1

1. Поняття, види та форми корупції.

2. Суб’єкти відповідальності за корупційні діяння.

3. Суб’єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції.

4. Заходи, спрямовані на запобігання і протидію корупції.

5. Відповідальність за корупційні діяння.

6. Міжнародно-правовий аспект протидії корупції та зарубіжний досвід

протидії корупційним правопорушенням та його впровадження в Україні.

7. Витяг з Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо

відповідальності за корупційні діяння).

8. Витяг з Кримінального кодексу України (щодо відповідальності за

корупційні діяння).

9. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції Конвенцію

ратифіковано із заявами Законом N 251-V ( 251-16 ) від 18.10.2006

ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ФОРМИ КОРУПЦІЇ

У багатьох енциклопедіях та словниках визначення корупції надається як

дослівний переклад з латинської «corruption» – «корозія, роз’їдання,

руйнування». Відомий російський філолог С. І. Ожегов визначав корупцію як

«підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів».

У Довідковому документі про міжнародну боротьбу з корупцією (квітень

1995 р.) вона визначається як «зловживання державною владою для отримання

вигоди в особистих цілях». З цього широкого тлумачення корупції ми й

виходитимо у подальшому. На більш докладному аналізі правового визначення

корупції зупинимося нижче.

У Законі України «Про засади запобігання і протидію корупцію», який

набрав чинність 01 липня 2011 року, у ст. 1 зазначається, що корупція – це

використання суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення,

наданих йому службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з

метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції

2

такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи

надання неправомірної вигоди суб’єкту відповідальності за корупційні

правопорушення, або на його вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з

метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй

службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.

При цьому, неправомірною вигодою є грошові кошти або інше майно,

переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те

підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною,

нижчою за мінімальну ринкову, а корупційним правопорушенням – умисне

діяння, що містить ознаки корупції, вчинене суб’єктом відповідальності, за яке

законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та

дисциплінарну відповідальність.

Вказане визначення корупції викликало певні дискусії в колі як юристів-

практиків, так і вчених-юристів в аспекті недостатньої чіткості його

викладення. Зокрема, викликає занепокоєння норма про те, що фактом

корупційного діяння вважається навіть прийняття обіцянки/пропозиції

неправомірної вигоди або сама обіцянка/пропозиція надання неправомірної

вигоди». Отже, за логікою законодавця достатнім для вчинення

правопорушення є одержання у будь-якій формі (усно, письмово чи будь-яким

іншим чином) згоди на одержання/надання неправомірної вигоди, і якщо факт

«письмової обіцянки» можна підтвердити за наявності відповідного письмового

доказу, то усна пропозиція чи усне її прийняття буде підтверджувати вкрай

важко.

Види та форми корупції

Окресливши загальні риси корупції, її негативні риси, історичні та сучасні

тенденції її розвитку, вважаємо за доцільне більш докладно зупинитися на

видах (рівнях) корупції. Наші дослідження дають змогу виокремити чотири

основні рівні (види) корупції:

1. «Високорівнева» (або «елітарна», «можновладна») корупція

характерна для вищих ешелонів влади (вищі органи влади, центральні органи

3

виконавчої влади, центральні апарати правоохоронних органів та судової гілки

влади). Саме на цьому рівні розробляються корупційні схеми, створюються

корупційні мережі.

До основних форм «високорівневої» корупції слід віднести:

корупційний лобізм;

корупційний протекціонізм і фаворитизм;

таємні внески на політичні цілі, внески на вибори з наступними

«дивідендами» у вигляді високих державних посад;

перехід державних посадових осіб на керівні посади комерційних

структур, які вони, перебуваючи при владі, підтримували за державний

рахунок;

поєднання державної служби з комерційною діяльністю;

роздавання податкових пільг;

надання монополії щодо певного виду комерційної діяльності;

перешкода в отриманні спеціальних дозволів, ліцензій на зайняття

певними видами діяльності (так званий «державний рекет», або торгівля

дискреційною владою);

призначення на відповідальні державні посади тощо.

Найбільш уразливими сферами «високорівневої» корупції є:

бюджетна сфера (у тому числі міжнародна валютна допомога);

приватизація державного майна;

паливно-енергетичний сектор;

контроль над тіньовою економікою та нелегальним бізнесом;

розподіл державної власності, землі та природних багатств України;

митна сфера.

2. Корупція в середніх ешелонах влади (обласного рівня). Практично

тотожна корупції «елітарній». У зв’язку з меншим рівнем повноважень

відрізняється меншими можливостями корупціонерів обласного рівня

використовувати державну власність у своїх особистих цілях. Тут менші

фінансові потоки, менша кількість великих об’єктів державної власності,

4

обмежені й владні повноваження чиновництва. Але, зважаючи на звичайну

арифметичну кількість чиновництва, шкода від корупціонерів цього рівня

навряд чи менша.

3. Корупція «низова» (дрібного чиновництва), тобто держслужбовців які

безпосередньо проводять роботу з підготовки управлінських рішень, висновків,

готують або видають відповідні дозволи, інші документи, здійснюють

контрольні дії, розслідування справ, безпосередньо притягають до правової

відповідальності (рівень районів, міст, районів у містах).

Дрібна управлінська (низова) корупція має свою кількісну та якісну

характеристику (ознаки). Специфіка сфер її поширення полягає в такому: 1) це

місцевий локальний рівень (рівень муніципальної влади), де не вирішуються

питання глобального, довгострокового характеру; 2) об’єктом корупції у

даному випадку є задоволення «поточних» потреб громадянина владно-

політичного характеру (отримання довідки, фінансової допомоги, поставлення

на облік, відкриття власної справи тощо).

Найбільш «корупційно-небезпечні» сфери дрібної корупції:

митна сфера (дрібні порушення правил митного режиму, дрібна

контрабанда, тощо);

дозвільно-ліцензійна система;

сфера дрібного підприємництва;

контрольно-наглядова діяльність;

правоохоронна діяльність;

житлово-комунальне та побутове обслуговування населення;

система охорони здоров’я;

сфера освіти та дошкільного виховання.

4. Корупція «від злиднів». Найбільш безпечний вид корупції.

Здійснюється дрібним чиновництвом не на постійній основі, ситуативно або

коли вже склалося «зовсім скрутне матеріальне становище». Її відносна

безпечність полягає у тому, що корупційні дії вчиняються службовцями, які

5

мають достатньо високий моральний рівень, люблять свою країну, поважають

свій народ.

В.М. Гаращук та А.О. Мухатаєв пропонують почати самостійно

утворювати корупційні схеми. Цей рівень корупції ми докладно розглядати не

будемо. У відсотковому підношенні він незначний, за формою проявів

тотожний третьому рівню.

Як уже зазначалося, види (рівні) корупції можна класифікувати за різними

критеріями. Наведена нами класифікація прив’язана до рангу державного

службовця.

Крім зазначеної класифікації, пропонуємо поділяти корупцію за:

сферами діяльності: 1) політична; 2) економічна, або ділова (бізнес-

еліта країни). В нашій країні, де влада зрослася з бізнесом, цей поділ є досить

умовним; 3) побутова (традиції віддячити за роботу дрібному чиновнику,

лікарю та ін.);

гілками влади: 1) корупція чиновництва у сфері законодавчої влади; 2)

виконавчої влади; 3) судової влади. Сюди ж слід віднести й корупцію з боку

посадових осіб правоохоронних та контрольно-наглядових органів;

часом вчинення: 1) ситуативна; 2) корупція на постійній основі, коли це

стає способом життя службовця, істотним матеріальним поповненням власного

бюджету (або його основною статтею);

способом учинення: лобізм. На нашу думку, це одна з найнебезпечніших

форм корупції. Полягає у «проштовхуванні» шляхом прийняття нормативних та

інших актів у всіх гілках влади, органах місцевого самоврядування, потрібних

окремим кланам, бізнес-групам рішень, які часто суперечать інтересам і нації,

чинному законодавству, або зміни редакції нормативних актів не на користь

інтересам держави та суспільства.

