5 квітня — 2020— April 5

Українська Православна Церква

св. Юрія

St. Catharines, Ontario

ПАРАФІЯЛЬНИЙ БЛАГОВІСНИК

St. George Ukrainian Orthodox

Church

Volume 4 Issue 148

P A R I S H

H E R A L D E R

2

Вітаємо наших відвідувачів

Ми щиро вітаємо всіх, хто відвідує нас з близька і далеко. Будь ласка,

подумайте про те, щоб залишитися, щоб на братську зустріч при каві

після служби. Але навіть якщо вам доведеться бігти, ми дякуємо вам

за те, що ви помолилися разом із нам сьогодні, і ми бажаємо вам

благословенного залишку вашого візиту до Сент-Катарінс!

Пояснення: лише православні християни, котрі належно

підготовлені постом (не приймати їжі ані пиття від опівночі),

молитвою і сповіддю та були присутні під час читання Апостола і

Євангелії, - можуть приступати до прийняття Євхаристії (Св.

Причастя)

• Якщо ви хочете отримати електронну версію нашого щотижневого

парафіяльного бюлетеня, будь ласка, надішліть електронний лист на

адресу gregorymielnik@gmail.com

Welcome to Our Visitors

We warmly welcome all those who are visiting from near and far. Please

consider staying for a bite to eat at our coffee hour following the service.

But even if you have to run, we thank you for worshipping with us today,

and we wish you a blessed remainder of your visit to St. Catharines!

Please note: Only those faithful who are Orthodox Christians and have

properly prepared themselves by fasting (from all food and drink from

midnight), prayer, and recent confession; and who were present for the

reading of the Epistle and Gospel, should approach to receive the

Eucharist.

• If you would like to receive an e-version of our weekly parish

bulletin, please send an e-mail to gregorymielnik@gmail.com

ST. GEORGE UKRAINIAN ORTHODOX CHURCH

Rt. Rev. Mitered Archpriest Gregory J. Mielnik— Rector

8 Augusta Ave., St. Catharines, Ontario L2M 5R2

Phone: (905) 937-3636 E-mail: gregorymielnik@gmail.com

www.uocofsaintgeorge.org

ІКОНА НА ПЕРЕДНЬОЇ ОБКЛАДЕНЦІ ICON ON FRONT COVER

П'ята неділя Великого посту—Преподобна Марія Єгипетська

Fifth Sunday of Great Fast—Venerable Mary of Egypt

3

Пам’ятайте . . . Наша Духовна Родина сходиться кожної неділі!

Початок Божественної Літургії: 9:30 ранку.

П'ята неділя Великого посту Преподобна Марія Єгипетська

5 квітня, 2020

ПАРАФІЯЛЬНІ ОГОЛОШЕННЯ

ЗАЧИНЕНО ДО ПОДАЛЬШОГО

ПОВІДОМЛЕННЯ

ДОРОГІ У ХРИСТІ БРАТИ І СЕСТРИ,

Д Л Я Б Е З П Е К И П Р И Х О Ж А Н ,

СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІВ, ПЕРСОНАЛ — ТА

ЇХНІХ СІМ’Ї, ЦЕЙ ХРАМ ТИМЧАСОВО

ЗАЧИНЕНИЙ У ВІДПОВІДЬ НА ПАНДЕМІЮ

COVID-19.

4

ВЕЛИКОДНЯ ПИСАНКА

В традиції, і з прийнятим звичаєм, з нагоди празника Воскресення Христового, обдарувати свою церкву “Великодньою писанкою” у формі фінансової пожертви. Звертаємось до всіх вірних нашої церковної громади, і просимо: нехай “Великодня писанка” в цім році буде щедрою, ми, віримо в це, що ви всі підтримаєте свою парафію “писанкою”! Наперед сердечно дякуємо усім вам за вияв доброї волі та щедроти!

5

РОЗКЛАД БОГОСЛУЖЕНЬ

Кожної неділі відвідуйте Церкву як Сім'я і об'єднайтесь з Господом у Святому Причасті.

ВСІ БОЖЕСТВЕННІ СЛУЖБИ СКАНЦІЛОВАНІ

6

"У тобі, мати, вповні спаслася душа, створена

за образом Божим; взявши бо хрест, пішла ти за

Христом і ділом навчала не про тіло дбати, бо

воно тимчасове, а про душу - єство безсмертне.

Тому, преподобна Маріє, разом з ангелами і радіє

дух твій"

(тропар преподобній Марії Єгипетській)

П р е п о д о б н а М а р і я

Єгипетська – одна із найбільш

шанованих святих за всю історію

християнства, що дивним своїм

житієм послужила прикладом

для наслідування для багатьох

подвижників наступних століть .

Небагато подвижників удостоєні

особливої честі багаторазового

вшановування в покаянному

часі Великого Посту перед

С в і т л и м Х р и с т о в и м

Воскресінням. І серед них лише

однажінка – преподобна Марія

Єгипетська.

Незвичайним було її життя, незвичайним був її шлях

навернення до Бога, винятковим є її духовний подвиг та його

плоди.

На українських землях ще з часів Київської Руси її житіє було

одним із улюблених домашніх духовних читань, а під час

Великого Посту воно ще й повністю прочитувалось у храмах.

