Äçâîíèê «Äâ» ¹ 151 - UUR · до рідного краю. – А де ж той...

«Äçâîíèê»,¹ 151

Журнал для українських дітей Румунії

Місячник Союзу Українців Румунії. 12 рік видання, листопад, 2019 рік

Äçâîíèê¹ 151

Анатолій КАМІНЧуК

Пізній іде листопад

Трави зів'яли, і квіти не квітнуть,Хоч умивають їх роси-дощі.Осінь відквітла, відлітувала,Віддарувала нам дні золоті.Осінь з сльозами відходить,Ронить під ноги свій лист,

Гуси полинули в вирій,Чути лиш ворона крик.

Сонце з-за хмар не виходить.Небо у сум повилось.

Тягнуться сиві тумани,Мрякою все затяглось.Стихли вітри-буревії,

Десь причаїлись, мовчать.Осінь в дорогу далеку

Йде по зів'ялих листах.Плачуть дерева дощами,

В тихій задумі стоять.Осінь прощається з нами –

Пізній іде листопад.

Людмила ГНАТюК

Розважалочка листопадова

Затремтів осінній сад –Супить брови Листопад…

Всі дерева обскубав –Знайте норов мій! – мовляв.

Листопад – сердитий дід:В нього серце, наче лід,В нього хата, мов барліг,Він в дощі вплітає сніг!..

Але інколи, бува,Листопадна голова

Проясниться промінцем,З ока щось змахне тихцем

Й подарує мимохітьПередзимну тиху мить…

Äçâîíèê (Clopotel)¹ 151, 2019 ð.

Журнал для українських дітей Румунії.Заснований у 2007 році.

ISSN 2501-2630ISSN–L 2501–2630

Над Äçâîíèêoì працювали:

Головний редактор: Микола КорсюкРедактор: Людмила ДорошРедколегія: Іван Ковач, Михайло Михайлюк,Михайло Трайста, Марія Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacţiei: str. Radu Popescu 15, sect. 1Bucureşti, România.Наша електронна адреса:[email protected]

Äçâîíèê пропонує:

* казки й оповідання* вірші* загадки* дитячу енциклопедію* сторінку народознавства* пісеньки* сторінки-розмальовки* рухливі й дидактичні ігри* вироби своїми руками

Äçâîíèê завжди радо прислухаєтьсядо ваших пропозицій і друкуватиме

надіслані вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!


3

Надія КиР’яН

МалюнокЦей дощ на мотузочкуя прив’яжу, мов квочку,І буду випускатиГулять навколо хати.А дощик плакать будеІ скаржитися людям:«як гірко, – скаже, – діти,На прив’язі сидіти!»

Новий малюнок маю:я дощик випускаю –Гуляй собі на воліу небі і у полі.Став дощик накрапати,Та й проситься до хати –В’юнкий, неначе рибка,До мене стука в шибку.

Валерій БОЙЧеНКО

Сонях виріс на осонні...Сонях виріс на осонніВільно та розлого.Одягнув чубатий соняхБриля золотого.

Вийшла осінь із діброви –Сонях похилився.Бриль за обрій вечоровийСонцем покотився.

Дідусем стоїть вусатимСоняшник осінній,Хлопчикам-горобенятамРоздає насіння.

Володимир ЛуЧуК

Сіла хмара на коняСілахмарана коня:хмарахмарудоганя.

Вітерзбокуяк набіг –збив конявідразуз ніг.

Випустилахмаравіжкиі пішлаза обрійпішки.

Ігор СІЧОВиК

В зеленім лісі побував...В зеленім лісі побувавякийсь художник – і поволіДерева перефарбуваву золотисто-жовтий колір.– Ти хто такий? –я здивувавсь‚ –Чому тебе не бачив досі?– То придивися‚ –хтось озвавсь‚ –І ти тоді побачишОСІНЬ.


4

Віргілій РІЦЬКО

Рідна моваБуло це в літню неділю. В холодку під

виноградником сидів на лавці дідусь, аколо нього стояв малий Івась та прислу-ховувався уважно до оповідань дідуся.– За молодих літ, – казав дідусь, – на по-

чатку учився в школах далеко від рідногосела. Пізніше обїздив всюнашу прекрасну країну, а заостанні десятиріччя їздивпо країнах Європи і бачивта чув багато різнихречей.– А гарні були ті міста й

села? – спитав Івась.– Деякі дуже гарні! Зразу й

не надивишся! А коли ябував у них довше, томене все тягнуло до рід-ного, хоча й бідного села,до рідного краю.– А де ж той рідний край? – запитав

Івась.– Підожди, хлопчику, терпляче, зараз

тобі розкажу, – відповів дідусь. – Ось бач:

я, твій батько й мати, брат і сестра – цеодна родина. В нашій родині ми всі гово-римо українською мовою. Нею говорили імій батько, дід і прадід. Нею навчилисяБога хвалити і з людьми говорити.Томуукраїнська мова є нашою рідною мовою.

Українською мовою гово-рять також твої шкільнітовариші, наші сусіди йзнайомі, а коли поглянеш насусідні села, то й там по-чуєш. Отже бачиш, Івасю,та сама українська мова по-єднує нас усіх в одну великуродину. Кожному чоловіковійого рідна мова є дужемила й дорога. Заради їїсправи віддають іноді своєжиття. І ти, Івасю, колиполюбиш рідну мову всім

серцем, коли будеш шанувати старших іпильно вчитися, виростеш на потіхубатькам і на славу свого рідного краю.

