Лекція 1\1

Тема : Поняття та предмет кооперативного права. Правове

становище кооперативів та їх об’єднань.

План

1. Поняття, предмет кооперативу та кооперативного права.

2. Функції, методи і принципи кооперативного права.

3. Правове становище кооперативу.

4. Порядок створення кооперативу та його державна реєстрація.

С/Р

1. Джерела кооперативного права.

2. ЗУ «Про кооперацію», «Про споживчу кооперацію».

3. Нормативно-правові акти Укоопспілки.

4. Система кооперативного права.

5. Правове становище об’єднання кооперативів (спілки). Види

об’єднань кооперативів.

6. Споживча кооперація. Споживче товариство. Спілка споживчих

товариств. Правове становище Укоопспілки.

7. Правове становище підприємств та організацій, створених

кооперативами та їх об’єднаннями.

Шановні студенти, для визначення рівня знань, умінь та навичок Вам

необхідно опрацювати наступні види завдань (зазначені вкінці

лекційного матеріалу)

Питання самостійного вивчення.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння

знань.

Розв’язати тести.

Бажаю успіхів

1. Поняття, предмет кооперативу та кооперативного права. Існує декілька значень терміна «кооперативне право»:

навчальна дисципліна;

галузь науки (система знань про правове регулювання

кооперативних відносин);

галузь законодавства (система нормативно-правових актів про

кооперацію);

міжгалузевий комплексний інститут права, який є складовою

частиною системи права України.

Розглянемо детальніше останнє з наведених значень як найбільш

уживане.

Термін «кооперативне право» утворено з використанням слів

«кооперація» і «право».

Кооперацію, як було з’ясовано в попередній темі, розуміють у двох

основних значеннях:

як спеціальну форму економічної співпраці;

як систему кооперативних організацій, створених з метою

задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів (ст. 1

Закону України «Про кооперацію» від 10.07.2003 р.).

У науковій літературі можна зустрітися з твердженням, що

кооперативне право являє собою самостійну галузь права. Попри

наявність деяких підстав для такої інтерпретації статусу кооперативного

права, її навряд чи можна вважати достатньо обґрунтованою. Більш

переконливою є позиція, згідно з якою кооперативне право трактується як

міжгалузевий комплексний інститут права, який утворений з норм

цивільного, адміністративного, земельного, трудового та інших галузей

права і поділяється на низку субінститутів (право кооперативного

членства, право кооперативного самоврядування й інші).

Кооперативне право, як і інші структурні частини системи права, має

свій предмет правового регулювання - якісно однорідні суспільні

відносини, які врегульовуються за допомогою певної сукупності правових

норм. Предметом кооперативного права є внутрішньо - кооперативні

відносини, засновані на кооперативному членстві, що обумовлює

особливості організаційно-управлінських, майнових, трудових,

господарсько-договірних та інших відносин у кооперативі (тобто членські,

майнові, договірні, виробничо-господарські, трудові, управлінські та інші

внутрішньокооперативні відносини). На засадах членства будуються

відносини між членами кооперативу і самим кооперативом, а також між

кооперативом та об'єднаннями кооперативів. Кооперативні відносини,

засновуючись і розвиваючись на основі членства, виступають як єдиний

цілісний комплекс відносин.

До структури предмета кооперативного права можна віднести й

деякі зовнішні відносини кооперативних організацій, врегульовані

спеціальними законами про кооперацію (насамперед, відносини

кооперативів і їх об’єднань із державою).

Таким чином, кооперативне право можна визначити як сукупність

встановлених або санкціонованих державою правових норм, якими

закріплюються принципи, форми, умови і порядок створення і

функціонування кооперативів та їх об'єднань, регулюються кооперативні

відносини та взаємовідносини кооперативів із державою. Слід зауважити,

що кооперативне право складається не лише з право - вих норм,

встановлених державою, але і з норм, прийнятих органами управління.

Кооперативи виступають як об'єднання громадян і як підприємства.

