хлопчика»,викл. Іларія Пушка.

На жаль, завжди передовіучні та школи Негостини таСерету поступились вище зга -даним талантам, як ніколи:

Негостинці на конкурсі лишечитали вірші, а учні із коледжу«Лацку Воде» представилисьтільки з двома працями - есе –ІІ-ІІІ місця із ХІІ-ого класу, а цезовсім мало для таких славнихшкіл, які завжди на олімпіадахрідної мови по краю заво -йовували перші місця.

Дуже позитивно вплинула начленів журі та всіх учасниківконкурсу презентація націо -наль них костюмів, в яких учні-конкуренти зі своїми екіпажамипредставляли специфіку їхньоїоколиці.

ДІТИ – КВІТИ БУКОВИНИ(Закінчення. Поч. на 6 стор.)

BEREZENY 2011 r.14

¨̈ S T O R I N K A   D L X   D I T E CS T O R I N K A   D L X   D I T E C ¨̈

8 БЕРЕЗНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ЖІНОЧИЙ ДЕНь

В цей день бажаємо Вам, дорогі жінки, матусі і бабусі, тепла, постійної весниі радості в душі! Хай сповняться всі Ваші мрії, любов Ваших дітей хайповернеться Вам за недоспані ночі, за постійну Вашу турботу і любов!

З 8 Березнем, з Весною вітаємо Вас!

Іван КОВАЧ

ГУЛЯЙ-ГУЛЯЙ!..

Гуляй, гуляй,мій сонечку,гуляй, гуляй,родина полечкуплодиі забавляй!..

Коли, колиз небеснема вже сліз,ти дай нам,хмаронько,чудесі верболіз!..

Гуляй, гуляй,мій сонечку,радій,світив вік онечконадій,у трав дива!..

Гуляй, гуляй,хмаринонько,ходий зрониз небесвідро водиі кошичок чудес!..

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Т.г. Шевченко

Кожного року 9 березня вша -новуємо день народження геніяукраїнського народу Т. Шев -ченка, ставимо до його пам'ят -

ника квіти, читаємо його геніальні вірші. А цього року 10 березня, коли випов -

нюються вже 150 роковини від смерті генія іПророка українського народу, схиляємо своїголови в пошані перед Його Словом,поставленим на сторожі свого народу,українського народу, якого любив понад усе,

оте Слово, що актуальне і на сьогодні, дорогекожному українцеві: І чужому научайтесь,

свого не цурайтесь...

Вже понад століття КОБЗАР Т. Шев -ченка залишається для кожного українця,для всіх нас, де б ми не проживали, головноюкнигою, яка супроводжує нас в житті, разоміз БІБЛІЄЮ.

«Він поет усього людства, – так сказалапро Т. Шевченка відома англійська політичнадіячка Полін Бентлі. – Тарас Шевченко

виходить за межі однієї країни.Його заклик до братерства йлюбові, до правди й справед -ливості, а над усе – до волі, маєвсесвітнє значення».

Для дітей Т.г. Шевченкосклав «Буквар» і написав багатовіршів.

Т.Г.ШЕВЧЕНКО

ОЙ МАЮ, МАЮ Я ОЧЕНЯТА

Ой маю, маю я оченята,Нікого, матінко, та оглядати,

Нікого, серденько, та оглядати!

Ой маю, маю і рученята...Нікого, матінко, та обнімати,Нікого, серденько, та обнімати!

Ой маю, маю і ноженята,Та ні з ким, матінко, потанцювати,Та ні з ким, серденько, потанцювати!

(1859)

І. САВИЦьКА

МАТІНЦІ

Матінко моя єдина,Ти для мене цілий світ!І хоч я мала дитина,Хоч мені лиш кілька літ,Та тебе, матусю мила,Я кохаю над життяІ бажаю: будь щаслива,Наче квітка весняна!

ТАРАС гРИгОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО(1814-1861)

Погруддя Шевченку в Бухаресті

Фото Валентина КОБАСьКОГО

BEREZENY 2011 r. 15

¨̈ S T O R I N K A   D L X   D I T E CS T O R I N K A   D L X   D I T E C ¨̈

Удавні часи, ще коли всіходили босі, був собівеликий індійськийвождь, який мав дуже

чутливі стопи і черстве серце. Вінстрашенно страждав, коли йомудоводилося ходити по гострихкаміннях, якими була вкрита земля,що належала його племені.