В.М. Гаращук та А.О. Мухатаєв пропонують узагальнену класифікацію

негативних наслідків корупції:

неефективне використання державних коштів та ресурсів;

6

неефективна зовнішня і внутрішня економічна політика держави

підлаштована під кланові інтереси, а не інтереси держави);

втрата податків, інших надходжень до державного бюджету (шляхом їх

прямого розкрадання або «узгодженого» недоотримання);

гальмування шляхом установлення надуманих перешкод розвитку

бізнесу;

уповільнення ефективності роботи державного апарату в цілому;

неефективне використання знань та умінь людини, які замість того, щоб

займатися справою, вимушені долати штучні бюрократичні перешкоди;

зниження якості управлінських послуг (у тому числі шляхом утворення

штучних перешкод);

зниження інвестицій, уповільнення економічного зростання;

розорення приватних підприємців; посилення організованої злочинності,

яка часто «вирішується» корумпованими високопосадовцями;

зростання соціальної нерівності;

зниження суспільної моралі.

До антикорупційних актів організаційної спрямованості (тобто таких, що

не передбачають конкретних санкцій за протиправні дії) слід віднести низку

ратифікованих міжнародних актів: Конвенцію Організації Об’єднаних Націй

проти корупції, Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією, Цивільну

конвенцію про боротьбу з корупцією, Указ Президента України від 18

листопада 2005 р. № 1615/2005 «Про першочергові заходи щодо детінізації

економіки та протидії корупції».

СУБ’ЄКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КОРУПЦІЙНІ ДІЯННЯ

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», визначає

широке коло осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів

місцевого самоврядування, що можуть бути притягнені до відповідальності за

вчинення корупційних правопорушень.

7

Відповідно до статті 2 Закону України «По боротьбу з корупцією» 1995 –

року до суб’єктів корупційних діянь належали:

• державні службовці;

• Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-

міністри, міністри;

• народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної

Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах,

районних, обласних рад;

• посадові особи місцевого самоврядування;

• військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових

формувань (крім військовослужбовців строкової служби).

Таким чином, протиправні діяння значної кількості посадових осіб

залишаються поза межами дії Закону, що сприяє поширенню корупційних

проявів не лише на державний апарат, а й на всю бюджетну сферу, діяльність

політичних партій, приватний сектор, тощо.

Тому, одним з питань, що вирішувалось у ході роботи ще над проектом

Закону, було закріплення можливості притягнення до відповідальності всіх

осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого

самоврядування, у випадку вчинення ними корупційних правопорушень.

Крім того, Конвенцією ООН проти корупції, яка ратифікована Україною у

2006 році, з метою запровадження єдиних стандартів у сфері протидії корупції,

визначено й коло суб’єктів вчинення корупційних діянь, що повинні

притягуватись до відповідальності.

Так, відповідно до статті 2 Конвенції до державних посадових осіб

віднесені:

будь-які особи, які обіймають посаду в законодавчому, виконавчому,

адміністративному або судовому органі Держави-учасниці, яку призначено чи

обрано, праця якої оплачувана чи неоплачувана, незалежно від старшинства;

будь-які інші особи, які виконують будь-яку державну функцію, зокрема

для державного органу або державного підприємства, або надає будь-яку

8

державну послугу, як це визначається у внутрішньому праві Держави-учасниці

і як це застосовується у відповідній галузі правового регулювання цієї

Держави-учасниці;

будь-які інші особи, що визначаються як «державна посадова особа» у

внутрішньому праві Держави-учасниці. Однак з метою вжиття деяких

конкретних заходів, передбачених главою II цієї Конвенції «державна посадова

особа» може означати будь-яку особу, яка виконує будь-яку державну функцію

або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому праві

Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі правового

регулювання цієї Держави-учасниці.

З урахуванням положень Конвенції ООН проти корупції, Закон виділив

декілька категорій осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за

корупційні правопорушення.

Зокрема, суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший

заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр

України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних

органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України,

та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор

України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати,

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної

Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної

Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної

Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених

відповідно до законів військових формувань;

9

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова,

члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,

службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі

секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні

засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ,

державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного

захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України,

особи начальницького складу податкової міліції;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки

України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених

на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в

пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок

державного чи місцевого бюджету;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами

місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси,

оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники,

члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих

функцій, інші особи в установлених законом випадках); в) посадові особи

іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому

або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші

особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для

державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські

судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові

спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;

10

г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної

організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її

імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є

Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів (це випливає із статті 2

Конвенції ООН проти корупції, відповідно до якої «іноземна державна

посадова особа» – це будь-яка особа, яка обіймає посаду в законодавчому,

виконавчому, адміністративному або судовому органі зарубіжної країни, яку

призначено чи обрано; а також будь-яку особу, яка здійснює державні функції

для зарубіжної держави, зокрема для державного органу або державного

підприємства. В свою чергу, згідно з Конвенцією, «посадова особа міжнародної

організації» – це співробітник міжнародної організації чи будь-яка особа, яка

уповноважена такою організацією діяти від її імені.);

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з

виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських

обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у

юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової

форми, відповідно до закону;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи – у разі одержання від них

особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої цієї статті, або за

участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Підстави відповідальності суб’єктів зазначених у цій статті, склади

правопорушень, за які вони можуть нести відповідальність, визначаються

нормами Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні

правопорушення.

СУБ’ЄКТИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І

ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» порівняно

із Законом України «Про боротьбу з корупцією» розширено перелік суб’єктів,

що здійснюють заходи із запобігання та протидії корупції.

11

Недосконалість системи антикорупційних органів, а також відсутність

чіткої державної антикорупційної політики та державних органів,

відповідальних за її реалізацію, є одним із найважливіших чинників складної

ситуації з корупцією в Україні.

В новому Законі ця проблема вирішується шляхом функціонального

розмежування на суб’єктів, відповідальних за координацію антикорупційної

політики держави (1 група), тих, що здійснюють безпосереднє виявлення,

припинення та розслідування корупційних правопорушень (2 група), а також

тих, що беруть участь у запобіганні, виявленні та припиненні корупційних

правопорушень (3 група).

Суб’єкти, відповідальні за координацію антикорупційної політики

держави.

Відповідно до ст. 4 «Про засади запобігання та протидії корупції», Кабінет

Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади

щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції і законів

України, актів Президента України.

Разом з тим у цій же статті зазначається, що координацію реалізації

органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної

стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної

політики, який утворюється Президентом України і діє відповідно до вимог,

встановлених законом. Тобто певним чином відбувається дублювання функцій

з координування роботи органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії

корупції двома суб’єктами – Кабінетом Міністрів України та спеціально

утвореним Президентом органом, хоча на сьогодні остатнього органу поки що

не існує.

Крім того, координацію діяльності правоохоронних органів з питань

протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених

законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори,

що також вносить певний дисбаланс у функцію координування діяльності у цій

сфері, оскільки органи Міністерства внутрішніх справ та державної податкової

12

служби є також центральними органами виконавчої влади, діяльність яких, як

зазначалось вище, має координуватись і Кабінетом Міністрів, і спеціально

уповноваженим органом з питань антикорупційної політики.

Спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції є:

органи прокуратури;

спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю

Міністерства внутрішніх справ України;

спеціальні підрозділи податкової міліції;

спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою

злочинністю Служби безпеки України,

спеціальні підрозділи Військової служби правопорядку у Збройних

Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Суб’єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в

установлених законом випадках – у здійсненні заходів щодо припинення

корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів

фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і

науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і

протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:

1) уповноважені підрозділи органів державної влади;

2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та

форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об’єднання

громадян за їх згодою.

Справедливим буде зазначити, що завдання та повноваження цих суб’єктів

є значно вужчими у порівнянні із спеціально уповноваженими суб’єктами. Їх

роль у значній мірі полягає у здійсненні заходів щодо запобігання корупційним

правопорушенням та сприянні спеціально-уповноваженим суб’єктам.