При цьому вони поділяються на два типи:

а) виробничі (сільськогосподарські і промислові);

б) споживчі і обслуговуючі сільськогосподарські.

У свою чергу виробничі і споживчі кооперативи поділяються на

конкретні види. Так сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи

діють у сфері послуг, заготівлі й переробки сільськогосподарської

сировини, збуту сільськогосподарської продукції, постачання. Вся

кооперативна система має ряд розгалужених систем кооперативів: а)

промислові; б) сільськогосподарські, в) риболовецькі, г) споживчі, —

кожна з яких характеризується їх багатоманітністю.

При цьому промислові поділяються: а) на кооперативи в сфері

виробництва і послуг; б) сільськогосподарські — на виробничі і

обслуговуючі кооперативи. В свою чергу останні можуть поділятися на

переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші

кооперативи; в) риболовецькі — на виробничі і обслуговуючі; г) споживчі

— з метою надання переважно своїм членам торговельних, побутових,

заготівельно-збутових, посередницьких та інших послуг, а також на

кооперативи по обслуговуванню власників квартир в багатоквартирних

будинках, дачних і гаражних кооперативів. Але всі вони створюються на

єдиних спільних принципах і правилах ведення кооперативного

господарства.

З огляду на порядок утворення, умови діяльності і функціональні

риси кооперативи можна класифікувати за наступними ознаками:

I — за місцем в організаційно-господарській структурі: розташу-

вання і господарської діяльності (територіальні, галузеві, змішані);

II — за рівнем спеціалізації: кооперативи, що спеціалізуються на

виробництві обмеженого виду продукції і товарів (наприклад, сільсь-

когосподарської, промислової) або на виконанні однієї-двох

функцій(наприклад, посередницької функції щодо постачання сировиною

і збуту продукції або забезпечення замовлень громадян, які займаються

індивідуальною трудовою діяльністю); споживчі кооперативи; житлово-

будівельні кооперативи і обслуговуючі сервісні кооперативи.

III — за джерелами утворення матеріальної бази: за рахунок пайових

внесків; за рахунок пайових внесків і короткотермінових позик

банківських установ; за рахунок пайових внесків довготермінових позик

банківських установ і доходів від господарської діяльності; за рахунок

приватизованого майна, наприклад, в разі перетворення радгоспу в

сільськогосподарський кооператив.

IV — за джерелами забезпечення матеріальними ресурсами: через

систему оптової торгівлі на біржах, аукціонах, промислових і

сільськогосподарських ярмарках; через роздрібну торговельну мережу; за

рахунок ресурсів приватизованих підприємств; шляхом закупівлі

продукції у фермерських та особистих підсобних господарствах громадян

і на ринку.

Суб'єктами кооперативних правовідносин виступають трудові

колективи кооперативу, до якого входять як члени кооперативу, так і

наймані працівники. У споживчих товариствах, наприклад, одні і ті ж

особи можуть бути одночасно членами колективу пайовиків і членами

трудового колективу. Цей факт свідчить про спільність суб'єктного складу

названих двох колективів, але не про їх організаційну тотожність.

Підставою належності громадян до трудового колективу кооперативу

виступає трудовий договір, який є правовою формою реалізації

конституційного права на працю. Підставою ж належності громадянина до

кооперативу як кооперативної організації є факт членства в ньому, що

виступає правовою формою реалізації іншого конституційного права

громадян: права на об'єднання громадян1.

Обсяг правосуб'єктності трудового колективу у сфері коо-

перативних правовідносин істотно відрізняється від обсягу право-

суб'єктності членів кооперативу. Останні наприклад, мають право брати

участь у внутрішньокооперативній діяльності кооперативу; обирати і бути

обраними до його органів управління і контролю; вносити пропозиції

щодо поліпшення діяльності; одержувати частку доходу, що

розподіляється між членами відповідно до їх пайового внеску; бути

прийнятими у першочерговому порядку на роботу з врахуванням освіти та

професійної підготовки та одержувати направлення у навчальні заклади, в

тому числі на правах господарського стипендіата на договірних засадах.