Народившись в середині V століття після Р.Х. у Єгипті, у віці 12

ВЕЛИКИЙ ПІСТ 2020

7

років Марія покидає рідну домівку та йде в Александрію, де

впродовж 17 років веде блудне життя у «нестримному та

ненаситному любодіянні». Любов до блудного життя звела

одного разу Марію з чоловіками-паломниками, які йшли до

Єрусалиму на свято Воздвиження Чесного і Животворчого

Хреста Господнього. Власне любов до блудного життя, а не

благочестивість тодішніх намірів, звела її з цими чоловіками, бо

наміри були її лише задовольнити з ними свою похіть, і тіло

своє вона пропонувала їм як плату за їжу та прихисток на

кораблі. Отримавши від благочестивих паломників відмову,

вона все ж таки знаходить корабель з молодими юнаками, які

беруть Марію із собою. Пізніше, преподобна Марія з жахом

згадувала подорож на кораблі, дивуючись, як «море перенесло

таку розпусту, як не розверзлась земля і не погрузила її

живою в ад»

У Єрусалимі в день свята Воздвиження Хреста Господнього

велике число паломників один за одним прямували до храму,

один за одним входили до храму, однак Марія як не силувалась,

як не старалась, але не могла увійти. Невідома їй тоді

Божественна сила не допускала її до храму. Навіть спроба

увійти разом із великим натовпом не увінчалась успіхом – при

самому порозі храму, наче «многочисленна воїнська стража»,

невідома сила стримувала її. Зовсім ослабнувши та ставши

збоку у притворі, Марія задумалась над своїм життям. Правда

Божа, що просвітлює душевні очі, торкнулась серця її та

вказала, що увійти їй до храму не дає мерзота її вчинків та

гидкість її життя.

Гірко заплакавши та б’ючи себе в груди з глибоким та щирим

розкаянням, Марія звернула свої тілесні та душевні очі до ікони

Пресвятої Богородиці. Щире каяття та усердне моління до

Владичиці з проханнями відкрити для неї вхід до храму, щоб

побачити Хрест Господній та поклонитися Чесному Древу,

укріпило Марію у вірі, і вона, давши Пречистій обітницю не

оскверняти більше тіло своє блудом та уповаючи на милосердя

Богородиці, попрямувала знову до дверей храму.

8

Великим було її здивування та невимовною була душевна

радість, коли вона безперешкодно увійшла в храм та зі страхом

і трепетом поклонилась Чесному Древу Господньому.

Вийшовши з храму, преподобна Марія знову спрямувала свій

погляд до ікони Пресвятої Богородиці, вдячно прихилила

коліна свої перед нею та, висловивши молитовну подяку,

почула здалека голос : «Якщо перейдеш через Йордан, то

знайдеш собі повний спокій»…

49 років провела у пустелі преподобна Марія, перейшовши

Йордан та омившись його святими водами. 47 років неустанно

молилась преподобна та вела строге аскетичне життя не

зустрічаючи нікого з людей чи звірів. І лише за два роки перед

її світлою кончиною, до неї у пустелю прийшов святий старець

Зосима, благочестивий інок, який близько 50 років подвизався

постом і молитвою та постійно навчався Божественних слів.

Ангел Божий явився йому та вказав на преподобну марію

Єгипетську, коли старець міркував чи є ще у світі людина, яка

перевершила його у подвигах іночеських. Саме старцеві Зосимі

преподобна і розповіла про своє життя і свій подвиг. Коли

святий старець знайшов подвижницю, то побачив її нагою, бо

за роки аскетства одяг її повністю обвітшав і так вона роками

претерпівала мужньо всі зміни погоди в пустелі: то сонце

немилосердно палило її, то холод просякав аж до кісток. Тіло

було дотемна опалене сонцем, а волосся вигоріло і було біле

мов агниче руно. Але такий стан умертвління плоті для

преподобної був власне великою її перемогою над плотськими

гріхами, перемогою духовного над тілесним. Випросивши у

старця плащ, Марія розпочала розповідь – довгу, просякнуту

щирим жалем за гріховне блудне життя та постійним

проханням молитися за неї грішну.

«Благословен Бог, творящий великі та страшні,

дивні та славні діла, яким числа немає» –такими

словами старець Зосима хвалив Господа, вислухавши зі

сльозами розповідь преподобної.

9

Згідно прохання преподобної Марії Єгипетської, старець

Зосима через рік у Великий Четвер знову прийшов до неї

несучи Страшні й Животворчі Божественні Тайни. Великим

здивуванням було старцеві бачити як Йордан розступився

перед преподобною. Вона ж, причастившись Пречистого Тіла і

Крові Христових, за монашим звичаєм поцілувала старця та зі

сльозами вигукнула:

«Нині відпускаєш рабу Твою, Владико, за словом

Твоїм, з миром, бо бачили очі мої

спасінняТвоє» (Лк. 2, 29-30).

Розпрощавшись зі старцем, преподобна Марія вернулася в

пустелю, де спокійно відійшла до Господа.

Пройшов ще один рік і знову старець Зосима навідується в

пустелю. Божим провидінням він знаходить тіло преподобної,

та прочитавши псалми та молитви звершує належний обряд

погребіння.

Після повернення в монастир, святий авва Зосима розповів

іншим ченцям про подвижницю, і таким чином передання про

преподобну з уст в уста передавалось аж до VII століття від Р.Х.,

поки не було вперше записано святителем Софронієм

Патріархом Єрусалимським (бл. 560 - 638 рр. від Р.Х.).

Християнське православне віровчення розглядає приклад Марії

Єгипетської як зразок досконалого покаяння, тому особливе

богослужіння утрені четверга п’ятого тижня Великого Посту

носить назву «Маріїне стояння», а під час читання Покаянного

Канону Андрія Критського у перші дні Великого Посту також

додаються тропарі Канону Марії Єгипетській.

Вважається, що молитвами до неї віруючі можуть позбутися

блудних страстей. Тому, з огляду на подвиги преподобної Марії

Єгипетської, Свята Церква встановила багаторазове

вшанування її пам’яті, зокрема 14 квітня (1 квітня за ст. стилем)

у день її світлого преставлення, у 5-у неділю Великого Посту, а

також під час вищезгаданих особливих богослужінь.

"Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас!"

10

Благовіщення Пресвятої Богородиці

Свято Благовіщення

Пресвятої Богородиці -

одне з найбільших

д в у н а д е с я т ы х с в я т

Православної церкви.