Для прикладу, в Міністерстві юстиції таким уповноваженим підрозділом є

Управління з питань запобігання корупції, до основних завдань якого віднесено

запобігання зловживанням та попередження інших службових правопорушень в

13

органах юстиції, підприємствах, установах та організаціях, що належать до

сфери управління Міністерства юстиції України, виявлення корупційних

ризиків, що виникають у процесі діяльності органів юстиції та надання

рекомендацій щодо їх усунення тощо.

Важливим є також те, що новий Закон з урахуванням визнання корупції в

приватному секторі визначає суб’єктом запобігання та протидії корупції також

підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми

власності, їх посадових осіб, а також громадян та об’єднання громадян за їх

згодою.

Необхідно наголосити на тому, що новий Закон передбачає, що посадові і

службові особи органів державної влади, посадові особи місцевого

самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення

корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого

правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів

зобов’язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого

правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення

спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції. Що цікаво, за

такі дії Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», ст. 172-9

«Невжиття заходів щодо протидії корупції», передбачено накладення

штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ЗАПОБІГАННЯ

І ПРОТИДІЮ КОРУПЦІЇ

Заходи, спрямовані на запобігання та протидію корупції умовно можна

поділити на кілька груп:

1) обмеження для суб’єктів відповідальності за корупційні діяння;

14

2) інститут спеціальної перевірки;

3) інститут фінансового контролю;

4) антикорупційна експертиза;

5) інші заходи (вимоги, щодо прозорості інформації, урегулювання

конфлікту інтересів, заборона на одержання послуг і майна органами

державної влади та органами місцевого самоврядування).

Перша група включає в себе певні обмеження/заборони для осіб, пов’язані

із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, а також надання

публічних послуг тощо.

Обмеження щодо використання службового становища.

Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, особам, які прирівнюються до осіб, уповноважених на

виконання функцій держави або місцевого самоврядування та особам, які не є

державними службовцями, але надають публічні послуги забороняється

використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з

метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям

обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні

ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій,

кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і

послуг за державні кошти);

2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;

3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів

місцевого самоврядування або посадових осіб;

4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у

зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та

прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

Варто зауважити, що неправомірно сприяти призначенню на посаду особи,

зокрема полягає у створенні нерівних умов для кандидатів на зайняття

вакантної посади державного службовця на користь одного з кандидатів,

15

одержання неправомірної вигоди від такої особи, що сприяло її призначенню на

відповідну посаду тощо.

Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім

викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської

та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією

або законами України;

2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства

або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи

здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать

державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи

територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії

господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або

законами України.

У разі якщо Конституцією і законами України для окремих посад

встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими

видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними

процедурами.

Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,

депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у

відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які

працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і

присяжних.

Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)

На цьому обмеженні варто зупинитись більш детально, враховуючи той

факт, що саме ця норма нового антикорупційного законодавства викликає

чималі дискусії як в колі потенційних суб’єктів відповідальності за корупційні

16

правопорушення, так і в колі правоохоронців. З одного боку, норма виписана

таким чином, що фактично кожен державний службовець чи інша прирівняна

до його статусу особа, може розглядатись як потенційний порушник вказаного

обмеження, з іншого боку – на чому акцентують увагу правоохоронці, довести

факт одержання дарунку буде досить важко, враховуючи положення діючого

адміністративно-деліктного законодавства та законодавства, що визначає

правовий статус відповідних правоохоронних органів.

Як зазначається у роз’ясненнях до нового антикорупційного законодавства

Міністерства юстиції України, досвід європейських країн свідчить, що першим

кроком на шляху до вчинення корупційних дій є можливість публічного

службовця отримувати подарунки.

З метою обмеження такої форми прикриття корупційних проявів, у пункті

5 статті 8 Конвенції ООН проти корупції наголошено на тому, що кожна

Держава-учасниця прагне, у належних випадках і згідно з основоположними

принципами свого внутрішнього права, запроваджувати заходи й системи, які

зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам

декларації в тому числі і про суттєві дарунки, у зв’язку з якими може

виникнути конфлікт інтересів.

Саме тому, у низці країн Європи на законодавчому рівні запроваджено

обов’язкове декларування подарунків особами, що обіймають політичні посади,

а в деяких країнах – всіма публічними службовцями. Так, в Польщі

обов’язковість декларування подарунків передбачена для осіб, які обіймають

політичні посади, а також місцеві виборні посади, в Угорщині – для членів

Парламенту, у Великобританії, Іспанії та Німеччині – для членів Уряду та осіб,

які обіймають політичні посади, а в Латвії – всіма публічними службовцями.

Члени британського парламенту зобов’язані декларувати подарунки, вартість

яких перевищує 1% від їхньої заробітної плати, члени Парламенту Німеччини –

якщо вартість подарунка перевищує 5 000 євро, члени французького

Парламенту – будь-які подарунки незалежно від їхньої вартості.

17

Для України питання неправомірності подарунків є вкрай актуальним,

адже, в багатьох випадках з метою вирішення питань у власних інтересах

подарунки передаються публічному службовцю особами:

• які зацікавлені в певних офіційних діях установи, в якій працює

службовець;

• які ведуть бізнес або розраховують на ведення бізнесу з цією установою;

• які здійснюють певні види діяльності, що регулюються відповідною

установою;

• на інтереси яких може вплинути виконання чи невиконання службовцем

своїх посадових обов’язків та інше.

Як свідчить міжнародний досвід, на практиці розрізнити подарунок та

хабар між собою досить важко, тому питання отримання та передачі подарунків

публічними службовцями, з метою запобігання виникненню корупційних

проявів у їх діяльності, повинно бути обов’язково врегульовано на

законодавчому рівні.

Доречним у цьому випадку є використання досвіду Сполучених Штатів

Америки, де подарунком вважається все, що може бути виражено у грошовому

еквіваленті, а саме: гроші, товари, різноманітні послуги (наприклад, такі як

подорожі, проживання в готелі, харчування, оплата навчання тощо). Винятки з

цього правила чітко визначені на законодавчому рівні. Наприклад, не

вважаються подарунками прохолоджувальні напої чи кава, вітальні картки або

аналогічні сувеніри незначної вартості.

Досить тривалий час точилися гострі дискусії з приводу того, як

врегулювати зазначене питання на законодавчому рівні: заборонити взагалі

приймати подарунки, дозволити лише подарунки, вартість яких не перевищує

певний розмір, зобов’язати передавати в орган державної влади, де працює

публічний службовець, усі подарунки або лише ті, які за ціною є вищими ніж

визначена вартісна межа та реєструвати їх отримання тощо.

Нарешті був обраний компромісний підхід між зазначеними трьома

шляхами врегулювання питання одержання подарунків особами,

18

уповноваженими на виконання функцій держави, який знайшов своє

відображення у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції»

(далі – Закон).

Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону особам, уповноваженим

на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування та

деяким прирівняним до них особам, забороняється приймати дарунки

(пожертви), за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що

приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння

іншими посадовими особами та органами, тобто у формі так званого

«завуальованого» хабара. Крім того, категорично забороняється приймати будь

який дарунок (пожертву) від підлеглої особи.

Згідно із Законом, публічним службовцям дозволено приймати дарунки,

які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви,

крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких

дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати,

встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна

вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року,

- однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.

Стаття 22 Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік»

встановлює такий розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі: з 1

січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня

- 1004 гривні.

У зв’язку з цим, в період з 1 липня 2011 року до 31 грудня 2011 року з

одного джерела дозволяється отримувати дарунки не більше ніж на 941 гривню.

В той же час, вартість дарунка (пожертв) отриманого одноразово в період з 1

липня по 1 жовтня 2011 року не може перевищувати 480 гривень, з 1 жовтня по

1 грудня 2011 року – 492 гривні 50 копійок, а з 1 грудня 2011 року по 1 січня

2012 року – 502 гривні.