Особи, які працюють у кооперативі за трудовим договором, не

будучи його членами, у сфері внутрішньогосподарського управління

можуть брати участь з правом дорадчого голосу. В управлінні

виробництвом вони беруть участь в порядку і на умовах, передбачених

колективним договором між трудовим колективом і адміністрацією

кооперативного підприємства, який укладається у відповідності з

трудовим законодавством.

Кооперативне право регулює комплекс кооперативних відносин, які

включають майнові, організаційні, управлінські, трудові та інші відносини

членів кооперативу та його органів і становлять єдине ціле, що не підлягає

розчленуванню для інших галузей права. Відомо, що майнові відносини,

зумовлені використанням товарно-грошової форми, в суспільстві є

предметом регулювання з боку цивільного права. Крім зазначених

майнових відносин, в кооперативі виникають майнові відносини між ним

та його членами або ж між ним та його працівниками з приводу

використання майна окремими членами або окремими структурними

виробничими підрозділами в процесі господарської діяльності та

розподілу доходів та ін. Ці відносини засновані на кооперативному

членстві і регулюються нормами кооперативного права. У цих відносинах

кооператив виступає як господарюючий суб'єкт, який є юридичною осо-

бою. Таким чином, у кооперативах існують майнові відносини, що є суто

предметом кооперативного права. Коли ж кооператив вступає в зовнішні

відносини з іншими господарюючими суб'єктами — організаціями і

громадянами, то в такому разі йому потрібний статус юридичної особи і

його відносини з іншими юридичними особами і громадянами (не однієї

кооперативної системи) регулюються вже тими нормами цивільного

права, що містяться у Цивільному кодексі України, законах «Про

підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про власність».

Цивільним законодавством вирішено лише найбільш загальні положення

про право колективної власності й правове регулювання майнових

відносин. Питання реалізації суб'єктивного права власності у

кооперативах вирішуються кооперативним правом. Нормами

кооперативного права визначаються порядок створення кооперативу,

підстави та особливості його діяльності. Достатньо зважити, що на

споживчі і обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи не

поширюються правила про ліцензування діяльності, які встановлено для

комерційних структур.

Так, споживчим кооперативам (споживчим товариствам та їх

спілкам) немає потреби отримувати у встановленому для комерційних

структур порядку ліцензії на здійснення діяльності в галузі роздрібної

торгівлі і громадського харчування. Ліцензування цих видів діяльності

споживчих кооперативів органами державного управління означало б

втручання держави в їх діяльність, оскільки згідно зі ст. 17 Закону «Про

споживчу кооперацію» держава гарантує дотримання прав і законних

інтересів у здійсненні роздрібної торгівлі та інших видів діяльності,

передбачених статтею 1 цього закону.

Правові норми, сукупність яких становить адміністративне право,

мають своїм призначенням визначити функціонування адміністрації,

регулювати виконавчо-розпорядчу діяльність. При цьому

внутрішньокооперативна виконавчо-розпорядча діяльність органів

управління кооперативів та їх об'єднань є предметом кооперативного

права і не може бути предметом, адміністративного права. Органи

державної виконавчої влади здійснюють адміністративний вплив на

кооперативи та їх об'єднання лише в межах, встановлених законом,

зокрема з питань розрахунків з бюджетом, додержання екологічних,

санітарно-епідеміологічного, протипожежного законодавства,

законодавства про охорону праці тощо.

Фінансове право визначається як сукупність юридичних норм, що

регулюють суспільні відносини, які виникають у результаті акумуляції

розподілу і використання державою, юридичними і фізичними особами

грошових коштів, необхідних для здійснення їх завдань і функцій у даний

період розвитку. Сфера дії фінансового права — фінансова діяльність

держави. Державне регулювання фінансових відносин кооперації

здійснюється шляхом встановлення податку на їх доходи, надання їм у

необхідних випадках субсидій і фінансової допомоги в інших формах,

здійснення контролю за сплатою обов'язкових платежів у бюджет та

витрачанням виділених бюджетних коштів.

