«Äçâîíèê»,¹ 140

Журнал для українських дітей Румунії

Місячник Союзу Українців Румунії. 11 рік видання, грудень, 2018 рік

Äçâîíèê¹ 140

з новим роком!

Іван БагРяНий

Рідна моваМово рідна!КолисковаМатеринська ніжна мово!Мово сили й простоти, –гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово – крик любови,Сміх і радість немовляти –Неповторне слово «Мати» –Про життя найперше слово...

Друге слово – гімн величний,грім звитяг і клекіт орлій, –Звук «Вітчизни» неповторнийІ простий, і предковічний...

Ну, а третє слово – «Мила» –Буря крови, пісня рвійнаІ така, як пах любистку,І така, як мрійка мрійна...

Перейшов усі світи я –Є прекрасних мов багато,але першою, як Мати,Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.Ти стара і вічно нова.Ти могутня, рідна мово !Мово – пісня колискова.Мова –матері уста.

Äçâîíèê (Clopotel)¹ 140, 2018 ð.

Журнал для українських дітей Румунії.Заснований у 2007 році.

ISSN 2501-2630ISSN–L 2501–2630

Над Äçâîíèêoì працювали:

Головний редактор: Микола КорсюкРедактор: Людмила ДорошРедколегія: Іван Ковач, Михайло Михайлюк,Михайло Трайста, Марія Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacţiei: str. Radu Popescu 15, sect. 1Bucureşti, România.Наша електронна адреса:redactia.clopotel@gmail.com

Äçâîíèê пропонує:

* казки й оповідання* вірші* загадки* дитячу енциклопедію* сторінку народознавства* пісеньки* сторінки-розмальовки* рухливі й дидактичні ігри* вироби своїми руками

Äçâîíèê завжди радо прислухаєтьсядо ваших пропозицій і друкуватиме

надіслані вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!

«Äçâîíèê»,¹ 140

3

в вИФЛЕєМІ НОвИНА

В Вифлеємі новина:Діва Сина зродила.

Породила в благодати Непорочна Діва-Мати

Марія.

Положила на сініВ вифлеємській яслині.

йосиф Діву потішає, Повивати помагає

Марії.

Слава Божа і хвалаНад вертепом настала:

З неба ангели злітають, Сина Бога прославляють,

Марію.

Серед темної ночіДивне світло б’є в очі.

ясна зоря засвітила,Де Дитятко породила

Марія.

Недалеко пастиріПасли стадо в долині,

До вертепу прибігають,Сина Бога прославляють,

Марію.

На коліна падають,Подарунки складають:

«Що убогий дати може,Жертвуємо, Синe Божий,

Марії».

Ще приходять три царі,аж зі Сходу звіздарі,

Для Ісуса ставлять щироЛадан, золото і миро

Марії.

І ми к Нему поспішім,Дари йому принесім,

І в покорі прибігаєм,Сина Бога прославляєм,

Марію.

НЕБО І ЗЕМЛЯ НИНІ ТОРЖЕСТвУЮТЬ

ІІебо і земля, небо і земля Нині торжествують, ангели, люди, ангели, люди Весело празнують.

Приспів: Христос родився, Бог воплотився, ангели співають, Царіє витають, Поклін віддають, Пастирі іграють, Чудо, чудо повідають.

Во Вифлеємі, во Вифлеємі Весела новина : Пречиста Діва, Пречиста Діва Породила Сина!

Слово Отчеє, слово Отчеє Взяло на Ся тіло, В темностях земних (2)

Сонце засвітило.

ангели служать, ангели служать Своєму Королю І во вертепі, і во вертепі Творять Єго волю.

Тріє царіє, тріє царіє От восток прийдоша, Смирну і ливан, смирну і ливан Злато принесоша.

Царю і Богу, Царю і Богу Тоє офірують, Пастиріє всім, пастиріє всім Людям вість сказують.

І ми рожденну, і ми рожденну Богу поклін даймо, «Слава во вишних!» (2) Єму заспіваймо.

Вітаємо всіх наших юних читачів з Новим роком та Різдвом Христовим!

Щасливих та веселих вам свят!

«Äçâîíèê»,¹ 140

4

Людмила ДОРОшРіздвяне одкровення У нірці родини Вуханчуків велика

метушня. Здавалося б, нічого нового, зви-чайний день – мама метушиться з ранку йдо ночі, годує малих зайченят, пере, пра-сує, варить і запікає, розбороняє малих за-дирак, наклеює пластирі, витягаєпластилін з волосся, втішає скривджених,повчає й слідкує за порядком та взаєморо-зумінням, вкладає спати… Та не сьогодні!Сьогодні вся ця метушня ще більше ме-тушлива. І це не випадково – Різдво вжемайже на носі. а справ ще ой як багато!

Сірко у родині Вуханчуків – найстар-ший син. І мама-зайчиха так сподіваласяна його допомогу, адже він залишився усім'ї за старшого, так наказував йому тато,йдучи вранці на роботу. Проте Сіркові такнабридли всі ці крики, плачі, прохання іповчання, що й він, сам того не помі-чаючи, став поводитися, як вередливе не-слухняне маля.

– Сірку, любий, наведи порядок усвоїй кімнаті, адже скоро вечір, прийде ДідМороз і що побачить? Що у нас безлад іщо його ніхто не чекає?

– Мамо, трішки пізніше! – відмах-нувся Сірко.

– Коли пізніше? Із самого ранку чуюлише «пізніше» й «пізніше», – засмученовідповіла мама-зайчиха, хитаючи на рукахйого маленьких сестричок, які щойно за-снули. – Ой лишенько, горить морквяназапіканка, – скрикнула вона й побігла по-класти в ліжко малечу, сподіваючисьвстигнути врятувати одну зі святковихстрав.

– Сірку, дорогий, пограйся з гризь-ком і Хрумком, – знову звернулася мама доСірка, – ти ж розумієш, що вони ще за-надто маленькі, щоб залишатися без на-гляду. а мені треба приглянути за

святковою вечерею, бачиш, морквянийпиріг ще навіть не готовий, а як же безнього у різдвяну ніч?