Таке обмеження вартості дарунка не поширюється на дарунки, які

даруються близькими особами. Близькими особами Закон визначає подружжя,

19

дітей, батьків, рідних братів і сестер, діда, бабу, онуків, усиновлювачів,

усиновлених, а також інших осіб за умови їх постійного проживання разом із

суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення.

Отже, в даному випадку, мова йде не тільки про близьких осіб суб’єкта

відповідальності за корупційні правопорушення, з якими він перебуває у

офіційному родинному зв’язку, а й про інших членів його сім’ї, за умови, якщо

вони проживають разом та ведуть спільне господарство, як це передбачено

частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України, відповідно до якої сім’ю

складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають

взаємні права та обов’язки.

Крім того, дарунками не вважаються загальнодоступні знижки на товари,

послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Враховуючи вимоги Закону, до особистих подарунків належать подарунки,

одержані від близьких осіб, давніх друзів та добрих знайомих, які дарують

подарунки з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею, або загально

визнаного свята (Новий рік, міжнародний жіночий день, день захисника

вітчизни) за умови, що їх дарунки не впливатимуть на прийняття публічними

службовцями правомірних рішень або не створюватимуть враження, що це

може впливати на їхні рішення.

Як зазначаються у відповідних роз’ясненнях Міністерства юстиції

України, до дарунків, що дозволятимуться приймати публічними службовцями,

можуть бути віднесені і ділові дарунки (сувеніри) і прояви гостинності

(запрошення на каву або вечерю) у скромних масштабах, які широко

використовуються для налагодження добрих ділових відношень і зміцнення

робочих стосунків. Однак, умовами прийняття таких подарунків та проявів

гостинності, на думку представників Міністерства, є знову ж таки, те, що такі

подарунки та прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на

прийняття публічними службовцями рішень або не створюватимуть враження,

що це може впливати на їхні рішення.

20

Вбачається, що навіть саме роз’яснення Міністерства юстиції лише

поглиблює існуючі дискусії та розмиває чітке розуміння та тлумачення норм

вказаної статті Закону.

Важливою вимогою Закону є встановлення обов’язку передавати

подарунки, одержані як дарунки державі, тобто вручені під час візитів,

урочистостей, інших офіційних заходів, до того органу державної влади, в

якому працює публічний службовець в порядку встановленому Кабінетом

Міністрів України. А тому, вказане питання буде остаточно врегульовано після

прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про затвердження порядку

передачі подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

Разом з тим, ст. 17 нового Закону передбачає, що органам державної влади,

органам місцевого самоврядування (вказана норма не поширюється на державні

та комунальні установи, підприємства, організації) забороняється одержувати

від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків,

передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.

Отже, фактично ч. 3 ст. 8 суперечить ст. 17 Закону «Про засади запобігання і

протидії корупції» - з одного боку держава (в особі відповідного державного

органу) або територіальна громада можуть одержувати дарунки, а з іншого

державному органу (органу місцевого самоврядування) заборонено одержувати

безоплатно послуги та майно. Щоправда, уточнення «крім випадків

передбачених законом …» дає підстави говорити про можливість певних

органів все ж таки одержувати кошти та інші надходження безоплатно, зокрема

таким законодавством є Закони України «Про міліцію», «Про основи

законодавства України про охорону здоров’я», в яких прямо передбачена

можливість одержувати спонсорську та благодійну допомогу тощо. Якщо ж

такої вказівки у законі, який визначає засади діяльності відповідних органів

немає, то відповідно застосування підлягає заборона, закріплена ст. 17 нового

антикорупційного Закону (наприклад, це Закони України «Про місцеве

самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» тощо).

21

Незважаючи на доволі суперечливу редакцію вказаних положень, в цілому

можна погодитись з експертною оцінкою Міністерства юстиції України цих

приписів, що унормування порядку отримання подарунків є одним із

найважливіших запобіжних заходів у сфері попередження умов виникнення

корупційних ризиків діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій

держави або місцевого самоврядування, оскільки дозволяє врегулювати

конфлікт інтересів, а саме, суперечності між приватними інтересами публічного

службовця та його службовими обов’язками, наявність яких може вплинути на

об’єктивність та неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи

невчинення дій в процесі його службової діяльності.

Обмеження щодо роботи близьких осіб

1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, крім народних депутатів України, депутатів Верховної Ради

Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та посадові особи

юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок

державного чи місцевого бюджету, не можуть мати у безпосередньому

підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у

зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, крім народних депутатів України, депутатів Верховної Ради

Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та посадові особи

юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок

державного чи місцевого бюджету, зобов’язані повідомити керівництво органу,

на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких

їм осіб.

Зазначені положення не поширюються на:

1) народних засідателів і присяжних;

2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв’язку

з перебуванням кожного з них на виборній посаді;

3) осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах;

22

4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я,

фізичної культури та спорту;

5) інших осіб, визначених законом.

У разі виникнення обставин, що порушують вказані вимоги, відповідні

особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у

п’ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні

особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин

підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що

виключає безпосереднє підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у

підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, крім народних депутатів України, депутатів Верховної Ради

Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та посадові особи

юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок

державного чи місцевого бюджету, а також крім народних засідателів і

присяжних, забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час

розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який

інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.

Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність,

пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, які звільнилися з посади або іншим чином припинили

діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого

самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється:

1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері

підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями

незалежно від форми власності, якщо зазначені особи протягом року до дня

припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування

23

здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття

відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій;

2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах

інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових

повноважень, крім випадків, установлених законом;

3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що

розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому

(яких) вони працювали.

Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад,

пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування

Варто зауважити, що норми, які закріплюють вказаний захід запобігання

та протидії корупції набувають чинності з 1 січня 2012 року.

Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, що уповноважують на

виконання функцій держави або місцевого самоврядування (крім кандидатів на

пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у

депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на

посади сільських, селищних, міських голів), проводиться спеціальна перевірка,

у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника

(заступника керівника) органу державної влади, органу місцевого

самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків,

установлених законом.

До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально

уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби – інші

центральні органи виконавчої влади.

Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на

зайняття посади, що уповноважує на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у

народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної

24

Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських

голів), зокрема щодо:

1) притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за

корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;

2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним

стягненням за корупційні правопорушення;

3) достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи,

витрати і зобов’язання фінансового характеру;

4) наявності в особи корпоративних прав;

5) стану здоров’я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання,

підвищення кваліфікації.

Спеціальна перевірка проводиться у п’ятнадцятиденний строк за

письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади.

У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення

її на посаду не розглядається.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання

претендентом на посаду неправдивих відомостей про себе посадова особа

(орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє

претенденту у призначенні (обранні) на посаду, а також протягом трьох

робочих днів повідомляє про виявлений факт правоохоронні органи для

реагування в установленому законом порядку, крім випадків, визначених

законом.

Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду з підстави

встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання

претендентом на посаду неправдивих відомостей про себе, може бути

оскаржено до суду.

Порядок організації проведення спеціальної перевірки затверджується

Президентом України.

Для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на зайняття

посади, подає до відповідного органу:

25

1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки;

2) автобіографію;

3) копію документа, який посвідчує особу;

4) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового

характеру за минулий рік за встановленою формою;

5) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені;

6) медичну довідку про стан здоров’я за формою, затвердженою

Міністерством охорони здоров’я України;

7) копію військового квитка (для військовослужбовців або

військовозобов’язаних);

8) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).

Після одержання письмової згоди особи, яка претендує на зайняття

посади, на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому

претендує особа, не пізніше наступного дня надсилає до відповідних органів

державної влади, до компетенції яких належить проведення спеціальної

перевірки відомостей, які підлягають вивченню, запит про перевірку

відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади.

Запит підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в

разі його відсутності – особа, яка виконує обов’язки керівника, або один з його

заступників відповідно до розподілу функціональних обов’язків. До запиту

додаються копії документів.

Інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником

органу, що здійснював перевірку, а в разі його відсутності – особою, яка

виконує його обов’язки, або заступником керівника органу відповідно до

розподілу функціональних обов’язків, подається до органу, який надіслав

відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.

Орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної

інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки.

Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на

ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі

26

незгоди з результатами перевірки можуть подавати зазначеним органам свої

зауваження у письмовій формі.

Інформація про результати спеціальної перевірки та документи щодо її

проведення є конфіденційними, якщо вони не містять відомостей, що

становлять державну таємницю. Такі документи зберігаються в порядку,

встановленому відповідно до закону.

Фінансовий контроль

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, посадові особи юридичних осіб публічного права, які

одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету,

зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби)

декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру

за минулий рік за встановленою формою.

Особи, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи

(служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового

характеру за минулий рік через перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю

та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність,

перебування за межами України, під вартою, подають таку декларацію за

звітний рік до 31 грудня. Особи, які не подали декларацію про майно, доходи,

витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік із зазначених

причин і звільняються з цього місця роботи, зобов’язані подати таку

декларацію до розірвання трудового договору.

Відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і

зобов’язання фінансового характеру за минулий рік Президента України,

Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра

України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного

Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, голів та суддів

вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України та його

заступників, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати,

Голови та членів Вищої ради юстиції, членів Центральної виборчої комісії,

27

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів

Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівників інших органів

державної влади та їх заступників, членів колегіальних органів державної влади

(комісій, рад), керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників,

підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом

опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних органів

державної влади та органів місцевого самоврядування.

У разі відкриття зазначеними особами, валютного рахунка в установі

банку-нерезидента вона зобов’язана в десятиденний строк письмово

повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із

зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента.

Порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених у

декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, та

відомостей затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог,

встановлених законом.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування та посадові особи юридичних осіб публічного права, які

одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, до

призначення або обрання на відповідну посаду подають в установленому

законом порядку декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання

фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього

Закону.

Як і норми щодо спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на

зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого

самоврядування, норми щодо фінансового контролю набувають чинності з 1

січня 2012 року.

Кодекси поведінки

Загальні вимоги до поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій

держави або місцевого самоврядування , якими вони зобов’язані керуватися під

28

час виконання своїх службових повноважень, підстави та порядок притягнення

до відповідальності за порушення цих вимог установлюються законом.

Законами та іншими нормативно-правовими актами, що визначають

організацію і порядок діяльності органів державної влади та органів місцевого

самоврядування, надання окремих видів державних послуг або порядок

діяльності категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави,

місцевого самоврядування, можуть установлюватися спеціальні вимоги щодо

поведінки таких осіб.

Держава сприяє закріпленню норм професійної етики та інших вимог

щодо здійснення окремих видів діяльності в кодексах поведінки підприємців,

представників відповідних професій.

Урегулювання конфлікту інтересів

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування та посадові особи юридичних осіб публічного права, які

одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, а

також особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого

самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси,

оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники,

члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих

функцій, інші особи в установлених законом випадках) зобов’язані:

1) уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення

конфлікту інтересів;

2) повідомляти невідкладно безпосереднього керівника про наявність

конфлікту інтересів.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження

органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання

окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності,

пов’язаних із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, мають

передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів.

Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів

29

З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що

можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення

рекомендацій стосовно їх усунення Міністерство юстиції України проводить

антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів.

Порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи проектів

нормативно-правових актів та порядок оприлюднення її результатів

визначаються Міністерством юстиції України.

Результати антикорупційної експертизи підлягають обов’язковому

розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного

нормативно-правового акта.

Обов’язковій антикорупційній експертизі підлягають проекти законів

України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що

розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими

центральними органами виконавчої влади.

За ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб може

проводитися громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-

правових актів.

Проведення громадської антикорупційної експертизи проектів

нормативно-правових актів та оприлюднення її результатів здійснюються за

рахунок відповідних фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб або

інших джерел, не заборонених законодавством.

Вимоги щодо прозорості інформації

Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, особам, які прирівнюються до осіб, уповноважених на

виконання функцій держави або місцевого самоврядування, особам, які

постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням

організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, та

особам, спеціально уповноваженим на виконання таких обов’язків у

юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової

форми, забороняється:

30

1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання

якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;

2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі

інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.

Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація

про:

1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним

та юридичним особам чи одержується від них особами, уповноваженими на

виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2) розміри, види оплати праці осіб, уповноважених на виконання функцій

держави або місцевого самоврядування, а також одержані цими особами за

правочинами, які підлягають обов’язковій державній реєстрації, дарунки

(пожертви).

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Одною із найбільш суттєвих новел нового антикорупційного

законодавства є те, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення може

бути притягнута до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та

дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.

При цьому відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за

вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання

відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової

відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до

Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що

формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про

Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення,

порядок формування та ведення цього реєстру затверджується Міністерством

юстиції України.

31

Загалом, новим Законом, а точніше – Законами, розмиваються межі між

«адміністративним корупційним» проступком та «кримінальним корупційним»

злочином, що може, у свою чергу, створювати нові підстави для прояву

корупції під час визначення правоохоронним органом чи судом ступеню

суспільної небезпеки (шкідливості) вчиненого діяння. Наприклад, одні і ті самі

дії, можна вважати з одного боку «одержанням хабара» (ст. 368 Кримінального

кодексу України), а з іншого – «порушенням обмежень щодо використання

службового становища (ст. 172-2 Кодексу України про адміністративні

правопорушення), тому що об’єктивна сторона вказаних правопорушень

суттєвих відмінностей не має.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ ТА

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЙНИМ

ПРАВОПОРУШЕННЯМ ТА ЙОГО ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Як зазначає Д.Г. Заброда після аналізу міжнародних нормативно-правових

актів перша спроба визначити правову природу терміну «корупція» на

міжнародному рівні зафіксована в Практичних заходах боротьби з корупцією,

підготовлених Економічною та Соціальною Радами Секретаріату ООН. На УНТ

Конгресі Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності та

поводження Із злочинцями в Гавані 27 серпня – 7 вересня 1990 р. було

прийнято резолюцію з даного питання.

У главі І «Кримінальне законодавство» визначалось, що термін «корупція»

має загальний характер і не є точним правовим терміном. Найбільш явним

проявом корупції є одержання хабара тією або іншою особою. Разом з тим

зазначалось, що проявами корупції можуть бути й інші діяння, які не

охоплюються поняттям хабарництва. Виходячи з подальшого змісту

практичних заходів боротьби з корупцією, можна дійти висновку, що

корупційними діяннями можуть визнаватись також крадіжки, розкрадання та

присвоєння державної власності з метою приватного використання,

32

зловживання посадовим становищем з метою неправомірного одержання

окремих переваг, тобто будь-яке заплановане, передбачуване, необхідне або

успішне отримання пільг у результаті необґрунтованого використання

офіційного статусу та конфлікт інтересів – протиріччя між службовими

обов’язками та особистими інтересами.

Більшою точністю відрізняється від попереднього документу

Американська конвенція проти корупції, прийнята на третій пленарній сесії 29

березня 1996 р. Зокрема, статтею 6 цієї Конвенції визначено, що актами

корупції є:

а) спроба отримання або отримання, прямо чи опосередковано, урядовим

чиновником або особою, які здійснюють публічні функції, будь-яких предметів

грошової вартості, а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка

або перевага для себе або іншої особи чи організації в обмін на будь-яку дію

або бездіяльність під час здійснення ним публічних функцій;

б) пропозиція або надання, прямо або опосередковано, урядовому

чиновникові або особі, які здійснюють публічні функції, предметів грошової

вартості, а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка або

перевага для себе або іншої особи чи організації, в обмін на будь-яку дію або

бездіяльність під час здійснення ним публічних функцій;

в) будь-яка дія або бездіяльність при виконанні своїх обов’язків урядовим

чиновником або особою, які здійснюють публічні функції, з метою незаконного

отримання прибутку для себе або іншої сторони;

г) шахрайське використання або приховування майна, отриманого

внаслідок вчинення одного з актів, на який було посилання у даній статті;

д) участь як основний виконавець, співучасник, підмовник, посібник або

співучасник після скоєння, або у будь-який інший спосіб, у скоєнні або замаху

на скоєння, також у пособництві або зговорі з метою скоєння одного з актів, на

який було посилання у цій статті».