• Хто мови своєї цурається, хай сам себе сти-дається.• Будь господарем своєму слову.• Від красних слів язик не відсохне.• Від меча рана загоїться, а від лихогослова – ніколи.• Від теплого слова і лід розмерзається.• Гостре словечко коле сердечко.• Де мало слів, там більше правди.• Діла говорять голосніше, як слова.• Добре слово краще, ніж готові гроші.• Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в

двері не ввійдеш.• Дурний язик – голові не приятель.• За грубе слово не сердься, а на ласкаве нездавайся.• І від солодких слів буває гірко.• Кого не б'є слово, тому й палиця не поможе.• Коня керують уздами, а чоловіка – словами.• На ласкаве слово не кидайся, а за грубене гнівайся.• Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.• Слово – не горобець, вилетить – не спій-маєш.

9 листопада - День української мови в Румунії

Українські прислів'я та приказки про мову та слово


5

Вишневий захід спалахнув над лісом, обій-нявши своїми палаючими руками увесь цейсвіт: і пахучу весняну траву, і тендітнi лісовiквіти, і усі балакучi деревa разом iз втомле-ними птахами, що присіли на кілька хви-лин перевести дух, азамість того віднайшлисвій дім. Всі-всі лісовімешканці насолодилисьобіймами сонечка, яке по-цілувало їх, ніби матусяперед сном.

Згодом світло весняногодня кудись сховалося інад лісом промайнув сон,і стало тихо-тихо. Сопе імаленьке зайченя, згор-нувшись клубочком біляматусиного серця, і ли-сичка, і навіть непосидючий вовк дорахувавостанню уявну вівцю і заснув солодким вов-чим сном. І лише десь на найвищому деревіне спить могуча сова – тішиться, смішно їйспостерігати за кумедним струмком, якийвсе біжить, поспішає довкола камінчиків іщось твердить про мрію свого життя – статиморем. А струмкові байдуже до чужих посмі-шок, він собі розповідає, що одного весня-

ного ранку народився десь високо в горах ізталого снігу і крижаного льоду, і з тих пір вінне може зупинитись ні на хвилинку, бо на-стала його черга вирушити у мандрівку, абистати морем – чиїмось домом, і дарувати

життя на землі. Він так довго розказу-

вав, що без його водивсе на світі померкне,зів’яне, і так дзвінко го-монів про свою мрію,що сова не витримала,закричала, що нічого внього не вийде, що вінтакий малий, а моретак далеко, і вже кращелягати спати і не зава-жати своїм дзюрчаннямусьому лісу. Ну як

такий маленький струмок, якого ледь поба-чиш з найнижчого деревця, може мріятистати морем! На що струмок вустами коб-заря-мандрівника відповів: «Той, хтопам’ятає своє коріння і заповідь своїх бать-ків – завжди знайде правильну дорогу і до-сягне своєї мрії, а ще головніше – не вартозабувати, що найглибше море спочатку булокумедним струмком».

Марія ЧОРНОБАЙ(студентка 3 курсу)

Тече вода в синє море

* як листопад дерев не обтрусить, довгазима бути мусить.* Сильний північно-східний вітер у ли-стопаді – бути дощу або мокрому снігу.* Грім у листопаді – на малосніжну зиму,але на рік врожайний; якщо загримитьпри місяці уповні – хліб уродить на полях,а в долинах буде поганий.* Журавлі у вирій першими відлетіли –

холоди прийшли, лебеді рушили – на-стала пора заморозків, гуси у вирій – будесніг.* Червоний колір сонця, місяця – похоло-дає, випаде сніг.* Зірки яскраві – на мороз, тьмяні – навідлигу.* Ожеледиця, снігова крупка дають знатипро потепління.

Прикмети листопада


6

Заєць рибоньку ловив -В річці хвостика згубив.Зебра хвостика знайшла,Каже:– Ой, яка мітла!Занесу я зебреняті –Замітатиме у хаті.

Біля липи дві куниціДень читали небилиці.Вибіг заєць із пшениці,Каже:– Гарні небилиці!я від них так реготав –Аж скрипів широкий став!Ви мені позичте миску –Рибний суп зварю зайчиську.

Ішак посіяв в річці мак.Сидів на пагорбі гусакІ гусенятам мовив так:– Той добрий дядечко ішак,Скажу я вам, якийсь дивак.Навіщо так він сіє мак?Не в річку сіють, а в баняк.

Їжак їжаченяткуКислиць приніс у хатку.З'явились з них курчатка –Жовтесенькі малятка.В дворі говорять птиці:– Ми – родич кислиці!А їжачок сміється:– То так воно здається...

Йорж для братиків-йоржіву печі напік коржів.Цілий рік вони їх їли,Під вербою відпочилиІ сказали:– Ці коржіДоїдять нехай моржі.

Коза занявкала на ґанку,Замекав котик у дворі.Пішла корова танцювати,«Рох-рох» сказала дітворі.у будці козлик кукурікнув.Загавкав у хліві кабан,Перестрибнув через дверцятаІ полетів собі на лан.

Володимир КЛеНЦ

Абетка небилицьпро риб, тварин і птиць

з з

и и

і і

ї ї

й й

к к


7

Іван Миколайчук вважається одним з найвидатнішихакторів за всю історію кінематографа в Україні. Самевін для українців став образом людини, яка протягомтривалого часу пробуджувала національний дух.

Народився в с. Чортория Чернівецької області вродині залізничника-обхідника. Він був четвертоюдитиною у десятидітній сім’ї.

Відмалку Іванко зро-став допитливоюдитиною, любив спі-вати, грав на кількохмузичних інструмен-тах, але по-справ -жньому кохався на…скрипці. Слух мавхлопчина гарний, аось голос… проколя-дував у дитинстві.