Аграрне право — це сукупність правових норм, що регулюють

аграрні відносини, які складаються у процесі сільськогосподарського

виробництва. Воно регулює аграрні відносини, суб'єктами яких

виступають державні сільськогосподарські підприємства, міжгосподарські

підприємства, сільськогосподарські та агропромислові виробничі

об'єднання і селянські (фермерські) господарства. Під впливом специфіки

сільського господарства суспільні відносини в комплексі утворюють

якісно новий вид відносин — аграрний. Предметом правового

регулювання відповідних підрозділів права є не лише земельні, майнові,

трудові, управлінські відносини окремо, але й їх комплекс, що склався під

впливом специфіки сільського господарства, тобто аграрні відносини1.

В останні роки самостійною галуззю права визнавалося колгоспне

право. Внаслідок політичного курсу колишньої радянської держави на

колективізацію колгоспи було особливо виділено з числа інших

кооперативів і з урахуванням державного інтересу сформовано колгоспне

право. Колгоспи і нинішні колективні сільськогосподарські підприємства

(КСП) з правового погляду не є сільськогосподарськими кооперативами.

У своїй господарській діяльності вони використовують лише окремі

кооперативні принципи. Колективне сільськогосподарське підприємство,

згідно зі статтею 1 Закону України про нього, є добровільним об'єднанням

громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва

сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах

самоврядування. Ця ж стаття Закону закріплює право підприємств

об'єднуватися на добровільних засадах у спілки (об'єднання), бути

засновниками акціонерних товариств, які діють на підставі своїх статутів.

Відносини з приводу створення і виробничої діяльності у сфері

сільського господарства державних сільськогосподарських підприємств,

міжгосподарських підприємств, сільськогосподарських агропромислових

виробничих об'єднань і селянських (фермерських) господарств є

предметом регулювання з боку аграрного права.

Більш повно кооперативній природі відповідає діяльність сіль-

ськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, яка

регулюється нормами кооперативного права.

7. Предметом трудового права є трудові відносини, що виникають

на підставі укладення трудового договору, і відносини, що тісно пов'язані

з трудовими; працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення

кваліфікації, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю,

щодо матеріальної відповідальності, вирішення трудових спорів, а також

відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах.

Основна функція трудового права зводиться до регулювання

відносин, які виникають на підставі такого юридичного факту, як

трудовий договір, що укладається між працівником і власником або

уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

У кооперативах виникають два види трудових відносин; між

членами кооперативу (власниками) й органами управління кооперативу, а

також між найманими працівниками (не власниками) і тими ж органами

управління. Підставою виникнення перших є вступ громадянина у члени

кооперативу з наступним визначенням його трудової функції, підставою

виникнення других — трудовий договір, договір найму.

2. Функції, методи і принципи кооперативного права.

Функції кооперативного права разом з властивими йому

методами регулювання суспільних відносин і галузевими принципами

визначають соціальне призначення права й показують, яка предметна

діяльність, які відносини організуються і регулюються правом. У теорії

права найбільш поширеним є поділ функцій права на регулятивні

(статична і динамічна) та охоронні1. В окремих джерелах ці функції

доповнюються запобіжно-виховними і запобіжно-стимулюючими.

За допомогою регулятивної функції досягається реалізація

конституційного права на об'єднання громадян, забезпечення суб'єктивних

прав та обов'язків кооперативів та їх членів у сфері майнових,

господарських, організаційно-управлінських і трудових відносин,

забезпечується врегулювання нормами кооперативногоправа відносин

власності у кооперативах, створення об'єднань кооперативів (асоціацій,

спілок) та їх органів управління, а також забезпечується самостійність

економічної і соціальної діяльності кооперативів. Ця функція дозволяє

виявити інтегрованість окремих правових інститутів кооперативного

права, яка втілюється у спільності принципу самостійного визначення

кооперативами напрямів їх виробничо-господарської діяльності. Більшість

кооперативно-правових норм виконує регулятивну функцію. Завдяки їм в

основному реалізується правосуб'єктність кооперативів.