«як же все це мені набридло! – поду-мав Сірко. – Те зроби, те принеси, і всетільки я та я. Це вже геть нестерпно!»

І поки мама поралася на кухні, Сіркосхопив шапку, кожушину, чобітки і, тихе-сенько відчинивши двері, прослизнув на-двір.

–Уф, – полегшено зітхнув він, – на-решті свобода і спокій! – І він пішов кудиочі дивилися зимовим лісом. Сніжок пори-пував у нього під ногами, одна за одноюпочали з’являтися на темному небі яс-краві зірки. йому навіть вздумалося пора-хувати, скільки їх, тож він ішов іззадертою догори головою і рахував, ажпоки не перечепився через велику колодуі не вправ головою у сніг.

– Бррр, – обтрусився він, – оце такгепнувся! Ха-ха-ха! – і він заходився смія-тися на повні груди, не в силі зупинитися.

– Ха-ха-ха, хі-хі-хі, – почулося неда-лечко, – це дійсно було смішно!

Сірко глипнув убік і перше, що вінпобачив, це були довгі блискучі зуби. Відстраху він оторопів, лапи його не слуха-лися, він бачив лише ті великі гострі зуби,які з великою швидкістю наближалися донього.

– Рятуйте! – нарешті оговтався Сіркоі кинувся тікати.

Він біг так швидко, як тільки міг, тавовк наздоганяв його. І тоді Сірко почавкидати собі услід речі. Першою полетілашапка і потрапила вовкові прямо у рот, таце його не спинило. Далі полетіла у вовкакожушина, але й це не стало йому на за-ваді. а от шарф Сірко кинув удало – вінупав на очі вовкові, тож той послизнувся,

«Äçâîíèê»,¹ 140

5

ступив декілька кроків наосліп і полетівпід укіс.

Врятувавшись від вовка, Сірко огля-нувся. Він був один серед нічного лісу. Всебуло йому невідомим і він не знав, кудийому йти.

Він пригадав, що Полярна зірка булав нього попереду, коли він вирушив у своюнічну прогулянку, а зараз вона була по-заду. Тож він повернувся і поволі пішов утому напрямку, вдивляючись у сліди наснігу. Через деякий час йому стали трап-лятися домівки. Він дивився у чужі вікнаі бачив, як всі метушаться разом в очіку-ванні свята. Усі оселі були гарно прибрані,з деяких до нього до-линали веселі пісній музика, а ще роз-дягнений Сіркомайже відчував відтих вікон тепло йлюбов. І тоді вінмало не заплакав.йому стало шкодайого втомлену маму,яка, не покладаючилап, старалася зро-бити для їхньої сім’їзатишок і достаток,свого тата, якийпрацював з ранку йдо вечора. а він, ви-ходить, підвів їх утяжку хвилину?

– Сірку, любий,ти де? – почув вінголос мами. – аууу,Сіркууу!

– я тут, матусю! – радісно загукав донеї малий втікач.

Матуся міцно обійняла його і, при-тиснувши до грудей, сказала:

– як же я тебе люблю! Більше ніколине втікай, чуєш?

– Добре, що встигли на Різдвянувечерю, – сказав тато Сіркові з мамою,коли ті увійшли до хати. – Ну, давайте за

стіл, поки мама тебе шукала по всьомулісі, я вперше в житті спік морквянийпиріг, – засміявся він, – добре, що малечамені допомогла, – він, підморгнувши, лас-каво обійняв своїх діток.

Коли після вечері Сірко зайшов досвоєї кімнати разом з мамою, там була чи-стота й порядок. Сірко з вдячністю й лю-бов'ю подумав: «Всетаки мамапоприбирала за мене!» Мати-зайчиха по-думала: «Ти дивись, а всетаки Сіркосправжній помічник, послухався й вико-нав моє прохання!»

а правду знав лише Дід Мороз, якийодним помахом чарівної палички зробив

так, щоб все стало насвої місця. Хто ж якне він знав, що інодіза щоденною метуш-нею близькі можутьзабувати, що любов ізлагода – найголов-ніші речі у всьомусвіті. а він лишетрішки допоміг їм цеусвідомити.

«Відтепер мамаможе покладатисяна мене, адже я вжедорослий, хто ж, якне я, буде їй підтрим-кою?» – рішуче ви-рішив для себеСірко.

«як добре, що ясправді можу покла-датися на свого сина,

адже він у мене вже такий дорослий і муд-рий зайчик», – думала з утіхою мати-зай-чиха, вкладаючись в ліжко післявтомливого, але такого гарного дня.

а Дід Мороз із оленями, повертаю-чись додому, ще раз заглянули у їхнє ві-конце і відчули звідти дуже багато тепла,любові і злагоди. Скоро вони прилетять ідо твого віконця. як ти гадаєш, що вонивідчують?

«Äçâîíèê»,¹ 140

6

Михайло гафія ТРайСТа

Неймовірні пригоди Панаса гусопаса(продовження з попереднього числа)

9. Як Панас Гусопас ізвласного весілля втік

– Зв’яжіть його і закрийте в коморі! – нака-зав Панас Гусопас панським слугам.

– Братику Панасику, змилуйся наді мною! –почав благати його циган.

– Я з тобою не брат! Як може бути бідний гу-сопас брат з таким відомим кухарем, як Йоган-борщ Варикаша – куховар світлого короляЛюдвіблюда Жригречки Сьомого, володаряНенажерії, Голодоморщини та Всепоївщини!

– Брате Міклоше, змилуйся бодай ти!.. –складав руки, мов до молитви.

– Я теж не посмів би назвати себе братомтакої високоповажної особи, – посміхаючись,відповів Міклош.

– Та я ж не Йоган-борщ Варикаша.

– Ні?! – здивува-лись в один голосПанас з Міклошем.

– Ні, братчики, ні,– зрадів циган.