Близьких та рідних дивувала спостережливість ма-лого. Траплялося, він докладно удавав, як шкандибаєсусіда, як сваряться біля парканів баби… Артист!

Влітку разом з іншими братами та сестрами Іванбатькові допомагав, наскільки вистачало зросту, на-водити лад на залізниці: викладали вздовж колій бі-ленькі камінчики, збирали сміття, пололи бур’яни.Вечорами купа дітей вщухала і, посідавши півколом,слухала вірші Тараса Шевченка, які вголос читаламати Катерина. До роботи та до «Кобзаря» україн-ців призвичають змалку, наче до молитви.

Усе в них було, як у більшості українських дітей,які в повоєнні роки виросли на Західній Україні: урідному селі стояла тільки початкова школа, іщодня належало чимчикувати за два-три кіло-метри до семирічки. Хлопець ходив на с.Брусниці,де й досі дивним чином збереглося дерев’яне при-міщення довоєнного вогнища освіти.

Із дитинства Іван Миколайчук плекав мрію та кро-кував до неї. Щиро бажаючи, юнак вступив до… Чер-нівецького музичного училища, яке закінчив у 1957 р.

Iван Миколайчук ніколи не гаяв часу, бо змалкузбагнув, що років творчій людині завжди бракує.Паралельно до десятирічки та музичного учи-лища в 1957-1961 рр. юнак ще й навчався в те-атрі-студії при Чернівецькому українському

музично-драматичному театрі імені Ольги Коби-лянської, де згодом офіційно працював.

У 1965 р. він закінчив кіноакторський факультетКиївського інституту театрального мистецтва ім. І. Кар-пенка-Карого. В кіно дебютував ще студентом, в курсо-вій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон»та Івана Палійчука у «Тінях забу-тих предків» принесли Миколай-чукові загальне визнання.Кінострічка «Тіні забутих предків»здобула багато радянських та за-рубіжних призів та нагород, йбула визнана однією з двадцятинайкращих картин світу.

До помітних досягнень актораслід зарахувати сміливе й су-часне трактування образу Тараса

Шевченка – із традиційно фольклоризованогогероя у виконанні І. Миколайчука Кобзар перетво-рився на живу людину зі зрозумілими почуттями.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971)починається нова сторінка у творчості Миколай-чука. Він стає ще й сценаристом. У фільмі БорисаІвченка «Пропала грамота» Іван Миколайчук нетільки виконавець колоритної ролі козака Ва-силя, а й фактичний співрежисер. Він працювавнад музичним оформленням фільму.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА:- односельчани розповідали, що того року, як

помер Іван Миколайчук, до села Чорториї прилі-тали лебеді, яких прозвали Івановими;

- мрія Івана була – накрити стіл на 5 км і приго-стити напоями та стравами всіх із рідного села;

- перед зйомками фільму «Бур'ян» Миколайчук го-лодував, щоб його герой мав виснажений вигляд;

- провидиця напророкувала Івану 25 років життя.Він помер на 4-й день після 25-ї річниці шлюбу;

- фільм «Тіні забутих предків» здобув 39 міжнарод-них нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні,за це він потрапив до Книги рекордів Гіннеса (Мико-лайчуку під час знімання стрічки було 23 роки);

- знімався паралельно у двох фільмах «Тіні забутихпредків» та «Сон», де зіграв молодого Тараса Шевченка.

●●○○●● Славетні українці ●●○○●●

Легенда українського кіно – Іван миколайчук


8

(Продовження з попереднього числа)

І раптом вони почули голос:– Куди це ви лізете? Вперше бачу, щоб козе-

нята дряпалися на дерева.То казала руда білка Полетуха, що легко пе-

релітала з гілки на гілку над Вітею та Вовою.– Ох, не кажи, – сумно зітхнули близнята. –

Нам дуже треба знайти Кажана Кажановича,тому й дряпаємось.

– Даремно дряпаєтесь. Кажан Кажанович ле-жить хворий на галявині під дубом. Ходімте,проведу, – і білка Полетуха спустилася наземлю і повела близнят-козеняті крізь хащі догалявини.

На галявині під дубом, оточений жучками-світлячками, лежав Кажан Кажанович.

Вітя і Вова кинулися до нього й почали роз-казувати про свою біду і просити порятунку.Вислухав їх Кажан Кажанович і скрушно по-хитав головою:

– ех-хе-хе. З радістю б допоміг, дорогенькі ко-зенята, та сам, бачите, у біду потрапив. Лежу –крильцями змахнути не можу. Хотів учора ви-рятувати двох ягняток, яких на шашлик длякоролеви Пуршами призначили, – перепра-вити їх за кордон Пуршамії, та попався. І ягнятне врятував, і сам постраждав. Злапав мене Ві-дівіс-Пампас. І вже був би обернув на жменькупопелу, як він це любить робити, та виручиломоє ім’я. Не знав він, як казати заклинання, чи«Кажан-відікажан-відівіс-пампан», чи «Кажан-Кажанович-відівіс-пампанович». І поки плу-тався, я од нього втік. Та все-таки заклинанняйого позначилися на моєму здоров’ї і одібраломені сьогодні крила, не можу літати. Так що…вибачайте! Але тут, в лісі, залишатися вам тежне можна. Буде шукати мене Відівіс-Пампас івас схопить. Думаю, що треба вам перебути доранку десь у іншому місці. На узліссі стоїть пе-карня. Оскільки хліба у Пуршамії майже неїдять, більше м’ясо, пекарня працює тількидвічі на тиждень – у понеділок і четвер. Сьо-годні п’ятниця, там нікого нема і до понеділкане буде. Жучки-світлячки проведуть вас туди, іви там переночуєте. А вранці видно буде. Не-дарма кажуть – ранок вечора мудріший.