Охоронна функція в юридичній літературі характеризується як

напрям правового впливу, спрямованого на охорону суспільних відносин і

витіснення чужих суспільству відносин1. Вона поряд з регулятивною

функцією дозволяє конкретизовано і детальніше розкрити соціальне

призначення кооперативного права, показати його роль стосовно до

кооперативних правовідносин. Наявність охоронної функції забезпечує

захист порушених суб'єктивних прав кооперативів та їхніх членів. Зміст

охоронної функції з достатньою повнотою розкривається при аналізі ст. 32

Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», ст. 13

Конституції України, в якій проголошено, що держава забезпечує захист

прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, статей 10 і 17 Закону

України «Про споживчу кооперацію». Ст. 10 Закону «Про споживчу

кооперацію» встановлює, що власність споживчої кооперації є недотор-

канною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з

іншими формами власності. Майном споживчих товариств та їх спілок

можуть розпоряджатися тільки загальні збори, конференції та з'їзди

відповідних спілок або уповноважених ним органів. У п. 7 ст. 17 цього ж

Закону міститься норма про заборону втручання у фінансово-господарську

та іншу діяльність споживчих товариств, спілок та їх підприємств, установ

і організацій з боку органів державної виконавчої влади. Якщо внаслідок

видання державним органом акта, що не відповідає його компетенції або

вимогам чинного законодавства порушуються права споживчих товариств

та їх спілок, останні мають право звернутися до судових органів з заявою

про визнання такого акта недійсним.

У відповідності зі ст. 32 Закону України «Про сільськогосподарську

кооперацію» збитки, завдані кооперативу (об'єднанню) внаслідок

виконання вказівок органів державної влади або їх посадових осіб, що

порушують права кооперативу (об'єднання), а також внаслідок

невиконання чи неналежного виконання органами державної влади

передбачених законодавством обов'язків щодо кооперативу (об'єднання),

підлягають відшкодуванню цими органами.

Запобіжно-виховна функція за своїм призначенням і змістом тісно

пов'язана з охоронною, доповнює її. Вона має на меті запобігати

правопорушенням, а коли ж їх вчинено, то кооперативи повинні вживати

заходів, щоб до правопорушників було застосовано компетентними

органами відповідне кримінальне покарання чи адміністративне або

дисциплінарне стягнення й покладено на них обов'язок відшкодувати

завдані кооперативам збитки. Суть цієї функції відображено в п. 6 ст. 6

Закону «Про споживчу кооперацію» і в пп. 14, 15, 16 Примірного статуту

споживчого товариству. У п. 16 Статуту наведені стягнення, що є

характерними для кооперативного права. До членів споживчого

товариства, які порушують Статут, відповідно до цього пункту можуть

вживатися заходи громадського впливу (попередження, громадський

осуд). Там же записано, що член споживчого товариства, який допустив

грубе або повторне порушення, може бути виключений зі споживчого

товариства.

Суть запобіжно-стимулюючої функції в кооперативному праві

полягає в стимулюванні різними правовими засобами бажаної для

суспільства і держави правомірної поведінки кооперативів та їхніх членів

(пайовиків). Згідно з п. 1 ст. 32 Закону «Про сільськогосподарську

кооперацію» держава гарантує дотримання прав і законних інтересів

кооперативів (об'єднань) та їх членів, максимально сприяє розвитку і

зміцненню господарської самостійності кооперативів.

Метод, що являє собою сукупність способів, засобів, за допомогою

яких регулюються відповідні суспільні відносини.

Кооперативне право має не тільки самостійний предмет

(специфічну сферу суспільних відносин), специфічні джерела (витоки)

правого регулювання (закони України «Про споживчу кооперацію» «Про

сільськогосподарську кооперацію»), свої специфічні принципи правового

регулювання, але й також самобутній метод правового регулювання —

метод кооперативної демократії. Окремі автори вважають, що доречно

вживати термін «кооперативний або статутний метод правового

регулювання», підкреслюючи цим своєрідність поєднання (кооперування)

державної правової регламентації основних питань з широкою

правотворчістю самих кооперативів через свої статути і вирішення

конкретних соціальних та правових питань їх життя. Такі форми і зміст

способу (методу) регулювання обґрунтовано розглядають як єдине ціле.