– А тоді хто ти? –запитав Панас.

– Я Раду!– Котрий Раду? – ніби здивувався Міклош.– Раду циган!– Той, що від мене чарівні речі вкрав? – Той, той! – зрадів циган.– А от ти й признався, а тепер буде котюзі

по заслузі!– Господи, рятуй мене! Богородице Діво

Мати, спаси мою душу! – До комори його! – наказав Панас.Тільки що закрили цигана в коморі, як

з’явився пан Іван Колопан, пані Явдоха Коло-

паниха та панночки Пріська й Міська Колопа-ночки.

– Ну що, почнемо бенкет, надивимось, щодля нас наварив і напік без вогню та диму безводи та пари, без цукру й солі, без муки таяєць, без м’яса та бринзи наш Йоганборщ Ва-рикаша – куховар світлого короля Людві-блюда Жригречки Сьомого, володаряНенажерії, Голодоморщини та Всепоївщини! –мовив пан, облизуючи губи, але коли відкривдвері – побачив столи порожні.

– Шановний та любий наш батьку! – покло-нився перед ним Панас Гусопас. – Це ніякий неЙоганборщ Варикаша, ніякий не куховар нія-кого короля Людвіблюда Жригречки Сьо-мого...

– А хто він?! – поцікавився пан.– Це ж Раду – циган, який сидів у вашій в’яз-

ниці. – Той, що ти його з’їв.– Саме той.

– І як він тут появився?– Втік з вашої в’язниці,

а тепер хотів обдуритивас, але він не простийциган, а зачарований.

– Зачарований?!– Так, зачарований, за-

ворожений, хіба ж ви небачили, як він із в’язниці

зник? – Так, так – замки замкнені, грати на своєму

місці, а його нема. Я думав, що ти насправдійого з’їв, га-га-га! – залився сміхом пан.

– Ха-ха-ха! – розхахакалась пані Явдоха.– Хі-хі-хі! – розхіхікались паночки Пріська та

Міська. – А тепер що буде? Ось гості вже заходять

на подвір’я, – запитав перелякано пан.– Я ж вам казав, що він заворожений. По-

ставте двох слуг, хай періщать його різками, а

«Äçâîíèê»,¹ 140

7

в той час на столі будуть з’являтись страви, яких вашадуша забажає.

Забігли слуги до кімнати, пан крикнув: – Хліба й солі хочу!З комори пролунало:– А-а-а... Ой-ой-йой!А на столі появились гарні печені хлібини і тарілки з

сіллю.А далі все пішло, як по маслу: чути було тільки ба-

жання пана, пані та панночок, а з комори Радулові аканнята ойкання:

– Хочу гусок варених, печених та смажених! – коман-дує пан.

– А-а-а... Ой-ой-йой! – пищить в коморі Раду.– Хочу смаженого кабана!– А-а-а... Ой-ой-йой!– Хочу вина, горілки, пива, меду! – А-а-а... Ой-ой-йой!– Хочу голубців, пиріжків та вареників! – почала і пані.– А-а-а... Ой-ой-йой!– Хочемо тістечка, морозива, пряників, медяників! –

почали і паночки, а з комори:– А-а-а... Ой-ой-йой!І так, поки столи не почали вгинатись.– Досить! – крикнув пан. Тоді Панас заховав чарівне яйце в пазуху і підійшов

разом з Міклошем до свого тестя пана Івана Колопана. – А тепер, вельмишановний батечку, перед бенкетом,

тобто перед тим, як вирушати на вінчання, поблагословисвоїх зятів.

– Поблагословлю, чому б не поблагословити? – зра-дів Колопан, що так поважають його зяті.

Хлопці стали на коліна перед паном, Панас витяг пероі задумав опинитися на самій Пелехатій – найвищій по-лонині краю. І вони враз зникли з панського двору.

Пані, панночки та слуги остовпіли з подиву.– Де подівся пан?! – скрикнула перелякана пані.– Де мій Панас?! – заголосила Пріська.– Де зник мій Міклош?! – заревіла Міська.– Тут нечиста сила! – крикнули слуги!– Циган! – Він! – Нечистий! – Бийте його! – Вішайте!– А-а-а... Ой-ой-йой! (далі буде)

Тетяна СТРОКаЧ

СвятвечірТиша в хаті, свічечка горить,Вся родина за столом сидить.На покуті – дідух з колосків,Що зібрали наприкінці жнив.На столі – 12 страв пісних,І кутя – найголовніша з них.Ось і перша зірочка зійшла...І сім'я вечерять почала,Помолившись і згадавши всіх,Тих, кого нема серед живих...На Святвечір дома вся сім'я,а оселя чиста, аж сія!Ждуть Різдва дорослі і малі,Щоб приніс Ісусик мир землі!

Хто це стукає в оселю?Це – колядники веселі!Із яскравою звіздою,Із гучною колядою!З Новим роком всіх вітають!господарів величають!Зичать добрих урожаїв,І здоров'я всім бажають!І достатку у родині,Миру, щастя Україні!Ти колядників стрічай,Їм гостинців в торбу дай!Хай святе Різдво вітають,Веселяться та співають!

Василь ДІДеНКО

Зимонька-зимаПоза тином, поза хатою білі сіються сніжки...Буде хата волохатою, буде тин – самі ріжки.

Бо мете ще й кучугуриться, білі вихори здійма.Та ніхто із нас не журиться. Здрастуй, зимонько-зима!

Наче пісні голосистої, що злітає над саньми, ждали ми зими врочистої, срібнобрової зими.

«Äçâîíèê»,¹ 140

8

юрій ПаВЛІш

***Зайшла уже всякобарвистаХолодна осінь у наш сад.У жовточервоняве листяЗайшов безжальний листопад.

Дороги і стежинки вбитіУпале листя покрива;Хитає вітер голі віти.Жовтіє зморена трава.

Давно вже співу птах не чути,Віддавна голий сад мовчить;Лиш на вершечку позабутеСаменько яблучко дрожить...