І після довгих роздумів вождьприйняв важливе рішення: віннаказав своїм воїнам убити всіхбізонів і їх м'якою шкіроювистелити терени володінь свогоплемені.

Позаяк вождь не міг змінитисвоїх ніг, то забажав змінитиповерхню, по якій вони ступали,коштом винищення усіх бізонів.

Рішення це вразило увесь люд.Делегація воїнів подалася до білогочаклуна, щоб спитати у ньогопоради. Чаклун відповів: «Порадьтевождеві, нехай виріже два шматкашкіри й обгорне ними свої стопи.Хай куди тоді піде – болю вже невідчуватиме».

Так з'явилося взуття.

u Зуб - єдина частина людськогоорганізму, яка не може само -відновлюватись, а лише в ранньомудитинстві.

u Зубна паста була винайденаєгиптянами приблизано 5000 роківтому і була сумішшю вина і пемзи.

u Першими «стоматологами»були етруски. Вони вирізувалиштучні зуби із зубів різних ссавціввже в 7 ст. до н.е., а також уміли

виготовляти мостовидні протези,достатньо міцні для жування.

u Стародавні японські стома -тологи видаляли зуби голіруч.

u Зубна емаль – найтвердішатканина, яку виробляє організмлюдини.

u Не дивлячись на те, що кальційнеобхідний для кісткових тканин, 99%всього кальцію в організмізнаходиться в зубах.

Шведські учні –найкращі мовникиu Найфундаментальнішу мовну

підготовку одержують шведськішколярі: навчаючись у школі 12років, вони, окрім шведської, 8 роківосвоюють англійську, 6 років –німецьку, 5 років – французьку, атакож одержують загальне уяв -лення про датську й норвезьку мови.

І. П.-К.

ВІД ВОЖДЯ ДО... ВЗУТТЯ

Цікаво знати

Унеділю, 6 березня, у Лузі відбуласязустріч лужанських,кричунівських учнів і учнівукраїнського ліцею ім. Т.г.

Шевченка із м. Сігету-Мармацієй.Мета зустрічі – вшанування пам'ятіВеликого Кобзаря і святкування «ДняЖінки».

Добре обдумано організаторами,тому що жінка, її доля, з усіма лихами,виявлена у ряді творів, як: Причинна,Катерина, Тополя, Наймичка і ін.

Першими виступили учні ізКричунова, підготовлені учителькою п.Н. Друляк, які предстaвили передглядачами маленьку п'єсу.

Ліцеїсти, між якими було багатолужанів, прочитали вірші нашого геніяі проспівали кілька пісень на його слова:«Летить галка через балку», «Тече водав синє море», «Учітеся, брати мої» –муз. Ю. Паращинця, і «Чом ти не прийшов».

Визначилися учні: Л. Чуря, М. Бойчук, Д.Співалюк, М. Вішован і ін.

Вони були підготовлені викладачами: Е.Кодря і М. Дуруття. Опісля своюмайстерність показали учні V-VIII кл.лужанської школи, підготовлені викладачемрумунської мови п. Л. Ченуше. Представили

вірші і пісні, присвячені найріднішій у світіособі – Матері.

Визначилися такі учні: Маруся Шмуляк,

Вероніка гавриляк, Ярина Павлюк, ЕстераБілашку, Богдан Бобрюк і багато інших. Такожвони представили сценету.

Маленькі учні І-ІV кл. з Луга, підготовленіучительками г. гренюк та А. Бобрюквиступили з віршами і піснями, присвяченимивесні і мамі.

Мої щире поздоровління, бо лужанські учні

виступили бездоганно і зачарували глядачів!Останнім виступив хор приготовлений

викладачем української мови п. М. Семенюком.Це учні V-VIII кл. лужанської школи.

Продекламували кілька віршів і проспіваликілька пісень на слова Т.г. Шевченка підакомпанемент на акордеоні – викладачем.

Мене і всіх присутніх приємновразило те, що всі жінки-педкадри,які приготовили дітей і котрі булиприсутні в залі, були обдарованіграмотами і букетами квітів, амужчини-педкадри – грамотами.