Об'єктивно форма правового регулювання, будучи єдиним цілим, стає

його методом4. Метод кооперативної демократії в юридичній літературі

розглядається ще як метод координації. Його ядром є самоврядування,

засноване на кооперативній демократії. Виборність керівників і

колегіальність у вирішенні основних питань господарювання значною

мірою визначає риси діяльності кооперативів взагалі. Виключна

добровільність членства є істотним компонентом методу кооперативного

права.

Кооперативні правовідносини у принципі є господарськими, а тому

для їх регулювання застосовується також метод автономних рішень

суб'єктів таких відносин, що є характерним для господарського права.

Його суть полягає в тому, що кооператори уповноважені з власної

ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству

України (п. З ст. 17 Закону України «Про споживчу кооперацію»; ст. 14

Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»).

Суб'єкти кооперативних відносин, як суб'єкти господарських

відносин взагалі, самостійно: а) планують свою господарську діяльність;

б) в межах законодавства вільно виражають основні напрями діяльності,

обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання

сторін.

У кооперативних відносинах проявляються також такі загальні

методи: а) імперативні вказівки і б) рекомендації. Метод імперативної

вказівки або владних приписів полягає в тому, що компетентні державні

органи у законах та інших нормативно-правових актах формулюють

обов'язкові для дотримання кооперативами правила з питань безпеки

виробництва та праці, пожежної безпеки санітарно-екологічних вимог. З

приводу їх дотримання здійснюється державний контроль (п. 8 ст. 17

Закону «Про споживчу кооперацію», п. 2 ст. 32 Закону «Про

сільськогосподарську кооперацію»). В кооперативних організаціях

державні органи здійснюють контроль також за витрачанням виділених їм

бюджетних коштів. У кооперативному праві метод рекомендацій

проявляється в тому, що держава рекомендує кооперативам

запроваджувати відповідні форми організації виробництва і праці,

застосовувати прийнятні для них форми оплати праці. Органи управління

кооперативів можуть обговорити такі рекомендації й упроваджувати їх в

життя, а якщо вони є неприйнятними, то їх з належним обгрунтуванням

відхиляють.

Автори, які досліджували проблеми методів правового регу-

лювання, у залежності від питомої ваги групи засобів, що становлять зміст

даного методу, розрізняють: а)метод заборон; б) метод субординації або

владного наказу; в) диспозитивний метод; г) договірно-заохочувальний

метод; д) метод рекомендацій2.

Специфічним для кооперативів, інших об'єднань громадян є метод

делегування функцій і повноважень.

Остання редакція міжнародних кооперативних принципів така:

1-й принцип. Добровільність і відкрите членство. Кооперативи — це

добровільні організації, що відкриті людям, здатним використовувати їх

послуги, які беруть на себе зобов'язання члена бездискримінацій зі

статевих, соціальних, расових, політичних чи релігійних міркувань.

2-й принцип. Демократичне управління. Кооперативи — це

демократичні організації, що управляються їх членами, які беруть активну

участь у проведенні кооперативної політики і прийнятті рішень. Чоловіки

і жінки, що обрані представниками, підзвітні решті членів. У первинних

кооперативах члени мають рівне право голосу (один член — один голос).

Кооперативи на інших рівнях також організуються на демократичних

засадах.

3-й принцип. Економічна участь. Члени вкладають рівною мірою і

демократично управляють своїм кооперативом. В усякому випадку їх

частка власності — це власність кооперативу. Члени звичайно отримують

обмежену компенсацію, якщо взагалі така є. Це вважається «умовою

членства». Доходи розподіляються між членами кооперативу після

вирішення фінансових питань розвитку кооперативу, створення по

можливості резервів, частина яких при гострій потребі спрямовується до

неподільних фондів. Доходи розподіляються між членами пропорційно до

їх внесків у кооператив; направляються на інші види діяльності, схвалені

членами.