В о н о щ о р о к у

відзначається одного і

того ж дня - 7 квітня.

Торжество це нагадує про

б і б л і й н у п о д і ю ,

викладену в Євангелії від

Луки :

"Шостого ж місяця був

посланий від Бога Ангел Гавриїл у місто галилейське, яке

називається Назарет, до Діви, зарученої з чоловіком, на ім'я

Йосиф, з дому Давидового; ім'я ж Діви: Марія. Ангел,

увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з

Тобою; Благословенна Ти між жонами. Вона ж, побачивши

його, стривожилася від слів його і міркувала, щоб то значило це

привітання? І сказав Їй Ангел: не бійся, Маріє! бо Ти знайшла

благодать у Бога; і ось, зачнеш в утробі, і породиш Сина, і

наречеш Йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього

наречеться, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця

Його; і царюватиме над домом Якова повік, і царству Його не

буде кінця. Марія ж сказала Ангелу: як же станеться це, коли Я

мужа не знаю? Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на

Тебе, і Сила Всевишнього осінить Тебе; тому і народжуване

Святе наречеться Сином Божим".

Як бачимо, це свято нагадує нам про благовіщення –

принесення вісником Божим, архангелом Гавриїлом, благої

звістки про майбутнє народження від Духа Святого і Марії Діви

Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа.

Святі отці Церкви у своїх писаннях пояснюють і те, чому Син

11

Божий втілився в утробі Діви Марії саме в день 25 березня (7

квітня). Адже Бог сотворив чоловіка 25 березня (7 квітня), тому

Отець Небесний і послав архангела Гавриїла цього дня

благовістити Діву Марію.

Це свято відзначається з перших часів християнської Церкви. У

давніх вірян воно мало такі назви: Зачаття Христа,

Благовіщення про Христа, Початок викуплення, Благовіщення

ангела Марії. І тільки в VII столітті отримало сучасну назву:

Благовіщення Пресвятої Богородиці.

У науці про богослужіння, літургіці, читаємо: "Встановлення

свята дійшло до нас з глибокої давнини. Відомо було

святкування Благовіщення уже в III столітті (із Слова святого

Григорія Чудотворця цього дня). У своїх бесідах святий Іоан

Золотоустий, блажений Августин згадують торжество як давнє і

відоме церковне свято. Протягом V – VIII століть під час

єретичних вчень свято особливо було звеличене в Церкві. У V

ст. Анатолій Константинопольський, у VII – Андрій

Єрусалимський, у VIII – Іоан Дамаскин, а також і в ХVІІІ ст.

Феофан, митрополит Нікейський, склали канони, якими нині

Церква прославляє цю священну подію".

Добровільна згода Діви Марії стати Матір'ю Месії була

абсолютно необхідною для втілення Сина Божого, тому що Бог

завжди оберігає дар свободи волі, яким Він наділив

людину. Моральна свобода - це найцінніша властивість, яка

вивищує нас над бездушною природою і над тваринним

світом. Без неї ми були б чимось на зразок запрограмованих

роботів, нездатних морально удосконалюватися. Будучи ж

морально вільними, ми можемо духовно зростати,

вдосконалюватися і, таким чином, уподібнюватися нашого

Творця. Таким чином, після вільної згоди Діви Марії Дух

Святий осінив Її, і відбулася у цей момент найбільша таємниця,

незбагненна, фактично, навіть ангелам: Невмістимий,

неприступний і вічний Господь зійшов у дівочу утробу і, не

спопеливши її, прийняв від неї людську природу, що

складається з тіла і розумної душі. Подальший розвиток Плоду

в дівочій утробі йшло за звичайними законам природи, і Діва

12

носила в собі Немовлятко, до дня Його народження у Вифлеємі

(З милості Божої, незбагненне Чудо втілення Сина Божого як

би повторюється на кожній літургії, коли Дух Святий сходить на

хліб і вино, що лежать на престолі, і перетворює їх у Тіло і Кров

Христові. Так у таїнстві Причастя Господь Ісус Христос долучає

нас Своєю Божественною природою).

Саме пришестя у світ Сина Божого — це і радість, і початок

жертовності божественної любові: «Бо так полюбив Бог світ, що

віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в

Нього не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Ось свідчення

божественної жертовної любові. Блага звістка Архангела Діві

Марії є початком цієї любові. Син Божий приходить на

розп’яття, смерть і добровільне поховання, щоб дати людям

визволення і вічну радість.

Найбільший дар благословення Господа Діва Марія здобула

тому, що була смиренною Його рабою. Її будуть ублажати всі

роди (Лк. 1, 48). Усі покоління людей, які прийшли завдяки Її

смиренню до торжества в їхньому житті благодаті й істини (Ін.

1, 17), будуть прославляти Її як Матір Господа, і милість

Всесильного Бога буде простиратися на всі покоління до тих,

хто має страх Його (Лк. 1, 50).

У найдавніших сказаннях про Пресвяту Діву потрібно,

безсумнівно, бачити відголоски Святого Передання, на

історичній основі якого Церква заснувала свята на честь Діви

Марії. «Благовіствуй земле радість велику, небеса воспівайте

славу Божию». Через Пресвяту Діву Марію людині знову

відкрилася глибина Любові Божої. Відкрилася дорога в Небо,

спілкування з небожителями, зі святими Ангелами. Стало

можливим для людини усе, що благоволив Господь, приготував

і дарував людині для її користі і спасіння. Відкривається Небо, і

Престол херувимський і Пресвята Діва; Церква на землі стає

частиною Неба, де ми зустрічаємося з Богом і оновлюємося.