Оксана МеЛьНиЧУК

КолисковаОчка стали вже вузенькі –Огортає сон криломДівчинку мою маленьку.Спи, кохане, мирним сном!

Цвітом запашних акаційСипле в вікна теплий май,Маму жде багато праці;Спи ж бо, рибонько, дрімай.

Зіроньки моргають в небі,Ніжно листя шелестить.Ляж ти на бочок, як треба,Все кругом вже міцно спить.

Знаю, бачиш опівночіДивовижні різні сни.Мрійно ти стулила очі, –Спи, дитинко, тихо спи!

В руках квіточку тримаєш,Усміхаєшся у сні...Вірю, горя не зазнаєш –Буде щастя на землі!

юрій РаКОЧа

Коли шумить смерекаКоли шумить смерекаІ ліс коли гуде,В моїй душі то спека,То рясний сніг паде.

Симфонія чудоваЛюбові, мрій, часу,Моя душа готоваСприйняти всю красу.

Євген СаВюК

ЖуравліЖуравлі,журавлі!Знову бачу у мліВас і крукання чую журливе...Що за сили женутьУ незнану майбуть?Що за туга веде вас? Куди ви?

Вам дивився я у слід:шлях далекий все блід...йдете іншу весну зустрічати?Кільки дум, кільки мрійПішло з вами, й надій!..Кільки спутаних, щоб не літати!

Журавлі, журавлі –Неба плями брудні!Бачу лет ваш без слави ключами...Та чи вдень,чи вночіЧую ваші кличі,а і вас мені жаль і за вами.

Прийдуть сонячні дні,й як мете навесніЗнов вертатись до рідного краю,Передайте уклінІз далеких сторін,а тугу я для себе сховаю.

«Äçâîíèê»,¹ 140

9

●●○○●● Славетні українці ●●○○●●Велич кожного краю – в людях, які тут живуть.

І особливо в тих людях, котрі своїми справами зро-били внесок у розвиток науки, культури.

Чи знаємо ми славетних українців? Українаславиться своїми людьми – це і діячи минулого, ві-домі актори, співаки, спортсмени, які творять іс-торію нашої держави. Вони є прикладом служіннясвоєму народу, того як треба працювати, дося-гати поставленої мети.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (978 - 1054)

Видатний державний діяч Київської Русі

Син Володимира Великого та по-лоцької княжни Рогніди, ЯрославМудрий у 1019 р. став ВеликимКиївським князем. Він поширив ве-ликокнязівську владу на захід відЧудського озера, на землі, загарбаніПольщею. У 1043 р. організував похідпроти Візантії, зміцнював південнікордони Русі, у 1036 р. вщент розгро-мив печенігів під Києвом (на місціздобуття перемоги збудовано Софій-ський собор).

За Ярослава Мудрого Русь посілавизначне міжнародне становище, прощо свідчать зокрема, династичні зв'язки князяз низкою західноєвропейських королівськихдворів (він сам був одружений з дочкоюшведського короля Олафа – Інгігердою). Су-часники називали князя «тестем Європи».Освіченість його дочок була відома в багатьохземлях.

Київська Русь за Ярослава являла собоювелику й могутню державу, але час його кня-зювання став і початком її роздроблення. Зазаповітом давньоруські землі було поділеноміж п'ятьма його синами.

У період правління Ярослава Мудрого наРусі остаточно утвердилося християнство,сформувалася організація руської православ-ної церкви. Близько 1039 р. було заснованоКиївську митрополію, що підлягала Констан-тинопольському патріархові. Проте князь даввідсіч спробам візантійських імператорів по-збавити руську церкву самостійності з метоюполітичного тиску. Борючись за її адміністра-тивну й духовну незалежність, він поставивкиївського священика Іларіона митрополитом.

Князя справедливо вважають поширюва-чем книжності на Русі. Він турбувався проосвітню справу, розпочату ще батьком. Зайого правління виросли юнаки, яких Володи-мир свого часу віддав «у книжне вчення», азгодом вони брали активну участь у князівсь-ких реформах.

Був книголюбом і син Ярослава Всеволод,який вивчив п'ять мов. Другий син, Святослав,

зібрав велику особи-сту бібліотеку.

У період правлінняЯрослава Мудрого вновозбудованій СофіїКиївській (1037) буловідкрито школу, якапродовжувала най-кращі традиції Воло-димирової. Це буввищий навчальнийзаклад, створений настоліття раніше відперших університетіву Західній Європі. Зарівнем освіти цей на-вчальний заклад непоступався найкра-щим школам Візантіїй наближався до Кон-стантинопольського

університету, а серед викладачів були йосвічені візантійці. М. Грушевський називавшколу «першою українською академією».

Фактично під час князювання Ярослава наРусі утворилася триступенева шкільна си-стема: придворна школа підвищеного типу,школи «вчення книжного», головним чиномдля підготовки священників, і різного типушколи домашнього навчання, які обслугову-вали купецьке й ремісне населення міст. Прицьому за своїми організаційними формамишколи «вчення книжного» і приватні школи до-машнього навчання мало чим різнилися.

З маленького дитинця на Княжій горі Яро-слав розбудував одне з найбільших міст у Єв-ропі, яке сучасники називали «другимЦаргородом». Окрасою Києва став собор начесть Софії, оздоблений фресками й мозаї-ками, що мали релігійно-виховний зміст. Мо-нументальна фігура Богородиці в позі«оранти» – із здійнятими догори руками (ви-сота – 5,45 м) мислилась як опікунка Знання,ототожнюючись з ідеєю «Премудрості Божої».