Попрощалися Вітя й Вова з Кажаном Кажа-новичем і вирушили в дорогу. Жучки-світ-

лячки летіли попереду і показували близнятамдорогу. І так вивели на узлісся. Тоді поморгали-поблимали їм своїми вогниками на прощанняі полетіли назад до Кажана Кажановича.

На узліссі під горою стояла пекарня. Поряд знею сарай. І Пекарня і сарай були обгородженіпарканом, а ворота замкнені на величезнийгак. Але ж Вітя і Вова були козенятами, а длякозенят перестрибнути який-небудь паркан –це все одно, що для риби перепливти калюжу.Вітя й Вова розбіглися – рраз! – і вже були наподвір’ї.

Тихенько прочинили двері і зайшли в пе-карню.

Місяць світив у вікна і допомагав їм роздиви-тися навколо. Пекарня була закіптюжена ібрудна. По кутках павутиння.

Видно, ті, що тут пекли, не були особливимичистюлями. По підлозі гуляв вітер. І – ні лавкитобі, ні ослона, не кажучи вже про якесь тамліжко. Тільки біля печі стояли якісь кадубці,прикриті й зав'язані ряднами.

– Бр-р! як тут негарно й незатишно! – проше-потів Вітя.

– як нам тут ночувати! – прошепотів Вова.– Хоч у піч лізь, – прошепотів Вітя.– А що – давай! – прошепотів Вова.І вони полізли в піч. у печі й справді було за-

тишніше. Черінь була ще тепла з учора. у при-ску деінде навіть жевріли жаринки.

Близнята-козенята забралися у піч і повкла-далися там.

Було тихо, темно й моторошно.– ех, – зітхнув Вітя, – як би я зараз хоч… хоч

манної каші з’їв…– І я, – зітхнув Вова. – я там у стійлі скубнув

сіна, пожував, – гидота страшна! як його біднісправжні козенята їдять!

– А на іменинах у тьоті Наді, пам’ятаєш, якийпиріг з яблуками завжди…

– А пончики…– А коржі з маком…– А морозиво з варенням…– А… а… – і Вітя заплакав. І Вова заплакав

теж.– Невже це ми ніколи більше у зоопарк з

татом не підемо, – крізь сльози прошепотівВова.

– І у дитсадок до Галини Михайлівни, – крізь

Всеволод НеСТАЙКО

ПРИГОДИ БЛИЗНЯТ-КОЗЕНЯТ


9

сльози прошепотів Вітя.– І на гойдалці не гойдатимемось…– І на каруселі не крутитимемось…І вони заплакали ще дужче.– Навіть умиватися ніколи не зможемо, – за-

хлипав Вова.– І зуби чистити, – захлипав Вітя.– Бо як же ратицями умиватися і чистити

зуби!..Довго вони плакали, нарікаючи на свою

долю. І так у сльозах і заснули десь аж підранок важким тривожним сном.

А поки вони сплять, давайте зазирнемо устійло, звідки втекли наші козенята, і подиви-мось, що там робиться.

Після вечері тітонька Корова і дядечко Кінь зтітонькою Кобилою розійшлись по своїх кім-натах. Так-так, мешканці стійла тільки їлиразом, а жили в окремих кімнатах і спали таму ліжках, накрившись ковдрами. І нічого див-ного, адже вони жили у казковій та ще й ча-клунській країні. Тітонька Корова пішла досебе, одразу лягла й заснула. А дядечко Кінь зтітонькою Кобилою ще довго балакали. Ті-тонька Кобила умовляла дядечка Коня нічогоне розказувати Бош Бермаку. Мовляв, козе-нята самі одв’язалися івтекли. у тітоньки Ко-били було лагідне серце, івона нікому не бажалазла, тим більше сусідці постійлу.

– Знайшов перед ким ви-служуватись! – казалавона. – Забув, як Бош Бер-мак шмагає нас батогом,як тяжко примушує пра-цювати, мало не заїздивуже.

Але дядечко Кінь був невблаганний:– Мовчи, кобиляча твоя довбешка! – сердито

казав він. – Все одно розкажу їхньому бошбер-маківському благородію. Не хочу, щоб черезвас із мене кінську ковбасу зробили.

І коли вдосвіта Бош Бермак, прокинувшись,завітав у стійло і першим чином взяв жмут сінаі підійшов до дядечка Коня (він завжди першимчином підходив до нього, бо той же був підла-бузником), дядечко Кінь одразу йому все й ви-клав І про близнят-козенят і про тітонькуКорову.

ех, як скипів тут Бош Бермак, як схопивсвого ножаку, І як кинувся до тітоньки Корови.А тітонька Корова ще спала і уві сні бачила зе-лений луг, сонечко і себе маленьким телям, що

бігає навколо мами корови.– уб’ю! Заріжу! – заревів Бош Бермак і вже

змахнув ножакою, але тут тітонька Корова роз-плющила одне око і спокійно сказала:

– убивай… якщо ти сам зможеш давати мо-локо для королеви.

І Бош Бермак збагнув, що він ніяк не можевбити тітоньку Корову, бо справді у Пуршаміїтільки вона дає молоко, яке щовечора з такоюнасолодою п’є королева Пуршама. І якби вінубив тітоньку Корову, королева з’їла б йогоживцем. Бош Бермак спересердя тільки плю-нув, сховав ножаку і вийшов.

Він запріг дядечка Коня та тітоньку Кобилу усвій візок, схопив у руки здоровенного дрина(коли він дуже поспішав, він підганяв коней небатогом, а цим дрином) і помчав на пошукивтікачів.