13

ЧИТАННЯ СВ. ПИСМА ПРОДОВЖ ТИЖДНЯ

МОЛИТВИ ПЕРЕД ЧИТАННЯМ СВЯТОГО ПИСЬМА Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого

богопізнання і відкрий очі нашого ума, щоб ми розуміли Твої євангельські

проповідування. Вклади в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб ми,

перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все,

що угодне Тобі, бо Ти є просвічення душ і тіл наших, Христе Боже, і Тобі

славу віддаємо з безначальним Твоїм Отцем, і пресвятим і благим і

животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Після молитви читаємо уривок з Євангелія (згідно з планом читання).

Опісля робимо коротку застанову, що Слово Боже до мене промовляє.

ПОНЕДІЛОК, 6 КВІТНЯ Ісая 48:17-49:4 Буття 27:1-41 Притчі 19:16-25

ВІВТОРОК, 7 квітня

Ісая 49:6-10 Буття 31:3-16 Притчі 21:3-21 СЕРЕДА, 8 квітня

Ісая 58:1-11 Буття 43:26-31, 45:1-6 Притчі 21:23-22:4 ЧЕТВЕР, 9 квітня

Ісая 65:8-16 Буття 46:1-7 Притчі 23:15-24:5 П’ЯТНИЦЯ, 10 квітня

Ісая 66:10-24 Буття 49:23-50:26 Притчі 31:8-32 СУБОТА, 11 квітня

Апостол: Євреїв 12:28-13:8 Євангеліє: Іоана 11:1-45 НЕДІЛЯ, 12 квітня

Шоста неділя Великого посту Вхід Господний в Єрусалим ­ Вербна

Апостол: Филип’ян 4:4­9 Євангеліє: Іоана 12:1­18

14

Remember . . . Every Sunday the gathering of our Spiritual Family!

Divine Liturgy: 9:30 a.m.

Fifth Sunday of Great Fast Venerable Mary of Egypt

April 5, 2020

PARISH ANNOUNCEMENTS

CLOSED UNTIL FURTHER NOTICE

DEAR BROTHERS AND SISTERS IN CHRIST,

TO SAFEGUARD WORSHIPERS, CLERGY, STAFF

AND THEIR FAMILIES, THIS PLACE OF WORSHIP

IS TEMPORARILY CLOSED IN RESPONSE TO THE

COVID-19 PANDEMIC.

15

PYSANKA

The radiant feast of our Lord’s Resurrection is at

hand. At this time we are appealing to all our

parishioners, in the Paschal Season, to generously

support your Church with a “Pysanka” love-offering.

We take the opportunity to express our gratitude to

you for your generosity and support of your Church!

16

SCHEDULE OF SERVICES

Attend Church every Sunday as a Family and unite with Our Lord in Holy Communion.

ALL DIVINE SERVICES ARE CANCEALED UNTIL FURTHER NOTICE

.

17

Fifth Sunday of the Great Fast: St Mary of Egypt

A Brief Life of St Mary of Egypt

Mary began her life

as a young woman

who followed the

passions of the body,

running away from

her parents at age

t w e l v e f o r

Alexandria. There

she lived as a harlot

for seventeen years,

refusing money from

the men that she

copulated with,

instead living by

begging and spinning

flax.

One day, however,

she met a group of

young men heading

toward the sea to sail

to Jerusalem for the veneration of the Holy Cross. Mary went along

for the ride, seducing the men as they traveled for the fun of it. But

when the group reached Jerusalem and actually went towards the

church, Mary was prohibited from entering by an unseen force.

After three such attempts, she remained outside on the church

patio, where she looked up and saw an icon of the Theotokos. She

began to weep and prayed with all her might that the Theotokos

might allow her to see the True Cross; afterwards, she promised, she

GREAT LENT 2020GREAT LENT 2020

18

would renounce her worldly desires and go wherever the Theotokos

may lead her.

After this heart-felt conversion at the doors of the church, she fled

into the desert to live as an ascetic. She survived for years on only

three loaves of bread and thereafter on scarce herbs of the land. For

another seventeen years, Mary was tormented by "wild beasts—mad

desires and passions." After these years of temptation, however, she

overcame the passions and was led by the Theotokos in all things.

Following 47 years in solitude, she met the priest St. Zosima in the

desert, who pleaded with her to tell him of her life. She recounted

her story with great humility while also demonstrating her gift of

clairvoyance; she knew who Zosima was and his life story despite

never having met him before. Finally, she asked Zosima to meet her

again the following year at sunset on Holy Thursday by the banks of

the Jordan.

Zosima did exactly this, though he began to doubt his experience as

the sun began to go that night. Then Mary appeared on the opposite

side of the Jordan; crossing herself, she miraculously walked across

the water and met Zosima. When he attempted to bow, she rebuked

him, saying that as a priest he was far superior, and furthermore, he

was holding the Holy Mysteries. Mary then received communion

and walked back across the Jordan after giving Zosima instructions

about his monastery and that he should return to where they first

met exactly a year later. When he did so, he found Mary's body with

a message written on the sand asking him for burial and revealing

that she had died immediately after receiving the Holy Mysteries the

year before (and thus had been miraculously transported to the spot

where she now lay). So Zosima, amazed, began to dig, but soon

tired; then a lion approached and began to help him, that is, after

Zosima had recovered from his fear of the creature. Thus St. Mary of

Egypt was buried. Zosima returned to the monastery, told all he had

seen, and improved the faults of the monks and abbot there. He died

at almost a hundred years old in the same monastery.

A Reflection from the Life of St Mary the Egyptian

by St Nikolai Velimirovich

Why is it that much is

said and written about

19

Saint Mary of Egypt: A Living Example of the Power of

Repentance

Saint Mary the Egyptian - along with Saint Pelagia, Saint Moses the

Ethiopian, Blessed Augustine and others - is a living example of the

power of repentance. People who have sunk into the muck of sin to

the top of their heads, afterwards reach the cleanliness of the

Angels! How powerful is the Grace of God! Let us not lose hope, no

matter how much we have sunk into sin. We are able again to

become pure white, as we were after Baptism. All we need to do is

repent!