Конвенція про корупцію у контексті кримінального права (ЕТS 173) Ради

Європи в главі другій – «Заходи, що здійснюються на національному рівні» –

33

визначила заходи, що їх має впровадити кожна держава, які можуть бути

необхідними для встановлення відповідальності за певні діяння, що визнаються

вищевказаною Конвенцією як корупційні. Так, до корупційних діянь віднесено:

- давання хабара національним державним посадовим особам, що полягає в

обіцянці, пропонуванні чи дачі будь-якою особою прямо чи опосередковано

будь-якої неправомірної вигоди будь-якій державній посадовій особі в своїй

країні, для них особисто чи для інших осіб, з метою заохочення їх до виконання

чи невиконання наданих їм повноважень;

- одержання хабара національними державними посадовими особами, що

виражається в наступних діях: вимагання, одержання, прямо або

опосередковано, будь-якої неправомірної вигоди, для них особисто чи для

інших осіб, або прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди з метою

виконання чи невиконання наданих їм повноважень.

Також у цій Конвенції йдеться про хабарництво різних посадових осіб,

зокрема, хабарництво членів національних громадських (законодавчих) зборів,

хабарництво іноземних посадових осіб, хабарництво членів іноземних

громадських (законодавчих) зборів. При цьому проводиться розмежування між

дачею та отриманням хабара залежно від сфери суспільного життя. Так,

перелічені вище діяння можуть бути віднесені до хабарництва у публічному

секторі. Діяння ж, перелічені у ст. 7 та ст. 8, до хабарництва у приватному

секторі суспільного життя. Крім того, звертається увага на необхідність

встановлення відповідальності за вчинення хабарництва посадовими особами

міжнародних організацій та хабарництво членів міжнародних парламентарних

(законодавчих) зборів, хабарництво судців та посадових осіб міжнародних

судів.

Досить цікавою є норма вищезазначеної Конвенції про встановлення

відповідальності за торгівлю впливом, тобто прохання, давання чи отримання,

прямо або опосередковано, будь-якої неправомірної вигоди будь-якій особі, яка

стверджує чи підтверджує, що він чи вона має змогу докласти зусиль

негативного впливу на здійснення рішень осіб, з урахуванням того, чи є

34

неправомірна вигода для її чи для нього, чи для когось ще, а також прохання,

отримання чи прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди з врахуванням

такого впливу, є чи ні такий вплив результатом зусиль чи веде до результатів,

щодо яких є наміри. Фактично ця стаття Конвенції передбачає встановлення

відповідальності за незаконне лобіювання інтересів певних осіб перед

посадовими особами, на яких є певний вплив, прямий чи опосередкований, у

осіб, які лобіюють інтереси.

До того ж Конвенцією передбачено встановлення відповідальності за

діяння, які пов’язані з корупцією; такими, зокрема, є: 1) відмивання доходів,

отриманих від правопорушень, пов’язаних з корупцією; 2) фінансові злочини:

виписування чи використання рахунку або будь-якого іншого облікового

документа чи запису, що містить недостовірну чи неповну інформацію;

незаконне неоформлення запису про сплату.

Виходячи з вищенаведеного, можна дійти висновку, що Конвенція про

корупцію у контексті кримінального права Ради Європи визначає корупцію

загалом як хабарництво та передбачає встановлення кримінальної

відповідальності за вчинення вищеперелічених діянь. Але, незважаючи на це,

на нашу думку, в національному законодавстві було б доцільним встановити

відповідальність за вказані діяння. Оскільки, наприклад, при вчинені

працівником міжнародної організації хабарницьких дій його не може бути

притягнено до відповідальності через те, що така особа не буде підпадати під

визначення службової особи, передбачене чинним Кримінальним кодексом

України.

Ще одним міжнародно-правовим актом, в якому наведене визначення

корупції, є Конвенція про корупцію у контексті цивільного права (ЕТS 174)

Ради Європи, в якій під терміном «корупція» розуміються прямі чи

опосередковані вимоги, пропонування, давання або одержання хабара чи будь-

якої іншої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують

належне виконання будь-якого обов’язку особою, що отримує хабара,

35

неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої

особи.

На відміну від Конвенції про корупцію у контексті кримінального права,

Конвенція про корупцію у контексті цивільного права містить єдине

визначення поняття корупції, що дає змогу визначити її природу та більш точно

визначати діяння, які є корупційними.

У проекті Рамкової конвенції по боротьбі з корупцією під корупцією

розуміється поведінка, така як давання або отримання хабарів, до якої втягнені

особи, наділені повноваженнями в державному чи приватному секторах, і яка

порушує обов’язки, що випливають з їх статусу державного службовця,

приватного працівника чи незалежного агента (...), і спрямована на отримання

будь-яких незаконних вигод для себе або для інших осіб.

При цьому в Додатку до проекту вищевказаної Конвенції наведено

експериментальний перелік корупційних злочинів, які поділено на такі види:

1) хабарництво у власній країні:

- пропозиція хабара державному службовцю у межах власної країни;

- отримання або вимагання хабара державним службовцем у межах власної

країни;

- пропозиція хабара виборним представникам або членам уряду на

місцевому та загальнонаціональному рівнях;

- отримання або вимагання хабара виборним представником або членом

уряду на місцевому та загальнонаціональному рівнях;

- пропозиція хабара особам, обов’язки яких полягають у виконанні

функцій державної служби;

- прийняття або вимога хабара особою, обов’язки якої полягають у

виконанні функцій державної служби.

Суб’єктами корупційних діянь відповідно до Конвенції можуть бути

державні службовці або особи, яких національний закон прирівнює до

державних службовців;

2) хабарництво в середовищі приватних осіб:

36

- пропозиція хабара службовцям або іншим особам, що працюють у

компанії, котра не має жодних обов’язків з виконання функцій державної

служби;

- отримання або вимагання хабара службовцями або іншими особами, що

працюють на компанію, котра не має жодних обов’язків з виконання функцій

державної служби;

- вимагання хабара державним службовцем у випадку, коли хабародавець

вважає, що він з огляду на те, що знаходиться наодинці з особою, що примушує

його дати хабар, звільняється від покарання;

отримання хабара без виразного вимагання у випадку, коли хабародавець

вважає, що з огляду на те, що знаходиться наодинці з особою, що примушує

його дати хабар, звільняється від покарання;

- отримання або вимога хабара державним службовцем у випадку, коли

хабародавець помилково вважає, що він має законне зобов’язання дати хабар і

що це звільняє його від покарання.

Аналізуючи наведені норми проекту Рамкової конвенції по боротьбі з

корупцією, можна дійти висновку, що суб’єктами корупційних діянь у

приватному секторі можуть бути службові особи підприємства, установи та

організації, а також державні службовці, що точніше відповідає визначенню

службової особи, закріпленого в Кримінальному кодексі України. Отже,

фактично вищеперелічені діяння можна вважати службовими злочинами, які за

своєю природою є різновидом корупційних діянь.