Коли він проїздив повз палац королеви,звідти несподівано як ошпарений вискочивякийсь чоловік і з криком: «Стій! Стій!» – ки-нувся до нього. Чоловік був такий скуйовдже-ний і так швидко вискочив, що Бош Бермак неодразу впізнав у ньому придворного кухаряБом Штекса, навіть не встиг спинити коней.Бом Штекс на ходу вскочив у візок, боляче

пхнувши при цьому БошБермака коліном у бік, і за-кричав:

– До пекарні! Поганяй допекарні! Швидше!

– Що значить «до пе-карні»? І що значить «по-ганяй»? Ти хто такий?Ану киш звідси! Бо якдам! – і Бош Бермак бо-ляче пхнув Бом Штексаліктем. Бош Бермак не

любив, щоб на нього кричав хтось, хто не бувйого начальником.

– Бошику, любий, не будемо сваритися, – бла-гально мовив Бом Штекс. – Поганяй, дороге-сенький, до пекарні швидше! Отак-о треба! –він провів собі долонею по шиї.– я ж ледве-ледве вмовив тільки що королеву перемінитина сьогодні меню, не робити сьогодні печеню зкозенят. Бо я ж її ніколи не робив, боюсь зіпсу-вати і не вгодити королеві. А кабанюра-страж-ник попалив, свиня, всі мої куховарськікнижки. Ніде навіть рецепта вичитати. Так яоце умовив королеву, що замість козенячоїпечені зготовлю їй краще медовий торт. Пога-няй, Бошику, дорогий! Поганяй, бо не встигну.Треба ж добре вимісити. Та щоб зійшло. Пога-няй! (Далі буде)


10

Дмитро ПАВЛиЧКО

золоторогий оленьПоема

Залишилися йомуТуга і сопілка.В полонину їх узяв,Де трудивсь, як бджілка.

Знали хлопчика того Всі гуцульські села. Всіх бентежила й пеклаСумовита фрела.

Чуть було в дитячій гріНещасливу душу, В найми вигнану навікНа біду пастушу.

Чуть було не раз і гнів,Нути помсти злої, Що летіли по душі, як вогонь по хвої.

Мріяв хлопець відомстить За свою родину. А тим часом гнав ягнятПасти в полонину.

2

Раз опівдні, як овець Розморила спека (А горіло сонце так, як суха смерека),

Їх погнав малий вівчарДо струмка поїти, Перейшла отара ліс Хмарою крізь віти;

В тихім зворі налягла, як туман, на воду, А Василько, мов коня,Осідлав колоду;

Править скакуном своїмТа в сопілку дує Пальці вивірками йдуть,Серце гараздує.

Напилися і пішли Барани та ярки.

Чи з Говерли Прут тече,Чи з його флоярки?

Вже не видно з-за ялицьЖодного ягняти, Час Василькові іти Дріб свій доганяти.

Сопілчина в чабана – То любов велика. Все за грою забував Наш малий музика...

Грає хлопець. Аж наразБачить – олениця Сторожко із лісу йде,Сива, наче глиця.

Він сопілку – за ремінь,Сам у хащі – скоком.Причаївсь і звірину Поїдає оком.

Ось вона до джерела Підступа лякливо, А за нею із кущів Олень – дивне диво!–

Звичайнісінький на вид,Ще й рудої масті, Тільки роги золоті – Промені гіллясті!

Пастушок щипнув себе–Сниться чи не сниться?Ні! Золоторіг стоїть, І стоїть сарниця.

Світить золото ясне, Б'є проміння в очі, Ніби сходить сонце тут З темної обочі.

Підійшов Золоторіг Теж до водопою. Олені розпочали Мову між собою.

Пастушок задеревів– Говорили звірі!

Мовби люди то були В оленячій шкірі.

Ланя каже: – Подивись!Подивись у воду: Знов те золото росте, Нам обом на шкоду.

Нас покинули свої –Злото очі коле. А мисливцям покажись –Не втечеш ніколи.

Роги світять віддаляуночі і в днину... Любий мій, даруй мені, я тебе покину.

я не хочу помирать Через пишні роги. Розійдуться наші тут Стежечки й дороги!

Олень так відповіда: – Бачу, моя люба, Що незвичність і краса –То біда і згуба...

як з тобою стрілись миНічкою ясною, Без надуми і вагань Ти пішла за мною.

За тобою по лісах Не вганяв я й трішки. Ти сподобала собі Золотенькі ріжки.

Потім, як прийшло знання, Що це злото – горе, Ти придумала мені Завдання суворе.

Ти сказала: «ВідламайРосохи потворні, Може, виростуть нові,Сірі або чорні!»

(Далі буде)


●●○○●● вивчаємо англійську ●●○○●●

Дорогі діти, редакція «Дзвоника» хоче допомогти вам у вивченні та закріпленнізнань з англійської мови, такої необхідної в нашому сьогоденні. Зробити це

цікаво і доступно вам допоможе нова рубрика «Вивчаємо англійську»!1. Скільки місяців у році? Назви цю цифру англійською. Знайди 12 місяців, слова «рік»

та «календар».2. Дівчинка заблукала і не може вийти з лісу.

Допоможи їй знайти шлях додому, оминаючиперешкоди. А ти знаєш назви цих перешкоданглійською? Розфарбуй дівчинку, корзинкута перешкоди за бажанням.

підготувала Ірина Савіна

3. Подивись на малюнок. Що ти бачиш?Правильно, це парасолька! як називаєтьсяця необхідна восени річ англійською?