The Pentitential Prayer of St. Mary of Egypt to the

Theotokos:

My Panagia, Mother of God, who gave birth in the flesh to God the

Word. I know, O how well I know, that it is no honor or praise to

thee when one so impure and depraved as I looks up to thy icon, O

Ever-Virgin, who didst keep thy body and soul in purity. Rightly do

I inspire hatred and disgust before thy virginal purity. But I have

heard that God Who was born of thee became man for the purpose

to call sinners to repentance. Then help me, for I have no other

help. Order the entrance of the church to be opened to me. Allow

me to see the venerable Tree on which He Who was born of thee

suffered in the flesh and on which He shed His holy Blood for the

redemption of sinners like me, unworthy as I am. Be my faithful

witness before thy Son that I will never again defile my body by the

impurity of fornication, but as soon as I have seen the Tree of the

Cross I will renounce the world and its temptations and will go

wherever thou wilt lead me.

My loving Panagia, thou hast shown me thy great love for all men.

Glory to God Who receives the repentance of sinners through thee.

What more can I recollect or say, I who am so sinful? It is time for

me, my Panagia, to fulfil my vow, according to thy witness. Now

lead me by the hand along the path of repentance!

20

The Annunciation

On April 7, we celebrate the Great Feast of the Annunciation to the

Most Holy Theotokos. This great feast always falls during Great

Lent, and when it falls on a weekday, it is the only instance during

that season for which the full Eucharistic Liturgy is served for its

commemoration—clearly a sign of the feast’s significance. Thus, the

Annunciation is something of a festal interlude that punctuates the

Eucharistic austerity of the lenten season. Yet, because it does occur

during Great Lent, this magnificent feast appears and disappears

rather abruptly. It seems as if we had just changed the lenten colors

in church to the blue characteristic of feasts dedicated to the

Theotokos, when they are immediately changed back again! This is

so because the Leavetaking of the Annunciation is on March 26. If

we are not alert, it can pass swiftly by undetected by our “spiritual

radar,” which needs to be operative on a daily basis.

This Feast has its roots in the biblical passage in Saint Luke’s

Gospel, wherein the evangelist narrates that incredibly refined

dialogue between the angel Gabriel and the Virgin Mary (Luke 1:26-

38). The angel Gabriel will “announce” the joyful news of the

impending birth of the Messiah; hence, our English name of

21

“Annunciation” for the feast. However, the Greek title of

Evangelismos is even richer, in that it captures the truth that the

Gospel - evangelion - is being “announced” in the encounter

between God’s messenger and the young maiden destined to be the

Mother of God. Her “overshadowing” by the Holy Spirit is “Good

News” for her and for the entire world! Even though the Feast of the

Lord’s Nativity in the flesh dominates our ecclesial and cultural

consciousness, it is this Feast of the Annunciation that reveals the

Incarnation, or the “becoming flesh,” of the eternal Word of God. It

is the Word’s conception in the womb of the Virgin Mary that is the

“moment” of the Word’s “enfleshment.” Hence, the Church’s

insistence that a new human being begins to exist at the moment of

conception. “The Word made flesh” - our Lord Jesus Christ - will be

born nine months later, according to our liturgical calendar; but

again, His very conception is the beginning of His human life as God

-made-man.

The troparion of Annunciation captures this well.

Today is the beginning of our salvation; the revelation of

the eternal Mystery! The Son of God becomes the Son of

the Virgin as Gabriel announces the coming of Grace.

Together with him let us cry to the Theotokos: “Rejoice, O

Full of Grace, the Lord is with you!”

Was the Virgin Mary randomly chosen for this awesome role? Was

she compelled to fulfill the will of God regardless of her spiritual

relationship with God? Was she a mere instrument overwhelmed or

even “used” by God for the sake of God’s eternal purpose? That the

Virgin Mary was “hailed” as one “highly favored” or “full of grace”—

in Greek, kecharitōmenē—when the angel Gabriel first descended to

her, points us well beyond any such utilitarian role for her. On the

contrary, the Annunciation to the Virgin Mary is understood and

presented by the Church as the supreme example of synergy in the

Holy Scriptures. The word synergy denotes the harmonious

combination and balance between divine grace and human freedom

that can occur between God and human beings. God does not

compel, but seeks our free cooperation to be a “co-worker” with God

22

in the process of salvation and deification. In this way, God respects

our human self-determination, or what we refer to as our freedom

or “free will.” It is the Virgin Mary’s free assent to accept the unique

vocation that was chosen for her from all eternity that allows her to

become the Theotokos, or God-bearer. This is, of course, found in

her response to the angel Gabriel’s announcement, and following

her own perplexity: “Behold, I am the handmaid of the Lord; let it be

to me according to your word.” This teaching on synergy finds its

classical expression in a justifiably famous passage from Saint

Nicholas Cabasilas’ Homily on the Annunciation. The passage itself

is often cited as an excellent and eloquent expression of the

Orthodox understanding of synergy.

The Incarnation of the Word was not only the work of the Father,

Son and Spirit - the first consenting, the second descending, and

third overshadowing - but it was also the work of the will and faith

of the Virgin. Without the three divine persons this design could not

have been set in motion; but likewise the plan could not have been

carried into effect without the consent and faith of the all-pure

Virgin. Only after teaching and persuading her does God make her

his Mother and receive from her the flesh which she consciously

wills to offer him. Just as he was conceived by his own free choice,

so in the same way she became his Mother voluntarily and with her

free consent.

Thus, we praise the Virgin Mary as representing our longing for God

and for fulfilling her destiny so that we may receive the gift of

salvation from our Lord, Who “came down from heaven and was

incarnate of the Holy Spirit and the Virgin Mary and became

man” [Nicene-Constantinopolitan Creed].