4-й принцип. Самостійність і незалежність. Кооперативи —

самостійні, самоврядні організації, що діють на засадах самофінансування.

Якщо вони входять у договірні зв'язки з іншими організаціями, у т.ч. з

урядом, чи отримують фінансову підтримку із зовнішніх джерел, то

здійснюють це при умові гарантування демократичного управління їх

членами і підтримки своєї кооперативної самостійності.

5-й принцип. Освіта, навчання та інформація. Кооперативи

забезпечують освіту і навчання своїх членів, обраних представників,

адміністративного персоналу, і службовців таким чином, щоб вони

сприяли дійсному розвитку кооперативу. Вони інформують громадськість,

зокрема молодь і громадських лідерів, щодо характеру і вигоди

співробітництва.

6-й принцип. Співробітництво між кооперативами. Кооперативи

обслуговують своїх членів найбільш ефективно і зміцнюють

кооперативний рух, працюючи спільно через місцеві, регіональні,

національні і міжнародні структури.

7-й принцип. Вигода об'єднання. Кооперативні зусилля спря-

мовуються на підтримку розвитку своїх співтовариств через схвалену їх

членами політику.

В основу принципів кооперативного права покладені конституційні

та загальноправові принципи: верховенства права, визнання, що

найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров'я, честь і

гідність, недоторканність і безпека (ст. З Конституції України); що права і

свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності

держави; що держава відповідає перед людиною за свою діяльність; що

усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; що громадяни мають

рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що

громадяни України мають право на свободу об'єднання у громадські

організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення

економічних, соціальних, культурних й інших інтересів; що усі об'єднання

громадян рівні перед Законом; що кожен має право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю; що держава забезпечує

захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

3. Правове становище кооперативу.

Під правовим становищем кооперативу (товариства) розуміється

встановлене нормативно-правовими актами його місце в системі

кооперації, правові можливості здійснювати господарські,соціальні та

інші функції щодо забезпечення економічних, соціальних, культурних та

інших інтересів пайовиків (фізичних і юридичних осіб), а у виробничих

кооперативах — підприємницьких функцій з додержанням кооперативних

принципів властивими для нього формами і засобами.

Правове становище кооперативу визначається перш за все його

правосуб'єктністю, яка означає, що кооператив як юридична особа є

суб'єктом права, може брати участь у передбачених статутом, а також у не

заборонених законодавством господарських та інших суспільних зв'язках,

мати відповідні права і нести обов'язки, здійснювати їх, відповідати за

своїми зобов'язаннями, вживати заходів до захисту порушених прав.

Правове становище кооперативу (товариства), це складне правове

явище, комплексна правова категорія, яка визначається нормами

кооперативного та інших галузей права, зокрема, цивільного,

адміністративного, фінансового, аграрного, земельного, кредитного,

міжнародного та ін.

Правове становище кооперативу складається з таких структурних

елементів:

цивільну і статутну право- і дієздатність,

нормативне закріплення мети,

предмета і напрямів діяльності;

відносини власності;

зміст майнових і земельних прав та обов'язків;

порядок виникнення і припинення діяльності і

принципи функціонування;

органи управління та їх компетенцію;

систему юридичних гарантій кооперативних прав і

цінностей.

Норми відповідних галузей права (цивільного, кооперативного,

адміністративного, фінансового, земельного та ін.), визначаючи правове

становище кооперативу, встановлюють правове поле його діяльності в

кооперативній сфері суспільного життя в процесі здійснення ним своїх

функцій і повноважень.

Правове становище кооперативу (товариства) закріплене в

різних витоках нормативно-правових актів.

Нормами цивільного права встановлюються цивільно-правова

(майнова) і господарська (правоздатність і дієздатність кооперативу (товариства) як юридичної особи, правила участі у ринкових, товарно-

грошових відносинах, умови захисту майнових прав та інтересів. Так, у ст.