«Äçâîíèê»,¹ 140

10

Спиридон ЧеРКаСеНКО

МАЛЕНЬКИЙ ГОРБАНЬ (продовження з попереднього числа)

IIIПідсівши до однієї купки дівчаток, Павлик

почав гратись із ними в крем’яхи.Хлопцям, мабуть, набридло гратись. За якусь

дурницю вони посварились, позмагались, по-лементували трохи...Той, чий був м’яч, заховав свою власність у ки-

шеню й рішуче сказав, що м’яча більше недасть.Захарко вхопив його ззаду за поперек, повалив

на землю і надавив коліном.– Смерть чи життя? – питав Захарко, піднявши

над хлопцем кулака.Він чув і бачив, що так роблять і кажуть, борю-

каючись, дорослі – парубки, та й собі ото робивтак само.Хлопець плакав під ним.– Облиш! Не чіпай його! –

гукнув на Захарка Павлик іладен був і собі заплакати.– Ов? – зареготав Захарко.

– Чи не заступник з’явився!..– Бо як скажу дідусеві...Захарко пустив хлопця й пі-

дійшов до Павлика.– «Скажу дідусеві»... – пере-

кривив він Павлика й пока-зав йому язика. – Боюсь ятвого дідуся!.. Ось як дамтобі по горбу, тоді йди, кажисвоєму дідусеві, горбатий!– Ну-ну! – оступились за Павлика дівчатка. –

Йди геть! Як ви гралися, то ми не втручались довас.– Ме-ме-ме! – перекривив їх Захарко й вибив у

однієї з рук крем’яхи.

Та заголосила.– Кинь, не лізь до їх, – промовив Пронька. – Хо-

дімо краще по катран1.– Який же тепера катран? – спитав Захарко. –

Ще нема.– Досі є.– Є вже, – запевнив хтось із хлопців.– Нема...– Авжеж є, – підтакнули дівчатка.– Ну, ходімо, – сказав Захарко. – Як нема, то

яєць жайворонячих пошукаємо. Хто з нами?Всі, як один, підвелись і посунули в степ.– Мо’, й ми підемо? – вагалися дівчатка.– Авжеж, ходімо. Катрану нарвемо.– Нема ще?– Є, сама бачила.– Ходімо, Павлику?Павлик не знав, чи йти, чи ні. Йому й кортіло,

але він не спитався дідуся. Ді-дусь досі спить, а матері доманемає.Він глянув на хату: не видно

було нікого,– Дідусь спить, а я не спитався.– Ми недалечко, Павлику.– Зараз і додому, – умовляли

його дівчатка.Йти було недалечко. Зараз за

вигоном, через великий шлях,починався розкішний цілиннийпанський степ.Павлик і раніш любив ходити

сюди, коли дідусь був у шахті, а неня у панів наподенщині. Діти були або в школі, або також нароботі, коло шахти, і Павлик не боявся самотоюмандрувати в степ.Любо було йому сковзатись чобітками по

слизькій зеленій цілині, дихати на всі груди чи-

«Äçâîíèê»,¹ 140

Ірина СОНеЧКО

ЛлБуква л кричить: – Ура!я не буква, а гора!І з моєї висотиВсю абетку вгледиш ти!

МмОсь двоє чепурних малят Взялись за руки й стали в ряд.Вони всміхнулись і сказали:– Це букву М ми показали!

НнНатомився носорігІ на букву Н приліг.Каже буква носорогу:– я не ліжко! Стань на ноги.

ОоПридивіться: буква ОКруглолиця – ого-го!Покотилась під горбок,Наче справжній колобок.

11

стим, запашним повітрям, лягти де-не-будь на горбочку й стежити за легенькимисрібнокрилими хмарками в блакиті небес-ній. Або перейти балку й звідти дивитись,як розіслалися ген перед тобою, як на до-лоні, і рівні рядки шахтарських убогиххалуп, і гостроверхі будівлі над глибо-кими шахтами, оточені високими валамисірого ґлею, і закурені зверху височенніцегельні димарі коло тих шахт. Люди такідрібні-дрібні здалеку, як комашня, і хаткималі, й шахта не лякала своєю таємні-стю... А ти – ніби якийсь казковий цар надтим усім, або раптом хочеться тобі зня-тись і полетіти ще вище, аж туди, де онтріпоче в блакиті своїми крильцями дзвін-коголосий жайворонок. Йому, мабуть,дуже гарно там, вільно й усе видно.Дітвора, як овечки без вівчаря, розбре-

лись по велетенському зеленому кили-мові: дівчатка шукали квітів, в’язали їх упучечки, переплітаючи з волохатою, міт-ластою ковилою, а хлопці ганяли далекоодин од одного й шукали катрану.Павлик сів собі на горбочку й тішився з

того: сині, як небо, очі його дивилися спо-кійно й задоволено. Чулим ухом ловивхлопець ніжну, дзвінку пісеньку жайво-ронка, що висів недалечко від нього в по-вітрі й тріпотів крильцями. А думки –гарні-гарні, як і сни його казкові, тихо ли-нули одна за одною, низались у пишнийразок чарівної казки. Дівчатка порозбіга-лись, а то яку б чудову нову казочку роз-казав їм Павлик про музику-жайворонка,що літає високо-високо й розмовляє тамз небом глибоким: з хмарками ясносяй-ними; кучеряві хмарки пливуть з далекогочужого краю, од самого моря, багатобачили вони, багато чули дивного, пре-гарного, і є їм що розповісти сіренькомумузиці...

(далі буде)

на що схожібукви

«Äçâîíèê»,¹ 140

12

Карло КОЛЛОДІ

Пригоди Піноккіо(продовження з попереднього числа)

XXVIII. ПІНОККІО ЗАГРОЖУЄ НЕБЕЗПЕКА БУТИПІДСМАЖЕНИМ НА СКОВОРІДЦІ ЗАМІСТЬ РИБИ

Під час цієї відчайдушної гонитви була однажахлива мить, коли Піноккіо вже думав, що про-пав, бо Алідоро (так звали поліцейського пса)майже наздоганяв його.

Досить сказати, що дерев'яний хлопчик зовсімблизько чув за своєю спиною тяжке хекання пса інавіть відчував його гарячий подих.

На щастя, море було вже недалеко, за кількакроків.