Дякуємо, що згадали і про нас,пенсіонерів!

Всі жінки, присутні на святі,отримали як дарунок – квіти. Це –вперше в Лузі. А також вперше вЛузі артистична вистава від бу -валася в гарному, відремон тованомузалі зусиллям добрих людей, як: В.гренюк, І. Друляк і майстри – В.Дзябенюк, Н. Бобрюк, брати В. і Ф.Фрасини, І. Арба, які кілька днівпідряд працювали від ранку до ночі,

щоб зробити жінкам, і не лише, приємнийсюрприз.

Але, на превеликий жаль, вперше лужанськіучні V-VIII класів не брали участі в повітовійОлімпіаді з української мови, яка відбулася умісті Сігеті в суботу 5 березня. Хто винен? –запитуються батьки. Я також.

Марія ЧУБІКА

СВЯТО ВЕЛИКОгО КОБЗАРЯ І ЖІНКИ-МАТЕРІ

Бухарест: Панахида Шевченку в Церкві КашинФото Валентина КОБАСьКОГО

Сторінки склала Ірина петрецька-коваЧ

BEREZENY 2011 r.16

Z A S T E R E J E N N XZ A S T E R E J E N N X= Za dostovirnisty faktiv, þãtat, vlasnãh imen ta inºãh vidomostec

vidpovidaqty avtorã pidpãsanãh materialiv.

= Redakþix moje ne podilxtã to™kã zoru avtoriv.

= Nadislani do redakþiî materialã ne reþenzuqtysx i ne povertaqtysx.

= Redakþix zalãºaw za soboq pravo skoro™uvatã i redaguvatã nadislani

materialã, ne poruºuq™ã îhnyogo osnovnogo zmistu.

= Z qrãdã™noî to™kã zoru za zmist materialiv vidpovidaqty îh avtorã.

Культурно-просвітницький часопис

Союзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ

Вик. об. гол. ред. – Іван КОВАЧ

Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Роман ПЕТРАШУК

*Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.»

Бухарест, РумуніяISSN 1223-8988

Adresa redacþiei: Uniunea Ucrainenilor din Româniastr. Radu Popescu nr. 15, Sector I, Bucureºti, ROMÂNIA

Tel. 0212220748, 0212220753Fax 0212220737

E-mail: uur.vilneslovo@gmail.com

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

Якщо звернемо увагу на те, щов 1152 році спільна арміяугорців та Ізяслава (угорсь -кий король Гейза ІІ з династії

Арпадів був зятем київського князяІзяслава, тому і вмішувався у міжуособвійни руських князів. Літом 1150 рокуЮрій Довгорукий та князь Володимирко

Галицький вигнали Ізяслава з Києва, а в1151 році спільна армія угорців та Ізяславапідступила до Києва, і Юрій Довгорукийзалишив місто без бою) нападає наГалицьке князівство, то можемо його

уважати датою вторгнення угорської арміїна території Оашської, Лепушської таМараморської «держав», бо вже в 1199році знаходимо Марамуреш серти -фікований як «Королівський ліс», в якомуугорський король Емерік І був врятованийвід смерті на полюванні.

Не можемо бути не згідні з ру -мунським, марамороським історикомВалером Госсу про те, що угорськекоролівство не так цікавилось полю -ваанням на цих територіях, як цікавилось,по-перше – природним багатством, а самесіллю районів Мара-Апшіца-Ронішоара-Сле тіоара-Шіеу. А по-друге – відкриттямнового доступного шляху до Галичини,яка в той час була великою спокусою дляугорського королівства. Таким чином цятириторія стала для угорського коро -лівства «Maramorisius», «Mara murus»,«Maramoros», «Maramorisio» і т.д. Ці назвинародились під час угорських походів наГаличину.

19 червня 1205 року князь РоманМстиславич, якого підтримувало угорськекоролівство, помирає, і теж за допомогою

угорського королівства стає князем його син Данило, акороль Андрій ІІ стає королем Галичини і Лодомерії(«Impactul cuceririlor maghiare în autonomia Ro mânească dinCarpaţii Păduroşi» din vol III al lucrării «Maramureş, vatră deistorie milenară», Editura «Dragoş Vodă», Cluj-Napoca, 1997).