Крім вищезазначених видів корупційних діянь, проект названої Конвенції

до корупційних злочинів відносить:

- хабарництво, в яке втягнені міжнародні чинники. При цьому такі діяння

також розподіляються на:

а) хабарництво державних службовців та інших осіб, обов’язки яких

полягають у виконанні функцій державної служби;

б) хабарництво у середовищі приватних осіб;

37

в) використання впливу: до них зокрема належать злочини, що

передбачають використання впливу в межах власної країни, що полягають у

здійсненні впливу третьою особою на особу, яка приймає рішення, як то на

певних осіб всередині певної країни, так і на певних осіб в інших країнах:

- злочини, в які втягнені міжнародні або наднаціональні чинники, які

поєднують у собі і підкуп осіб, які працюють у міжнародних організаціях та

наднаціональних організаціях, так і торгівлю впливом;

- злочини з відмивання економічної вигоди, отриманої в результаті

вищеперелічених злочинів;

- інші злочини, які належать до корупційних:

а) недозволене особисте втручання, або незаконна участь, або отримання

особистого інтересу, внутрішня торгівля, фінансування політичних партій з

порушенням закону, купівля голосів, отримання чи вимагання суми за

процедуру, яка, як відомо, не потребує оплати – права, податки, митні збори,

проценти чи заробітна платня;

б) протиправне використання власності компанії, бухгалтерські злочини,

привласнення засобів корупції.

Цивільна Конвенція про боротьбу з корупцією, ратифікована Законом

України від 16.03.2005 р. під корупцією розуміє – прямі чи опосередковані

вимагання, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої іншої

неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне

виконання будь-якого обов’язку особою, що отримує хабара, неправомірну

вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої особи.

Розглядаючи дані визначення хабарництва і корупції, можна дійти

висновку, що міжнародне законодавство до корупційних правопорушень

відносить певні діяння, які за національним законодавством визнаються

кримінально караними діяннями – злочинами, зокрема, таке діяння, як

шахрайство та хабарництво.

Як зазначають Д.Г. Заброда, Є.М. Іщук досить чітка й ефективна система

боротьби з корупцією, яка спирається на солідну нормативно-правову базу та

38

однозначну підтримку суспільства, діє у Фінляндії. Саме цю країну міжнародна

неурядова організація по боротьбі з корупцією «Трансперенсі Інтернешнл»

визначає як одну з найменш корумпованих країн серед 133 країн світу.

Фінляндія як член Європейського Союзу є учасником усіх основних

нормативних документів Євросоюзу з питань боротьби з організованою

злочинністю та корупцією. Фінський законодавець заклав принципи

попередження та застереження вчинення злочинів у кожному нормативно-

правовому акті, що визначають конкретну сферу діяльності, а не вид злочину.

Згідно з положеннями Кримінального Кодексу Фінляндії за вчинення дій, що

можуть кваліфікуватися як «корупція», передбачено санкції від штрафу до

ув’язнення строком до чотирьох років в залежності від ступеня суспільної

небезпеки злочину.

Бельгія розширила поняття корупції стосовно зловживання владою, не

обмежуючись лише кримінальним аспектом, а й залишивши місце для таких

понять, як роз’яснення норм (правил, стандартів), їх нагадування,

транспарентність поведінки, що приведе до. вироблення кодексу поведінки

(деонтології).

Відомство кримінальної поліції федеральної землі Нижня Саксонія

впровадило прийом анонімних повідомлень від громадян про економічні

злочини. У структурі Міністерства внутрішніх справ Словацької Республіки діє

Антикорупційний комітет, до повноважень якого» входить проведення

превентивних заходів та розслідування фактів корупції серед співробітників

міністерства та поліцейських структур країни.

З метою отримання інформації про посадові злочини та локалізації цього

явища в правоохоронних структурах установлено спеціальну телефонну лінію,

за допомогою якої громадяни країни можуть повідомляти про відомі їм

протиправні дії правоохоронців.

Зокрема, у Швеції незалежним моніторингом за рівнем корумпованості в

тих чи інших сферах суспільства займається створена у 1994 р. громадська

організація «Демократичний аудит» яка об’єднує в собі провідних шведських

39

політологів, економістів та інших науковців. Поряд із моніторингом стану

розвитку демократичних свобод у шведському суспільстві ця організація

займається вивченням специфічних питань, у т. ч. пов’язаних, із боротьбою з

корупцією.

Наприкінці 2002 р. урядом Польщі затверджено Державну програму

боротьби з корупцією під назвою «Антикорупційна стратегія». На виконання

цієї програми створена та працює Надзвичайна кодифікаційна комісія сейму

Польщі, яка готує зміни до Кримінального, Кримінально-процесуального та

Кримінально-виконавчого кодексів.

24 серпня 2006 р. набув дії Закон про «Центральне антикорупційне

Управління (ЦАУ, Centralny Urzad Antykorupcyjny)». Основною метою

діяльності ЦАУ є боротьба зі зловживаннями владою та використанням

привілеїв для досягнення особистої і майнової користі, а також діяльністю,

спрямованою проти економічних інтересів держави. ЦАУ повинне

переслідувати корупційну злочинність, ретельно перевіряти майнові декларації

чиновників та працівників сфери самоуправління, слідкувати за спробами

порушити заборону поєднання громадських (державних) функцій із

господарською діяльністю. Ще однією особливістю ЦАУ є те, що це перша

служба в історії сучасної Польщі, в якій буде законодавчо заборонено

працювати колишнім працівникам спецслужб Польської Народної Республіки.

Натомість частину співробітників до ЦАУ набиратимуть із Центрального

слідчого управління, яке входить до структури МВСіА, та АВБ.

Для боротьби з проявами корупції в лавах суддівського корпусу, інших

учасників судового процесу зали проведення засідань у польських судах з 2006

р. почали обладнуватись відеокамерами та мікрофонами, які дозволять

фіксувати хід судових засідань та поведінку кожного з їх учасників (суддів,

прокурорів, адвокатів, протоколістів).

Досить значний ефекту справі протидії корупційним явищам досягнуто

при застосуванні Закону Республіки Польща від 16 листопада 2000 р., яким

створено новий державний орган фінансової розвідки, ідо передбачає втілення

40

таких завдань: припинення злочинних дій у фінансовому секторі та створення

банку даних для всіх компетентних державних інститутів, які протидіють

використанню нелегальних джерел доходів.

Існує також зворотній зв’язок: правоохоронні органи надають необхідну

інформацію органу фінансової розвідки для її використання відносно

зобов’язаних інститутів (припинення угод, блокування рахунків тощо).

У Румунії з 2000 р. діє закон № 78/2000 «Про попередження, виявлення та

покарання корупційних дій», а з і березня 2003 р. набув чинності закон № 39 від

21 січня 2003 р. «Про попередження та боротьбу з організованою

злочинністю».

В Австрії, Чехії, Швеції та в деяких інших, немає єдиного спеціального

закону у сфері боротьби з корупцією. У цих країнах нормативно-правові

документи з названих питань охоплюють низку законодавчих актів, а діяльність

державних органів регламентована відповідними частинами Кримінального

кодексу або, як один із варіантів, відбувається на ґрунті співробітництва з

міжнародними організаціями, насамперед Інтерполом і Європолом.

Питання корупції та хабарництва виписані у загальному шведському

законодавстві, зокрема Кримінальному кодексі, Кодексі про судочинство, Акті

про аудит та інших законодавчих і підзаконних актах.

Урядом Румунії у березні 2003 р. створена спеціалізована структура по

боротьбі з корупцією – Національна Прокуратура по Антикорупції. (Зазначена

прокуратура розслідує справи, в яких спричинена матеріальна шкода дорівнює

еквіваленту 100 тис. євро, або протиправні дії, які скоєні членами парламенту,

уряду, судових органів, префектами, керівниками державних організацій,

банків тощо).

Зокрема, в Угорській Республіці було створено комісію з фахівців у

галузях права, управління та економіки, якою на сьогодні розроблені проекти

та внесені зміни і доповнення до понад 20 законодавчих актів. Серед основних

нововведень, спрямованих на протидію корупції, експерти відзначають:

обмеження обігу готівкових коштів і запровадження порядку здійснення

41

розрахунків між господарськими структурами на суми понад 200 тис. форинтів

(одна тисяча доларів США) лише через банківські установи; зменшення кола

осіб, які мають відстрочки та пільги у сплаті податку та митних зборів;

звуження поняття податкової таємниці та підвищення рівня інформованості

державно-адміністративних органів (передусім податкового управління, поліції

та фінансово-митної служби).