Вибігши на берег, Піноккіо зробив чудовийстрибок, якому могла б позаздрити й жаба, і шу-бовснув у море. Алідоро хотів зупинитись, але незміг і з розгону теж булькнув у воду. Нещасний песне вмів плавати й одразу відчайдушно забив ла-пами, щоб утриматися на поверхні. Та що більшевін брьохався, то частіше голова пірнала під воду.

Пес на мить виткнув голову з води і прогавкав,вирячивши від страху очі:

– Я тону, тону!– Туди тобі й дорога,– відповів здаля Піноккіо,

який відчув себе в безпеці.– Допоможи мені, любий Піноккіо! Врятуй мене

від смерті!Почувши розпачливі зойки, Піноккіо, який усе-

таки мав добре серце, пожалів собаку і гукнув:– А якщо я тебе врятую, ти обіцяєш, що не гна-

тимешся за мною?– Обіцяю! Обіцяю! Швидше, ради бога, ще пів -

хвилини – і мені кінець!Піноккіо якусь мить вагався, та, згадавши бать-

ківську примовку, що той, хто робить добре діло,нічого не втрачає, поплив до Алідоро. Схопив йогообома руками за хвоста і витяг на прибережнийпісок.

Бідний пес не міг навіть звестися на ноги. Вінтак наковтався води, що роздувся, як м'яч. Але де-рев'яний хлопчик не хотів занадто ризикувати імерщій плигнув назад у море. Відпливши від бе-рега, гукнув урятованому:

– Прощай, Алідоро! Щасливої дороги і на вседобре!

– Прощай, Піноккіо,–відповів пес,– щиро дякуютобі за порятунок од видимої смерті. Ти зробивмені величезну послугу, я твій боржник. Може, мище й зустрінемось.

Піноккіо плив понад берегом. Нарешті йому зда-лося, що він дістався до безпечного місця. На бе-резі між скель темнів отвір печери, з якого йшовдим.

– В цій печері,– промовив хлопчик сам до себе,–є вогонь. Тим краще! Я обсушусь і обігріюсь, апотім... А потім – хай буде, що буде.

Піноккіо повернув до скель. Він уже збиравсявидертися по кам'яній стіні, коли намацав ногамищось таке, що піднімалося, піднімалося і врештівитягло його з води. Він хотів тікати, та було пізно,тому що, на свій превеликий подив, опинився у ве-личезній сітці серед купи риби різної форми і ве-личини, яка била хвостами і відчайдушноборсалася.

І тут ПІноккіо побачив, як з печери вийшов ри-балка, такий бридкий, такий огидний, що скидавсяна якесь морське чудовисько. Замість волосся наголові в нього ріс кущ зеленої трави, шкіра тежбула зелена, зелені були очі й довжелезна борода,що сягала землі. Ну справжнісінька величезна зе-лена ящірка, що стала на задні лапи.

Витягши з моря сітку, рибалка задоволено ви-гукнув:

– Мені щастить! І сьогодні я досхочу попоїмриби!

– Добре, що я не риба,– сказав сам до себе ПІ-ноккіо і трохи підбадьорився.

Рибалка заніс сітку з рибою в темну й закуренупечеру, посеред неї шипіла величезна сковорода золією і смерділа так, що аж дух забивало.

– А зараз подивимося, що за рибка наловиласясьогодні,– мовив зелений рибалка і, засунувши всітку величезну руку, схожу на лопату, якою садов-лять хліб у піч, витяг жменю барбульок.

– Які чудові барбульки! – промовив рибалка, за-доволено розглядаючи й обнюхуючи рибку. Обню-хавши, він кинув її у ночви без води.

Так зробив він кілька разів. І щоразу, витягаючинових рибин, він аж плямкав від насолоди й вигу-кував:

– Яка гарна тріска!– Яка вишукана кефаль!– Яка апетитна камбала!– Який чудовий окунь!– Яка славна сардинка!– Звичайно, і тріска, і кефаль, і камбала, і окуні,

і сардинки полетіли в ті ж ночви, де вже борсалисябарбульки.

У неводі лишився тільки Піноккіо.

«Äçâîíèê»,¹ 140

13

Витягши його, рибалка витріщив очі від подиву і ви-гукнув майже перелякано:

– А це шо за риба? Не пам'ятаю, щоб я колись їв таке.Він уважно, з усіх боків, оглянув дерев'яного хлоп-

чика і сказав:– Зрозуміло. Це морський рак.Піноккіо, образившись, що його мають за якогось

рака, сердито одказав:– Ніякий я вам не рак! Як ви зі мною поводитеся! До

вашого відома, я дерев'яний хлопчик.– Дерев'яний хлопчик? – перепитав рибалка.– Їй-богу,

я ще не бачив такої риби. Тим краще, я з'їм тебе з вели-кою насолодою.

– З'їсте? Та зрозумійте ж, що я не риба! Хіба ви не по-мічаєте, що я говорю і міркую так само, як і ви?

– Еге ж,– погодився рибалка.– І саме через те, шо тирибина, якій випало щастя говорити і міркувати, я вша-ную тебе на славу.

– Як саме?– На знак моєї дружби й особливої до тебе поваги

дозволяю тобі самому вирішити, яким чином тебе при-готувати. Бажаєш підсмажитися на сковороді чи хочеш,щоб я зварив тебе в горщику з томатним соусом?

– По правді кажучи,– відповів Піноккіо,– коли вже яможу вибирати, то найкраще було б, якби ви мене від-пустили додому.

– Ти жартуєш! Невже ти думаєш, що я відмовлюся по-смакувати такою рідкісною рибою? Не щодня трап-ляється в тутешніх водах риба – дерев'яний хлопчик.Дозволь мені зробити так: я засмажу тебе на сковородіразом з іншою рибою. Ти будеш задоволений. Підсма-житися в гурті завжди приємніше, ніж самому.

Нещасний Піноккіо, почувши такий вирок, заплакав,заблагав:

– Ох, краще б я пішов до школи!.. Але я послухавсяприятелів, і ось мене покарано! Уу-у-у!