23

5 things I STILL learn from St. Mary of Egypt

St. Mary of Egypt and I go way back.

It doesn’t feel like it sometimes. It feels like just yesterday when I

heard her story for the first time. The entire narrative of St. Mary of

Egypt was told, and I couldn’t stop thinking about it.

There are still lessons that I’m learning with Mother Mary. If I had

to come up with my top 5 lessons, it might look something like this.

Don’t get cocky. This actually applies to St. Zosima, so it is

cheating, in a way. A humble man and spiritual warrior in his own

right, Zosima began, by his own admission, to be tormented by

spiritual pride, asking, “Is there a monk on earth who can be of use

to me and show me a kind of asceticism that I have not

accomplished? Is there a man to be found in the desert who has

surpassed me?”

If you know the entire story, you know that he got a clear answer. It

was almost a kind of trick question — the person he was eventually

led to wasn’t a monk, and wasn’t a man.

The takeaway: Don’t be too full of yourself, if you’ve got a few

years and a few fasting seasons under your belt. And don’t think you

have a clear handle on where holiness can be truly found.

Repent without fear. After 17 years of dissolute living, Mary

decides to leave Alexandria and go see the Feast of the Exaltation of

the Cross in Jerusalem, just for the sport of it, really.

“But when I trod on the doorstep which everyone passed, I

was stopped by some force which prevented by entering. … It

was as if there was a detachment of soldiers standing there

to oppose my entrance. … And only then with great difficulty

it began to dawn on me, and I began to understand the

reason why I was prevented from being admitted to see the

life-giving Cross.”

I have never experienced any moment of crisis and epiphany so

dramatic, but I have had my share — moments when my failings

suddenly come before me with shocking clarity — and these

24

moments are utterly terrible … very hard to recover from. In Mary’s

place, I might have run and hidden. But she displays a right-minded

boldness in falling down before an icon of the Theotokos and

begging her, “since as I heard, God to Whom thou gavest birth

became man for this reason — in order to summon sinners to

repentance — help me, a lone woman who has no one to help her.”

The takeaway: True repentance isn’t for the faint of heart.

“The kingdom of God suffers violence, and the violent

shall take it away.” Just as Mary had lived a desperately sick life

for 17 years, she suffers terrible bouts of double-mindedness and

temptation for the first 17 years that she goes off into her exile in the

desert. She is wracked by desire — for the flesh, for food, for wine.

She is even oppressed by bawdy songs she used to know. She soon

had nothing to eat or drink, nothing to wear. She was exposed to the

elements and utterly alone, and she must have asked herself many

times what she was doing out in the middle of nowhere. But she

didn’t give in and she didn’t allow it to make her faith smaller — she

fought!

“I struck myself on the breast and reminded myself of the

vow which I had made, … I flung myself on the earth and

watered it with my tears … sometimes I lay thus prostrate for

a day and a night …But always I turned to the eyes of my

mind to my Protectress.”

It seems our lot sometimes to suffer from the same sins and feel

always as if we fail.

But the takeaway: Never give up. St. Andrew’s Canon has this

verse about St. Mary: “Thy soul on fire, O Mary, thou hast ever shed

streams of tears, to quench the burning of the passions. Grant the

grace of these thy tears to me also, thy servant.”

Education isn’t always the same as wisdom. At one point

when she is talking to Zosima, she quotes the Scripture and — astute

man that he is — he thinks to ask her how she came by her

education. She is gracious in her answer, but she might be chiding

him gently when she responds, ” I never learned from books. I have

never even heard anyone who sang and read from them. But the

25

word of God which is alive and active, by itself teaches a man

knowledge.”

It’s a brief passage in the narrative, but it’s worth a lot to me. There’s

certainly nothing wrong in getting the best education you can, but

even that can become misleading. And perhaps, in the 21st century,

we’re a little too inclined to be impressed with our own cleverness.

The takeaway: The font of all wisdom is God, and He bestows it

where and when He pleases.

Don’t seek fame … seek God. Zosima sees Mary a total of three

times, and the third time, he sees her just in order to bury her. And

it’s only then that he realizes that he never asked her her name (so

maybe he’s not so astute after all!). But the words are scratched into

the earth next to her, “Abba Zosima, bury on this spot the body of

humble Mary.” Up until that moment, no one would have known

who she was. Apart from Zosima’s three visitations, she would have

died in total obscurity, and all of her story and her 47 years of desert

exile would — it seems — have been for nothing. But that’s not, as

we know, how the story ended. Zosima did bury her, with the help of

a lion, and went back and told his fellow monks about the woman he

encountered. We don’t know what year that was, but it was written

down by Patriarch Sophronios of Jerusalem in the 7th century and

re-written by John of Damascus, among others. The account was

popular in medieval Europe and eastern Mediterranean lands, and

was translated into many languages. And now — 15 centuries or so

later — the story is still known by Christians around the world and

recalled by Orthodox on the fifth Sunday of Lent every year. Could

anyone have ever expected to gain such recognition? The words of

the rather silly song “Fame” keep saying “I’m gonna make it to

heaven … Remember my name …” Unfortunately, we sometimes

think that we can accomplish lasting recognition by showing off

some talent, making a splash with our fellow man. But how long

does that last? What’s it really worth? More importantly, where

would we be now if there weren’t men and women like St. Zosima

and St. Mary who had rejected all the world’s possibilities and given

their whole heart to God?

The takeaway: Be … like … St. Mary.

26

I thank God for all His saints. I ask for all their prayers. This

Sunday, once again, I ask for the prayers of our lovely Mother Mary

of Egypt. Goodness knows, she still has so much to teach me every

year.

27

Growing More in Our Relationship With God

For Orthodox Christians the lives of the saints function not only as lesson in holiness, morality or zeal, but most importantly as evidence.