Скористуйся колірним ключем, щоб пра-вильно розфарбувати парасольку та порахуйдо десяти англійськoю. А ти вмієш рахуватианглійською до двадцяти?1 - red; 4 - yellow; 7- purple;2 - green; 5 - pink; 8 - blue; 3 - black; 6 - orange; 9- white; 10 - brown

11


12

Оля сиділа на порозі бабусиної хати іледь стримувала сльози. Мама з татомтільки-що від'їхали і повернуться ажчерез два тижні. Вони поїхали у довге від-рядження, а Олю привезли до бабусі всело, щоб онука «приглянула» й допо-могла старенькій. Хоча Оля розуміла, щовсе було якраз навпаки – то бабуся малаприглянути за нею. А вона ж уже зовсімне мала, їй аж 5 років!

Ви не подумайте, Оля дуже любила своюбабусю, тим більше, що вона була в неїлише одна. Але так довго без мами вонаще ніколи не була, та й друзів у бабуси-ному селі в неї не було. Тож їй було сумно.

– Заспокойся, люба, заплющуй оченятаі засинай, завтра новий день, – ласкавошепотіла їй бабуся, – і він буде цікавим,ось побачиш.

уранці Оля попила свіжоздоєне молокоз пінкою, яке зовсім не було схоже на ма-газинне, а було таким ніжним та смач-ним. А потім з'їлаяєчню з яйця рябоїбабусиної курки, іжовток такого яс-кравого насиченогокольору нагадав Оліпро сонечко. Тожвона швиденько вседоїла і побігла на по-двір'я. Погралася зпесиком, поганялагаласливих гусей,які шипіли на неї йзагрозливо витягу-вали в її бік своїдовгі шиї.

Поки вона бігали по подвір'ю, бабусясіла лущити квасолю.

– А що це ти робиш, бабусю? – запиталаОля.

– Збираю спогади до пам'яті, а квасолю– у кошик, – засміялася бабуся. – Приєд-нуйся й ти, якщо хочеш.

Поки Оля з бабусею лущили квасолю,бабуся розповіла Олі, що коли була ма-ленькою, вона теж ось так сиділа з бабу-сею, допомагала їй лущити квасолю,перебирати кукурудзу. Вона розказувала,що поки вони працювали, бабуся розпо-відала їй багато цікавого, і ті гарні дні йцікаві розмови залишилися в її пам'яті навсе життя, як і згадка про її улюблену ба-бусю.

Деякий час Оля працювала з бабусею, апотім знову занудьгувала. Їй хотілося по-гратися з дітьми, побігати, але вона соро-милася вийти на вулицю до незнайомихїй дітей. А тут ще й вітер здійнявся, за-

крутився і роздмухавзібране бабусеюлистя.

Побачивши, якважко піднімаєьсябабуся, щоб згребтиназад роздмуханелистя, Оля підхопи-лася:

– Бабусенько, я по-згрібаю. я ж уже ве-лика, я все можу! – івона рішуче схопилаграблі.

Вона вправно оруду-вала граблями, купа

Людмила ДОРОШ

як Оля спогади збирала


листя все зростала. Дівчинка так захопи-лася цією роботою, що не помітила, як занею спостерігають сусідські дітлахи.

– А давай зробимо велику гірку з листяі будемо в неї стрибати, – почула Оляголос біля паркана. То був сусідськийхлопчик приблизно її віку.

– Добре... – тихенько відповіла засором-лена Оля.

І ось вже дві пари дитячих рученят за-взято згрібають листя по всьому двору ізносять до однієї великої купи, яка стаєвсе більшою й більшою.

– А можна і нам до вашої гри? – ще де-кілька дітей стояли з граблями біля пар-кана, чекаючи Олиного дозволу.

Ох же і весело стало всій цій галасливійкомпанії!

– А я бачив по телевізору, як можна зро-бити батут* із листя, – сказав один ізхлопчиків. – Цедуже весело, на-чебто в паркурозваг. Хочете?

– Так, так! – за-гукали всі.

Незабаром нетільки діти, а йдорослі приєдна-лися до облад-нання ба туту.Поки діти згрі-бали листя повсьому подвір'ї ізносили докупи,старші поприно-сили хто великерядно, хто стару ковдру. Вони накрилиними ту велику купу листя, яку поназгрі-бали діти. І про менших не забули – дляних зробили гірку з листя.

у бабусі навернулися сльози. Давно на її

подвір'ї не було стільки галасу та сміху.Та найбільше вона раділа тому, як добрей невимушено поводилася Оля, як вонавеселилася з іншими дітьми, забувши пророзлуку з мамою.

Батут удався на славу. Діти допізна стри-бали на ньому й розважалися. А увечерібатьки нових Олиних друзів запалили ве-личезне багаття. Вони смажили шматочкисала й хліба, запивали смачним бабусинимчаєм, розповідали різні цікаві історії.

Того дня Оля заснула пізно, бо діти ніякне хотіли розходитися по домівках. Заси-наючи, Оля думала, що такого гарного йвеселого вечора у неї не було ще ніколи.

І бабуся засинала щасливою. Вона ра-діла за свою онуку, за те, що дівчинка здо-була нових друзів і не сумуватиме замамою, поки та повернеться.

Щодня діти збиралися і гралися разом.Тепла й сонячнаосінь дозволяла їмцілісінькими днямигратися надворі. Дніминали швидко іприємно.

Оля не зчулася, якпромайнули дватижні і приїхалимама з татом.

– як тобі було, до-нечко, що ти ро-била? – запитала їїмама.

– я збирала... спо-гади, мамо! Дууужебагато спогадів! –

відповіла їй щаслива Оля і швиденько за-ходилася розповідати про її розваги танових друзів.