А що Піноккіо звивався, як в'юн, щосили пручався,силкуючись вирватися з лап зеленого рибалки, той узявпучок міцного очерету, зв'язав хлопчика за руки й заноги, як ковбасу, і кинув у ночви до іншої риби.

Потім він дістав величезну миску з борошном і виси-пав туди всю рибу. Обкачуючи кожну рибину в борошні,рибалка кидав її на сковороду.

Перші помандрували в киплячу олію бідні бар-бульки, потім окуні, потім тріска, кефаль і сардинки. На-дійшла черга й Піноккіо. Побачивши близький кінець (іякий страшний кінець!), він так затремтів від жаху, що неміг більше вимовити жодного слова задля свого поря-тунку.

Нещасний хлопчик благав очима! Та зелений рибалканавіть не звернув на це уваги. Обкачав Піноккіо п'ять чишість разів у борошні так, що той став схожий на гіпсовуляльку.

Потім схопив його за тулуб і.. (далі буде)

анатолій КаЧаН

Крихти хлібаЗ лісосмуг, де свищуть сніговиці,Де не стало корму і тепла,Перебрались лагідні синиціУ садки до нашого села.

В завірюху, ожеледь, морозиСтукають синиці у вікно,З горобцями ділять на дорозіКрихту хліба мерзлу і зерно.

Пригощав пташок я з годівниціІ почав нарешті відчувать,Що для когось крихта – це дрібниця,а для пташки – жить чи замерзать.

Ірина ЖиЛеНКО

З добрим ранком!Донечко, з добрим ранком!глянь за вікно, маленька.Котик на нашім ґанкуз чорного став біленький.

Сніг йому в очі диха,котик кумедно чмиха.Вуха сховавши в іній,диба трамвайчик синій.

З неба летять троянди,щічки дітей квітчають.Мама прасує банти,поки співає чайник.

Тато вмиває доню,доня сміється: – Тату!Треба купити поні –в саночки запрягати.

Сонце прийшло до ґанку,котику в очі диха...Донечко, з добрим ранком!Донечко, з першим снігом!

«Äçâîíèê»,¹ 140

14

СТО РОЗУМІВКоли стало тепло, прилетів журавель на Алтай,

опустився на рідне болото й почав танцювати. Но-гами перебирає, крилами лопотить, головою кру-тить, шию вигинає...

Аж ось біжить голодна лисиця. Позаздрилавона журавлиним радощам, заверещала:

– Дивлюся і очам своїм не вірю – журавель тан-цює! У нього ж, бідолашного, лише дві ноги!

Зупинився журавель, глянув на лисицю, а в тої– одна, дві, три, чотири лапи! Журавель навітьдзьоба роззявив.

– Ой! – зойкнула лисиця. – Ой, такий довгийдзьоб – і жодного зуба!..

А сама на весь рот усміха-ється, свої зуби щирить.

Стулив журавель дзьоб,голову похнюпив.

А лисиця ще голоснішезасміялася:

– Ха-ха! Куди це він своївуха сховав? На голові вухне видно. Гей, журавлю, в го-лові у тебе що?

– Я сюди з-за моря до-рогу знайшов, – мало неплаче журавель,– то, ма-буть, в мене в голові хочякийсь розумець є...

– Ой і нещасливий жети, – каже лисиця, – дві ногита один розум. Ти на мене по-дивися: чотири ноги, двоєвух, повен рот зубів, сторозумів і чудовий хвіст!

З горя журавель витяг-нув свою довгу шию і поба-чив удалині чоловіка злуком на плечі, з сагайда-ком стріл біля пояса:

– Лисице, шановна лисице, в тебе чотири ноги,двоє вух і чудовий хвіст, у тебе повен рот зубів, утебе сто розумів. Он бачиш, мисливець іде! Як намурятуватися?

– Мої сто розумів завжди мені сто порад да-дуть. Не знаю, якого й послухатися.

Сказала й шмигнула в борсукову нору. Жура-вель подумав: «У неї сто розумів!» – і туди ж за нею.

Мисливець зроду такого ще не бачив, щоб жу-равель за лисицею гнався. Сунув руку в нору, ухо-пив журавля за довгі ноги й витяг на сонце. Крила вжуравля обвисли, очі мов скляні, навіть серце не

б'ється.«Задихнувся, певне, в

норі», – подумав мисливець ішпурнув журавля на купину.

Знову сунув руку в нору– лисицю витягнув.

Лисиця і зубами куса-лася, і всіма чотирма ла-

пами дряпалась, а все жпопала до мисливця вторбу.

«Мабуть, і журавля вторбу кину», – вирішив

мисливець.Озирнувся, глянув на

купину, а журавля нема.Високо в небі летить він,і стрілою не дістанеш.

Так попалася лисиця,у якої було сто розумів,

повен рот зубів, чотириноги, двоє вух і чудовийхвіст.

А журавель однимсвоїм розумцем помізку-вав i зметикував, як поря-туватися.

●●○○●● казки народів світу ●●○○●●Алтайська народна казка

«Äçâîíèê»,¹ 140

15

Стало біло навкруги –Я розтрушую сніги,

Наганяю холоди,Води сковую в льоди,

В дружбі з дітьми я всіма.Здогадались? Я – ....

Під подушкою пакунки –Миколайчика дарунки.

Трішки ще й почне свій лік,Не старий, а Новий рік!

Він приходить до маляту кожусі аж до п'ят,

із ціпком, у рукавицяхі у шапці, що іскритьсявід сріблястого сніжку,з подарунками в мішку.Всім гостинці роздає,відгадайте, хто це є?

На долоню зірка впала,Я дмухнув – вона розтала.То не зірка вже, краплинка,

А була вона …

(зима)

(Грудень)

(Дід Мороз)

(сніжинка)

«Äçâîíèê»,¹ 140

16

Дзвіночок Весело, грайливо Слова та музика Романа Кобзи

«Äçâîíèê»,¹ 140

17

макаронні ангелиВироби з макаронів у

вигляді ангелів можнаперетворити в гірляндуабо набір ялинкових ігра-шок. Робляться вонидуже просто, так що вибез зусиль зможете зро-бити цілу безліч чарів-них янголят.