In the Holy Orthodox Church on the fifth week of Great Lent we read the life of St. Mary of Egypt: out loud, as part of compline.

St. Mary is a repentant harlot who lived as a hermit for forty-seven years in the wilderness east of the Jordan River in the early sixth century. Near the end of her life,

she is found by a certain monk from the monastery of St. John the Baptist, Fr. Zosimas, to whom she tells her story.

In the normal course of the liturgical life of the Church, the Synaxarion (book of the lives of the Saints) is read every day at Matins. For Orthodox Christians the lives of the saints function not only as lesson in holiness, morality or zeal, but most importantly as evidence. The saints are evidence that men and women can indeed be holy, we can indeed participate in the very Life of God. And in the Church, we tell these stories again and again because we fall into weakness and doubt so easily.

Saints come in all shapes and sizes, you might say. There is not just one way to become a saint. Some saints have been killed or tortured for their faith. Others have lived lives of stillness and prayer. Others have lived lives of service and love. Each woman or man must follow the path of holiness laid down before him or her. In fact, the Orthodox Church does not even have an official process by which one is recognized and canonized as a saint. Sanctity is recognized and venerated by the people and eventually officially recognized by the bishops. Often saints are local, known only by the people in the area where the saint lived. Other saints so encourage the faithful that they are well known the world over.

St. Mary of Egypt is one of the best known saints in the Orthodox Church. She is an Alexandrian woman who lived from age twelve to twenty-nine as a harlot, not out of necessity but out of desire: “I was like a fire of public debauch. And it was not for the sake of gain—

28

here I speak the pure truth. Often when they wished to pay me, I refused the money. I acted in this way so as to make as many men as possible to try to obtain me, doing free of charge what gave me pleasure. Do not think that I was rich and that was the reason why I did not take money. I lived by begging, often by spinning flax, but I had an insatiable desire and an irrepressible passion for lying in filth. This was life to me. Every kind of abuse of nature I regarded as life.”

“This was life to me.”

Through her terribly destructive lifestyle, she was looking for life. And so Life found her. St. Mary stumbles across a group of pilgrims going to Jerusalem to see the Cross of Christ, and she goes along with them. I’ll let you read the details of the beginning of her repentance yourself. Toward the end of her repentance (forty-seven years later), she is found by Fr. Zosimas, an old man who had lived since age three in the monastic life as a model of holiness. Fr. Zosimas had a thought: there is no monk who can teach me. And so God sent him into the desert beyond the Jordan to meet Mary.

Again, I will let you read the details of the encounter. But there are two things I would like to point out. I think these are central lessons we are to learn from retelling the life of this saint. First, even those who live terrible lives may indeed be seeking Life in the only ways they know how. Ours is not to judge, but rather to seek Life as best we can according to what we know–or think we know. Those who do not seek Life the way we do, these we commit to God who is Life and is able to lead to Himself all who are seeking him–even those who seek in all of the wrong places. Second, and this I think is why the story is read towards the end of Great Lent, the masters of the tried and true, traditional ways of seeking God are not necessarily the holiest children God has. Jesus tells us that she who is forgiven much loves much.

During this last week of Lent, perhaps we will grow more in our relationship with God if we focus less on what we have done for God and more on what we have been forgiven. May Holy Mary pray for us.

29

FOR CONSIDERATION

By St. Nikolai Velimirovich

Why is it that much is said and written about the sufferings of holy

men and holy women? Be-cause the saints, alone, are considered

victors. Can anyone be a victor without conflict, pain and suffering?

In ordinary earthly combat, no one can be considered victorious nor

heroic who has not been in combat, tortured much or suffered

greatly. The more so in spiritual combat where the truth is known

and where self-boasting not only does not help at all but, indeed,

hinders it. He who does not engage in combat for the sake of Christ,

either with the world, with the devil or with one's self, how can he be

counted among the soldiers of Christ? How, then, can it be with

Christ's co-victors? St. Mary spoke about her savage spiritual

combat to the Elder Zosimus: "For the first seventeen years in this

wilderness I struggled with my deranged sexual desires as though

with fierce beasts. I desired to eat meat and fish which I had in

abundance in Egypt. I also desired to drink wine and here, I did not

have even water to drink. I desired to hear lustful songs. I cried and

beat my breasts. I prayed to the All-Pure Mother of God to banish

such thoughts from me. When I had sufficiently cried and beat my

breasts, it was then that I saw a light encompassing me on all sides

and a certain miraculous peace filled me."

30

ABOUT THE VICTORY OVER THE LAST ENEMY

From the Prologue of Ochrid / St. Nikolai Velimirovich

"The last enemy to be destroyed is death" (1 Cor 15:26).

Man's first enemy is the devil, the

second is sin and the third is death.

The Lord Jesus conquered all three

of these enemies of the human race.

By His humility, He conquered the

proud devil. By His death, He

conquered sin and by His

resurrection, He conquered death.

In conquering all of our enemies,

He invites us to be partakers in His

glorious victory. Not only that we

conquer but that we win together

with Him. Only His power

conquers, only His weapons

triumph. Alone we are without power and weapons, and our ene-

mies are fearful. But with Him, we conquer those mightier than

ourselves. What is the price that He offers to us for His victory? A

meager price, my brethren; for a very paltry price He offers us the

most precious victory. To humble ourselves and to submit ourselves

to the will of God, that is the price He seeks in order to conquer the

devil for us. To die unto ourselves, to die to fleshly desires and

passions, that is the price which He seeks in order to conquer for us.

To live for Him and not for ourselves, to receive Him into our hearts,

that is the price He seeks in order to conquer death for us. He

conquered all enemies openly and completely. This is the price for

which He offers His victory to each of us. The Apostle Paul speaks:

"But thanks be to God Who gives us the victory through our Lord,

Jesus Christ" (1 Cor 15:57).