*батут – пристрій для стрибків, що пред-ставляє собою міцну плетену сітку, натяг-нуту на металеву раму; (рум. trambulină).

13


14

Міхурець - пухирець і його товаришіМіхурець-пухирець був сирота. Дома не мав він

уже нікого й нічого. От і подався в мандри добрихсобі товаришів шукати.Іде та й іде – мандрує. Аж підбігає до нього миша

й каже:– Доброго тобі здоров'я, міхурець-пухирець,

візьми-но й мене з собою!– А ти хто?– я мишка-шкряботушка.– Ну, ходи!Ідуть та йдуть міхурець-пухи-

рець з мишкою-шкряботуш-кою, мандрують. Аж зустрічаєїх жабка:– Доброго вам здоров'я! Ой,

ви удвох, а я досі сама в світі,візьміть і мене з собою!– А хто ж ти?– я жабка-скрекотушка.– Ну, ходи!Ідуть та йдуть міхурець-пу-

хирець, мишка-шкряботушкай жабка-скрекотушка. Аж зу-стрічає їх вуж:– Доброго вам здоров'я! Візь-

міть і мене з собою!– А хто ж ти?– я вуж по траві шмиг!– Ну, ходи!Ідуть та йдуть міхурець-пухирець, мишка-

шкряботушка, жабка-скрекотушка й вуж потраві шмиг. Зустрічає їх заєць:– Доброго вам здоров'я! Візьміть і мене з собою!– А хто ж ти?– я заєць по лісі стриб!– Ну, ходи!Ідуть та йдуть міхурець-пухирець, мишка-

шкряботушка, жабка-скрекотушка, вуж по травішмиг і заєць по лісі стриб. Аж зустрічає їх ли-сиця:– Доброго вам здоров'я! Візьміть і мене з собою!– А хто ж ти?– я лисичка-сестричка!– Ну, ходи!Йдуть та йдуть міхурець-пухирець, мишка-

шкряботушка, жабка-скрекотушка, вуж по травішмиг, заєць по лісі стриб і лисичка-сестричка.

Аж зустрічає їх вовк:– Доброго вам здоров'я! Візьміть і мене з собою!– А хто ж ти?– я вовк лісовий сурмач!– Ну, ходи!Ідуть та йдуть міхурець-пухирець, мишка-

шкряботушка, жабка-скрекотушка, вуж по травішмиг, заєць по лісі стриб, лисичка-се-

стричка і вовк лісовий сурмач. Аж зу-стрічає їх ведмідь:– Доброго вам здоров'я! Візьміть і

мене з собою!– А хто ж ти?– я ведмідь морський ревун!– Ну, ходи!От мандрують собі та й мандрують

міхурець-пухирець, мишка-шкрябо-тушка, жабка-скрекотушка, вуж потраві шмиг, заєць по лісі стриб, ли-сичка-сестричка, вовк лісовий сурмачі ведмідь морський ревун. Приходятьна галявину до однієї хатки, де Бабаяга саме весілля готувала.– Гей, – кажуть, – ану ж покажім, що

ми за молодці!Поставали рядочком надворі, а міху-

рець-пухирець, як завжди, попереду. як надувсяж він та засвистів, а мишка-шкряботушка як за-пищала, жабка скрекотушка як заскрекотала,вуж по траві шмиг як зашипів, заєць по лісі стрибяк застрибав і ніжками зачеберяв, лисичка-се-стричка як затягла-заспівала, вовк лісовий сур-мач як засурмив,. ведмідь морський ревун якзаревів! Далеко ліс луною озвався, а в хатці всізатрусились – що це воно за музики завітали доних на весілля? Тут міхурець-пухирець хотів щекраще себе показати, надувся ще раз і – трісь-трісь! – так і луснув! А ті в хаті так перелякалисьтого тріску, що кинулись хто куди. А Баба яга якугледіла, що весільні розбігаються, то й сама по-переду всіх чкурнула.А любе-миле мандроване товариство зайшло в

хату, посідало за накриті столи, їло й пило до-схочу. А щоб весілля було справжнє, поставиливедмедя за старшого, вовк узяв собі лисицю задружину і справили весілля на славу.Вовк з лисицею живуть і досі, коли не померли.

●●○○●● казки народів світу ●●○○●●Словацька народна казка


15

І червона, й соковита,Та гірка вона все літо.Припече мороз – вонаСтала добра і смачна.

Квітка пишна, квітка гожа,На троянду трішки схожа.На кущах вона зростає.

Хто із вас цю квітку знає?

Спішить, сурмить:– Дорогу дай!

Моргає синім оком.Примчиться швидко і біда

Людей обійде боком.

Навесні цвітуть, мов свічі,Заглядають сонцю в вічі,

А під осінь ті свічкиВдягнуть з голок кожушки.

(Калина)

(Шипшина)

(Пожежна машина)

(Каштан)


16

Адвент-календарЗ кожним роком стає все більш популярною

традиція робити адвент-календарі. Найчас-тіше їх роблять для діток, щоб очікування но-вого року було цікавим. Або зробити цеможуть самі діти.

Для цього потрібно зробити окремі осередкивідповідно до числа місяця. І потім клаституди різну смакоту і дрібні сюрпризи.

Чому б не використати замість осередків ро-лики від туалетного паперу?

Хід роботи.1. Назбирайте 24 рулончики від туалетного

паперу. 2. Зробіть кришечки для рулончиків. Для

цього поставте один рулончик на папір і об-ведіть по контуру. зробіть 24 таких кришечки.