Хоча невдовзі після смерті Романа Мстиславича галичанипринесли присягу його малолітньому нащадку Данилові,дуже швидко родині малолітнього князя на чолі з княгинеюАнною прийшлося вирішувати складне питання збереженнявлади в Галицькій землі. В другій половині 1205 р. суперникРомана та його колишній тесть Рюрик Ростиславич відновивсвою владу у Києві та почав переговори з половцями тачернігівськими князями Ольговичами про спільний похід наГалич. Але біля стін Галича києво-чернігово-половецькевійсько зустріла армія короля Андрія ІІ з династії Арпадів,який був родичем і союзником Романа Мстис лавича, але, безсумніву, не це стало причиною допомоги Андрія нащадкамгалицького князя та їх матері. Андрій ІІ прагнув підкоритиугорській короні багату прикарпатську землю. Галицькебоярство, судячи з тексту Галицько-Волинського літопису

(«…не смеша Галичане ничто же створити, бе бо инех многоУгор…»), недоброзичливо віднеслось до появи у Галицькійземлі угорських військ, але воно не стало і союзникомРюрика та його спільників, яким не вдалося зайняти Галич.

Наступного 1206 р. до Галича повернувся один ізголовних суперників покійного Романа з числа галицькихбояр Владислав Кор мильчич, котрий до цього знаходився навигнанні, який встановлює союзницькі стосунки зчернігівськими князями. Незабаром виникає нова коаліція.Романовичі знову звертаються за допо могою до Андрія ІІ.

УГОРСьКІ ПОХОДИ НА ГАЛИЦьКЕ КНЯЗІВСТВО ЧЕРЕЗ ТЕРИТОРІЮ МАРАМОРОЩИНИ

Так можнаб назватив и с т у п

членів Каран се -бесь кого зміша -ного хору «Чер -вона калина» нарозлуці зі своєюколегою АНЦЕЮСАВ ЧУР (РУС),яка відій шла увічність 5-го бе -резня 2011-го року.

Анця Савчур походить з українськоїбагатодітної сім'ї Николи Савчура із селаЗоріле Карашсеверінського повіту.Восьмирічну школу закінчила у рідномуселі, а потім - комерційну школу.Працювала у галузі. Була одружена, маласина... Жила у м. Карансебеші.

Після довгих років праці вийшла напенсію, але через деякий час захворіланевиліковною хворобою, яку клузькілікарі пробували вилікувати. Повнаоптимізму, надії і старання забути прохворобу, Анця Савчур ішла вперед порядз іншими. Одне із занять у вільний часбула художня діяльність. Вона«використовувала» свій солов'їнийголос, співаючи у українськомувокальному художньому колективі«Червона калина» з Карансебеша.Завжди була присутня на репетиціях і

концертах, організованих СУР натериторії Банату чи інших країв. Завждистаралася забути про хворобу,дотримуючись всіх лікарських порад.

Хто її не знав, той легко міг подумати,що вона зовсім здорова, не хвора. Цетому, що на її обличчі завжди панувалаусмішка і надія на краще. До цьоговсього додається іще її здібністьхудожньо читати вірші. Майже не булоконцерту, де б Анця не читала вірші Т.Шевченка або сатиричні вірші МихайлаВолощука. Вона завжди створювалаприємний клімат у художньому колек -тиві. Усі її поважали і мали велику надію,що нарешті виздоровіє. На превеликийжаль, 5-го березня Анця Савчур відійшлав дорогу без повернення...

На Карансебеськім цвинтарі, передчисленною засмученою публікою, хор«Червона калина» зорганізував неза -бутній співачці-колезі останній концерт,з репертуару не бракуючи пісні «Думимої» та «Вічная пам'ять».

Плаче і тужить за Анцею весь худож -ній колектив.

Нехай Їй буде земля пухом!В ім'я художнього колективу «Чер -

вона калина»Іван ЛІБЕР

(Далі буде)

Михайло ТРАЙСТА

ОСТАННІЙ КОНЦЕРТ,ПРИСВЯЧЕНИЙ АНЦІ САВЧУР