31

Advice to Those Living in the World

St. John of The Ladder

From Step 1 of the Ladder of Divine

Ascent: Some people living in the world

have asked me: “We have wives and are

beset with social cares, and how can we

lead the spiritual life?” I replied to them:

“Do all the good you can; do not speak evil

of anyone; do not steal from anyone; do

not lie to anyone; do not be arrogant

towards anyone; do not hate anyone; do

not be absent from the divine services; be

compassionate to the needy; do not offend

anyone; do not wreck another man’s domestic happiness, and be

content with what your own wives can give you. If you behave in this

way, you will not be far from the Kingdom of Heaven.”

WE HAVE BEEN CALLED TO LIBERTY

The basic aspect of the material, physical world is its obedience to

the law of causal necessity. Its essence lies in the fact that every

action has an external cause, that is, if a stone flies through the air, it

did not launch itself, but was thrown by an external agent.

Every day, the Sun rises, and every day is replaced by night, night by

day; each day is filled with activities, and these arise one after

another; every day, a person needs to go to work, and so forth. Every

-thing proceeds in a seemingly unavoidable stream of causal

necessity; meanwhile many say: “What can I do? I would like to go

to church more often, but I have no time; I would pray regularly to

God, but again, I have little time.” Thus it is for people who have

joined this physical current of causal necessity.

We have become accustomed to the law of causal necessity and often

refer to it for self-justification, even when there is no need. The first

one to show us this poor example was our ancestor, Adam, who

32

committed sin by violating the commandment of the Lord. When

the Lord reproached him, yet gave him the opportunity to repent, he

did not deem himself guilty, but immediately referred to the law of

causal necessity: “The woman whom thou gavest to be with me, she

gave me of the tree, and I did eat.” In this way we often emu-late

Adam; instead of admitting our guilt, we seek it to find it outside of

ourselves: this happened to me because of this, or that, or for some

other reason.

But man does not consist

solely of a body, but of a

soul, which has a spiritual

foundation. One of the

phenomena of the existence

of the spirit is free-dom.

The spirit exists outside of

the law of causal necessity.

It is this spiritual freedom

to which Holy Apostle Paul

calls us: “For brethren, ye

have been called unto

liberty” (Galatians 5:13)

This is why we must rise

above this causal law of

nature and moreover, resist

it. Of course, we cannot

change the course of the

Sun, we cannot forbid the

snow or the rain from

falling, but this is not necessary, because the motions of nature are

neutral to evil. But there is another chain of causes, that which

draws us into sin. Within this causal chain are our passions, which

draw us into this inescapable fleshly current. Man must resist this

causal dependence, and this is the only path to spiritual freedom,

and only in spiritual freedom can we experience Divine bliss and

blessedness from contact with God.

We live within time and we must exploit it as much as we can for our

33

salvation.

The future has no power over us, since it is un-known to us. When it

becomes known, it moves to the category of the present.

The present stands before us and demands that we make decisions.

Our challenge is to act in order that it work for good and for the

salvation of our soul.

The past moves into the region of necessity: what has transpired, we

can-not change, we cannot erase, and when the past is filled with

sins, it serves as a special burden on the soul, and often determines

the behavior of the person in the future. We cannot alter the past—

that is a law of time. But the law of time is a physical law, while the

spirit, as we said, does not submit to it, so in the spiritual plane, we

can change the past. The Lord gives us this opportunity—the

overcoming of the past, or better yet, the elimination of it—this

occurs in the mystery of repentance. The mystery of repentance

erases sins, and in this way, eliminates the occurrence of what is

past. Earnest repentance severs the chain of sin which binds the past

with the future, emancipating man from the burden of the past and

grants him the opportunity to follow the path of virtue.

A miracle is the supreme manifestation of the victory of the spirit

over physical causal necessity. And our Lord Jesus Christ showed us

an example of this: He walked upon water, He healed the sick, He

resurrected the dead. The mystery of repentance belongs to the class

of such miracles, and the Lord grants this opportunity to each

person.

“Brethren, ye have been called unto liberty.” And so let us resist the

sinful causal chain, severing it through repentance and through

virtue partaking of spiritual freedom, and then Divine grace will

perform in us another miracle—the salvation of our soul.

34

O Master Who loves mankind, illuminate our hearts with the pure light of Your divine knowledge and open the eyes of our mind to understand the teachings of Your Gospel. Instill in us also the fear of Your blessed commandments, that we may overcome all carnal desires, entering upon a spiritual life and understanding and acting in all things according to Your holy will. For You are the enlightenment of our souls and bodies, O Christ God, and to You we give glory together with Your eternal Father and Your all-holy, gracious and life-giving Spirit, now and ever and forever. Amen.

After the prayer, we read the Gospel passage (according to the reading plan). Then we meditate upon the Word of God and what it speaks to me.

WEEKLY SCRIPTURE READINGS

MONDAY, APRIL 6 Isaiah 48:17-49:4 Genesis 27:1-41 Proverbs 19:16-25

TUESDAY, April 7

Isaiah 49:6-10 Genesis 31:3-16 Proverbs 21:3-21 WEDNESDAY, April 8

Isaiah 58:1-11 Genesis 43:26-31, 45:1-6 Proverbs 21:23-22:4 THURSDAY, April 9

Isaiah 65:8-16 Genesis 46:1-7 Proverbs 23:15-24:5 FRIDAY, April 10

Isaiah 66:10-24 Genesis 49:33-50:26 Proverbs 31:8-32

SATURDAY, April 11 Epistle: Hebrews 12:28-13:8 Gospel: John 11:1-45

SUNDAY, March 15

Sixth Sunday of Great Fast Entrance of our Lord into Jerusalem

Epistle: Philippians 4:4-9 Gospel: John 12:1-18

35

OUR SPONSORS

36

PLEASE SUPPORT OUR SPONSORS! If you wish to advertise for 2020 contact Natalie 905-892-1266