Комплексна боротьба проти корупції є антикорупційна стратегія

Нідерландів, яка включає такі процедурні та інвестиційні заходи:

- постійна звітність та гласність у питаннях виявлення корупції та

обговорення наслідків-покарань за корупційні діяння. Щорічно міністр

внутрішніх справ цієї країни представляє доповідь парламенту про виявлені

факти корупції та прийняті заходи з покарання осіб, що замішані у корупції;

- розроблення системи моніторингу можливих точок виникнення

корупційних дій у державних та суспільних організаціях та жорсткого

контролю за діяльністю осіб, що перебувають в цих точках;

- створення системи прав і обов’язків посадових осіб з вказівкою на їх

відповідальність за порушення посадової етики, включаючи корупцію. Ця

система вказує також на правила поведінки щодо виправлення допущених

порушень;

- основною мірою покарання за корупційну дію є заборона працювати у

державних організаціях та втрата соціальних пільг, котрі надає державна

служба, наприклад, пенсійного та соціального обслуговування. Шкала покарань

включає також штрафи та відсторонення від виконання обов’язків;

- у всіх значущих організаціях, наприклад у міністерствах, існують служби

внутрішньої безпеки, обов’язком яких є реєстрація та виявлення помилок

чиновників, їх навмисних та випадкових порушень чинних правил та наслідків

таких порушень. Державні організації намагаються заохочувати позитивні дії

посадових осіб. Система заохочень спрямована на те, щоб чиновнику було

вигідно і в матеріальному, і в моральному планах працювати чесно й

ефективно;

42

- організована система підбору осіб на посади, небезпечні з точки зору

корупції;

- матеріали, пов’язані з корупційними діями, якщо вони не стосуються

системи національної безпеки, в обов’язковому порядку ста¬ють доступними

для громадськості;

- кожен чиновник має право ознайомитися з інформацією, що характеризує

його як з позитивного, так і з негативного боку;

- існує спеціальна система навчання чиновників, що роз’яснює, зокрема,

політичну та суспільну шкоду корупції і можливі наслідки;

- створена система державної безпеки по боротьбі з корупцією на зразок

спеціальної поліції, яка володіє значними повноваженнями щодо виявлення

випадків корупції;

- чиновники в усіх рівнів зобов’язані реєструвати відомі їм випадки

корупції, і ця інформація відповідними каналами передається до міністерства

внутрішніх справ та юстиції;

- велику роль у боротьбі з корупцією відіграють засоби масової інформації,

котрі оприлюднюють випадки корупції і часто проводять незалежні

розслідування.

Належні результати дає започаткування «культури прозорості», яка

винайдена у Сеулі (Корея). Це онлайнова система контролю за розглядом

звернень громадян чиновниками, міської адміністрації.

Програма «ОРЕN» є досить простою. Як тільки громадянин подає заяву до

відповідного відділу адміністрації, його співробітники розміщують інформацію

про цю заяву на сайті «ОРЕN». Через Інтернет громадяни можуть дізнатися у

реальному часі, чи зареєстроване їхнє звернення, хто ним займається, коли

можна очікувати його вирішення, а якщо прохання не задоволене, то з яких

причин це сталося. Вільний доступ до інформації про стан справ виключає

необхідність особистих контактів з чиновниками або пропонування їм хабарів.

Слід звернути увагу й на створення самостійного органу для виявлення та

припинення корупційних діянь чиновників найвищого щабля. Незважаючи на

43

дискусійний характер цієї ідеї, як засіб інтенсифікації процесів подолання

корупції її необхідно підтримати.

Цікавим для запозичення в Україні є досвід Сполучених Штатів Америки у

сфері державної політики щодо запобігання та протидії корупції, рівень якої є

набагато нижчим ніж в Україні. Цих результатів вдалося досягти завдяки

впровадженню цілого комплексу різноманітних заходів, серед яких варто

окрему увагу зупинити на діяльності комітетів з етичних правил міст та штатів,

головним завданням яких є саме запобігання та попередження корупції. Подібні

комітети функціонують в кожному місті та штаті в Сполучених Штатах

Америки.

Функції комітетів з етичних правил міст

1. Інформаційна функція – спілкування з публічними службовцями з

метою підвищення рівня їхніх знань з питань діючого антикорупційного

законодавства та етичних правил відбувається за допомоги Інтернет-сторінок

кожного комітету з етичних правил міста та штату. Ці Інтернет-сторінки є

якісними інформаційними ресурсами, де публічний службовець може отримати

якісну інформацію у досить доступній формі.

2. Консультативна функція – публічні службовці в будь-який момент

робочого часу можуть звернутися до комітету з питань роз’яснення положень

антикорупційного законодавства та етичних правил у разі виникнення сумнівів

щодо правильного їх застосування з метою недопущення правопорушень.

Відповідь на звернення надається на протязі однієї доби, проте, якщо питання

не є складним, відповідь надається відразу.

3. Контрольна функція – кожного року комітети проводять іспити серед

публічних службовців на знання антикорупційного законодавства та етичних

правил. Іспит проходить через мережу Інтернет на сторінці відповідного

комітету, де публічні службовці відповідають на питання.

4. Правотворча функція – комітети досить активно вивчають недоліки

антикорупційного законодавства та етичних правил, розробляють проекти

внесення змін до відповідних нормативно-правових актів.

44

Список рекомендованих джерел

1. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 1 липня

2011 року // Офіційний вісник України. – 2011. – № 44. – Ст. 9.

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо

відповідальності за корупційні правопорушення: Закон України від 01 липня

2011 року. – 2011 – № 44. – Ст. 30.

3. Американська конвенція проти корупції, прийнята на третьому

пленарному засіданні ООН 29 березня 1996 року /У Матеріали міжнародного

семінару «Антикорупційні розслідування та стратегія попередження корупції»

(Київ, 15-16 травня 2002 року). – К, 2002. – С. 68-78.

4. Декларація Організації об’єднаних націй про боротьбу з корупцією і

хабарництвом у міжнародних комерційних операціях від 16 грудня 1996 р. //

Міжнародні правові акти та законодавчо окремих країн про корупцію/ Упоряд.:

М.І. Камлик та ін. – К.: Школяр, 1999. – 480 с.

5. Заброда Д.Г., Колпаков В.К. Адміністративно–правові проблеми

взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією: Монографія. – Дніпропетровськ:

Дніпроп. держ. ун-тет внутр. справ, 2007. – 147 с.

6. Загребская декларация о международном сотрудничестве в борьбе с

терроризмом, коррупцией и транснациональной организованной

преступностью: Принята на практикуме экспертов по теме «Международное

сотрудничество в борьбе с терроризмом, коррупцией и транснациональной

организованной преступностью» (Загреб, Республика Хорватия, 7-9 марта, 2005

г.)

7. Конвенція Організації Об’єднаних націй проти корупції від 29 вересня

2003 р.: Підписана Україною 12 грудня 2003 р. у м. Меріда (Мексиканські

Сполучені Штати).

8. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції Конвенцію

ратифіковано із заявами Законом N 251-V (251-16) від 18.10.2006.

45

9. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної

організованої злочинності: Прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї

від 15 листопада 2000 р.

10. Конвенція про корупцію у контексті кримінального права (ЕТS 173):

Прийнята Радою Європи (м. Страсбург) 4 листопада 1998 р. і відкрита дія

підписання 27 січня 1999 р. // Матеріали міжнародного семінару

«Антикорупційні розслідування та стратегія попередження корупції» (Київ, 15-

16 травня 2002 р.). – К., 2002. – С. 49-61.

11. Конвенція про кримінальну відповідальність за корупцію: Прийнята

Радою Європи (м. Страсбург) 4 листопада 1998 р. і відкрита для підписання 27

січ. 1999 р. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про

корупцію / Упоряд.: М.І. Камлик та ін. - К.: Школяр, 1999. – 480 с.