3. напишіть на кришечках числа від 1 до 25.4. наклейте підготовлені рулончики в послі-

довному порядку на лист картону.5. Виріжте з картону дах та приклейте його,

при бажанні до календара-адвента можнапричепити мотузочку і підвісити на видномумісці.

Джерело:ratatum.com

●●○○●● творимо своїми руками ●●○○●●


17

Осінні листочкиСлова г. Сенченко, музика А. філіпенка

Листочки, листочки Тихенько шумлять, З дерев у садочку Листочки летять.

приспів:Кружляють листочки по три і два,А вітер їм пісню осінню співа.

Праворуч, ліворуч Листочки летять, Прощається з ними Осінній наш сад.

приспів.

Враз вітер холодний Сердито завив, Ще дужче листочки В саду закрутив.

приспів.

Помірно, ніжно


18


19

Вірування українців: Перун(сторінка народознавства)

Одним з найголовніших персонажів давньоукра-їнської міфології вважають Перуна – «бога над бо-гами». Імовірно, він був сином Сварога. Перун́ встарослов'янській міфології – володар Неба, боггрому і блискавки, як і грецький Зевс. Крім того, Пе-руна ще називали повелителем небесного вогню ідощу, творцем земних урожаїв та покровителем хлі-боробства. Пізніше він став богом-воїном, справед-ливим і суворим месником, богом війни та воїнів,покровителем війська. Зображувався Перун сріб-ночубим, золотовусим, з вогненними стрілами, золо-тим луком та важким молотом у руках. Зброя Перунаволоділа магічною властивістю непереможності в бо-ротьбі з ворогами. Ім'я цього великого і могутньогобожества було відоме багатьом слов'янським наро-дам, а також литовцям. Вважається, що за часів князяВолодимира Великого головним божеством Київсь-кої держави й символом державного єднання бувсаме Перун, а його ідол стояв на одному із київськихпагорбів. Військо у Києві в княжі часи на доказ вірно-сті договору присягалося та божилось Перуном.Укладаючи з сусідами різні торговельні та політичніугоди, українські князі, воєводи теж клялися іменемПеруна. По всіх землях українських були Перуновідуби, гаї, пущі, де можна було принести йому жертви,просити про захисток та допомогу. А в капищах (хра-мах) Перуна волхви проголошували таку притчу прогромовержця: «Світ пішов од тіла Перуна, сонце утво-рилось з лику Його, зоря – від уст, місяць – від грудей,дощ – від сліз, небо – від черепа Його, каміння – відкостей, вода – від крові, ліси й трави – від волосся,хмари – від мозку, вітер – Його подих, грім – слово, аблискавка і зорі – Його погляд…»

Східні слов'яни вшановували Перуна щотижня учетвер (у Перунів день). Цього дня дівчата приходилидо води, а взимку – до місця, де поклонялися богам,і співали довкола багаття пісні про Перуна. Щовеснивони зі свого осередку обирали Перуну «наречену» –Додолу, яка мала виконати ряд традиційних обрядів.Тварина Перуна – вепр. Їх приносили йому в жертву.Давні українці вважали деревами й рослинами Пе-

руна дуб, калину, лютик, борець, вовкобій, чортопо-лох, а також папороть. Цвітіння папороті супроводжу-валося, на їхню думку, землетрусом, громом,блискавкою. За легендами, в ніч на Івана Купайла накущ папороті міг упасти вогонь Перуна й спалахнутияскравим сяйвом. Якщо сміливець зуміє оволодітижар-квіткою, то знатиме всі таємниці світу, володі-тиме чарами, стане вічно молодим тощо. За перека-зами «числом Перуна» є 9. А тому казали, що родинуз дев’ятьма діточками опікував сам Громовержець,приносячи в дім статки й добро. В давнину, шукаючизахисту від могутнього Бога, українець, який вирушаву дорогу, мав уголос сказати: «Йду на 9 днів (тижнів,місяців, років)».

Перуна в першу чергу називали богом хлібороб-ства, родючості та ковалем багатства. Його вважалиподатилем дощу і силою, що дає родючість. Стареоповідання каже, що на зиму Перун замикає Небо йзасинає. А як прилетить з Вирію зозуля (віщий птах),то й будить Перуна з зимового сну. Він тоді відмикаєНебо й пускає на землю тепло. Коли Перун вперше позимі виїздить на Небо, то своїм першим громом бу-дить землю до життя й оплодотворює її дощами. Цейперший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Аперший дощ має очисні властивості. Ще казали, щогрози – це битва Перуна з дивами та бісами, яких на-силають Чорнобог, Мара та інші злі сили. Диви маютьзамурувати воду в хмарах, заморозити її, не дати впа-сти їй на землю. Тоді там утворилася б посуха, заги-нули б усі посіви та вимерли б люди. Але Перун,роз’їжджаючи на золотій колісниці, запряженійдев’ятіркою крилатих золотогривих коней, вогнен-ними стрілами знищує, розганяє дивів і бісів. А своїмважким молотом він розбиває обледенілі хмари йпускає на землю життєдайну вологу. За деякими ле-гендами, Перун мав дев’ятеро синів: троє вражало злісили стрілами, троє розбивали хмари, творячи грім;решта правила золотогривими кіньми. Про них таінших членів Перунової родини поговоримо у наступ-них випусках.

підготувала ольга Сенишин

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!

учні 6 класу,школа-гімназія с. Верхня Рівна

День української мови,с. Верхня Рівна

Äçâîíèê «Äâ» ¹ 151 - UUR · до рідного краю. – А де ж той...

Documents

Transcript of Äçâîíèê «Äâ» ¹ 151 - UUR · до рідного краю. – А де ж той...