Матеріали:- дерев'яна кулька

для виготовлення го-лови розміром 20 мм;

- великі трубочкиабо італійські ріга-

тоні (для мантії);- колеса або квіточки (для коміра);- ріжки (для рук);- маленькі зірки (для прикраси

сукні, також підходять для імітації во-лосся);

- діталіні (маленькі трубчасті ма-карони для створення волосся);

- бантики або метелики (для крил);- клей-пістолет.

Хід роботи:1. Спочатку приклейте термо-клеєм

колесо до трубочки, потім голову-кулю доцентру колеса, а під коміром приклейте дотіла крила-бантики.

2. Далі приклейте руки-ріжки до боківангела або до нижньої сторони коміра - взалежності від того, як ангел буде кращевиглядати саме з вашими макаронами.

3. Тепер приклейте на кулю волосся-

діталіні в кількарядів. До речі, розта-шувати маленькітрубочки-волоссяможна двома спосо-бами - поперек го-лови і вздовж. Інарешті, прикрасьтемантію ангела зір-ками: одну при-клейте на комір і щекілька - на поділ.

Зробіть стількиангелів, скільки вихочете, а потім зай-

міться їх фарбуванням. Ви можете приду-мати свій дизайн янголят або пофарбуватиїх в білий колір. Для цього надіньте фі-гурки на кілька олівців або дерев'янішпажки, устроміть їх в пінопласт або вземлю, а потім пофарбуйте ангелів трьомашарами фарби.

Коли всі фігуркивисохнуть, викори-стовуючи маркер здуже тонким стриж-нем, намалюйте наїхніх обличчях за-криті очі і рот.

Хочете зробитиангелів ще нарядні-шими? Зробіть дляних німб з дроту і зо-лотого бісеру, а зір -

ки на мантії пофарбуйте золотою фарбою.Переклад з рос. л. ДоРош

●●○○●● творимо своїми руками ●●○○●●

2

1

4

3

«Äçâîíèê»,¹ 140

18

Розмалюй!

«Äçâîíèê»,¹ 140

19

ПЕРШІ БОГИ(сторінка народознавства)

Коли більшість людей на території України жилиплеменами, серед них був широко поширенийкульт бога Рода. Давні письмена описують йогомало, але згадують як про важливого, головногобога. Глиняні, дерев’яні та кам’яні його зобра-ження, охоронні амулети цього бога ще досьо-годні знаходять під час розкопів. Зазвичай, Рідзгадується поряд з так званимиРожаницями, описи яких пере-гукуються з богинями долі в мі-фологіях різних народів світу.Швидше за все це первіснийбог давніх слов'ян. Рід є не про-сто головним божеством, а пра-батьком, джерело всьогосущого, першоосновою. Вінвважається божественним об-разом родової громади і вміщував у собі весь Все-світ: небо, землю і підземне житло предків.Своєрідністю цього бога є те, що його слов’яни

не уявляли як одну істоту. Він був швидше собор-ним предківським духом, що оберігає певну ро-дову спільноту (сім'ю, рід, плем'я, народ), якапоходить від спільного першопредка. Зображалийого чотириликим: чотири обличчя звернені в усісторони світу, щоб усюди був лад. Згідно з біль-шістю наукових досліджень, Рід жив на небі та бувпокровителем роду, розпорядником долі. Він опі-кується вічністю роду своїх синів і доньок як наземлі, так і в царстві зоряного духа предків. Він єуособленням померлих людей, котрі не зали-шають без опіки своїх нащадків. Великий Рід без-смертний, як і його нарід. Як господар світу, вінвідає долями всіх людей на землі, богів на небі івсякої нечисті в підземному царстві. Саме він по-силає з небес на Землю душі людей, коли народ-

жуються діти. За переказами, для того, щоб наро-дилися діти, цей язичницький бог повинен ски-дати з неба «купи» (ймовірно, дощові краплі), щосприяють народженню. Тому його ще називаютьволодарем дощів. У грецькій міфології Зевс зій-шов до Данаї золотим дощем. Відтак слов’янсь-кого Рода часто зіставляють з цим відомим і

грізним божеством, а також з єги-петським богом Осірисом.За деякими гіпотезами, щоправда,

не підтвердженими науково, зарод-ження світу було містичним: «Зкришталевої сльози, яку зрониловсевидяще Око у Вічність, вийшовтой, що є від віку душею всього су-щого. З тієї Божої суті першоптахстворив воду та зніс золоте яйце. В

тім яйці зродився бог Рід – господар світу, йоготворець і володар.» З часом Рід створив стількизоряних світів, що їх дотепер ніхто порахувати неможе. У числі цих світів був і наш земний світ. ДаліРід дав початок усьому, що з'явилося потім наземлі – він стане батьком Білобога (покровительсвітла, добра, сонця, літа, дня) і Чорнобога (покро-витель темряви, ночі, зла, зими). На землю за йогодопомогою прийдуть день і ніч, сплине на світ мі-сяць, сонце і зорі. Йому підкоряються вітер, во-гонь і вода. Бо ж природа – це творення бога Рода.Крім того, цей бог відокремив Правду від Кривди,а потім роз’єднав світ видимий – Явь – від світуневидимого, духовного – від Наві. Після всіх цихдіянь з'явився Сварог – бог неба або НебеснийБатько. Саме йому Рід передав завершення ство-рення світу. Сварог став господарем земногоСвіту, його владикою. Про звершення цього бога-творця розкажемо у наступному випуску.

Підготувала ольга сенишин

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!

габріела Болбоака, 6 років, м. Клуж-Напока

Даріус Болбоака, 8 місяців, м. Клуж-Напока

Вероніка Петровська, 8,5 років, м. Клуж-Напока

Беатрис Болбоака, 7,5 років, м. Клуж-Напока