23 Цивільного кодексу (ЦК) України дано визначення юридичної особи.

Нею визнається організація, яка має відокремлене майно, може від свого

імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки,

бути позивачем і відповідачем в суді, арбітражному або в третейському

суді. Відповідно до ст. 24 ЦК України одним із видів юридичних осіб є

кооперативні організації та їх об'єднання. Правоздатність юридичної

особи, а отже і кооперативу визначена ст. 25—26 ЦК України, відповідно

до якої юридична особа діє на підставі статуту і має цивільну правоздат-

ність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність

юридичної особи виникає з моменту її створення, тобто державної

реєстрації, і припиняється в момент внесення запису про це до єдиного

державного реєстру.

Кооператив як юридична особа повинен мати своє найменування і

місцезнаходження.

Дієздатність кооперативу (товариства) як юридичної особи, тобто

здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе

цивільні обов'язки, здійснюється через органи, які утворюються і діють

відповідно до закону або установчих документів. У перелічених законом

випадках юридична особа може набувати цивільних прав та брати на себе

цивільні обов'язки через своїх учасників.

Нормами кооперативного права визначаються:

мета і предмет діяльності кооперативу (товариства);

види кооперативів та їх об'єднань;

внутрішня структура;

умови і порядок створення, функціонування і

припинення діяльності, права та обов'язки членів кооперативу;

основні напрями господарської, соціальної та іншої

діяльності з метою задоволення економічних та інших

інтересів пайовиків, зміст майнових відносин і господарської

діяльності, структура, функції і компетенція органів

управління і контролю тощо ;

закріплюються кооперативні принципи.

Чинне законодавство України не має законодавчого визначення

поняття кооперативу (товариства), яке б стосувалося всіх видів

кооперативів. В Законі України «Про споживчу кооперацію» (1992 р.) є

визначення споживчого товариства, яке стосується первинної ланки

споживчої кооперації. Згідно зі ст. 5 Закону споживче товариство — це

самостійна, демократична організація громадян, які на основі

добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або

роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення

свого економічного і соціального стану.

Індивідуальними членами сільськогосподарського кооперативу і

споживчого товариства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного

віку, а учнівських товариств — 14-річного віку.

Колективними членами кооперативу можуть бути селянські

(фермерські) господарства, колективні сільськогосподарські підприємства,

господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що

поділяють його цілі та інтереси, або інші юридичні особи.

Правове становище виробничих, сільськогосподарських,споживчих,

обслуговуючих, садівничих, житлових, житлово-будівельних, дачно-

будівельних, гаражних та інших видів кооперативів визначається також їх

статутами та іншими установчими документами.

4. Порядок створення кооперативу та його державна реєстрація.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється

внаслідок об’єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства

для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого

економічного стану.

Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс,

розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм

найменуванням. (Стаття №6)

Кооператив створюється його засновниками на добровільних

засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України та

юридичні особи, зареєстровані в Україні, іноземні фізичні та юридичні

особи та особи без громадянства.

Рішення про створення кооперативу приймається його установчими

зборами.

Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який

підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються

особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи –

прізвище, ім’я та по-батькові, паспортні дані (для осіб без громадянства,

які постійно проживають в Україні, - дані документа, який його замінює);

для юридичної особи - прізвище, ім’я та по-батькові уповноваженого

представника юридичної особи, дані про державну реєстрацію, що

підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію або його

нотаріально завіреною копією, документ, що підтверджує його

повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим

підписом, а про юридичну особу – підписом її уповноваженого

представника.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три

особи.

При створенні кооперативу складається список членів та

асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними

зборами. (Стаття 7)

Важливим витоком кооперативного права у багатьох країнах є

засновницькі документи кооперативу. До них відносять установчий

договір (свідоцтво про інкорпорацію) та статут. Установчий договір

відображає суть кооперативного підприємства як кооперативного

утворення. Його підписання є свідченням того, що певна група, скажімо

сільськогосподарських товаровиробників, погоджується утворити

підприємство особливого типу, зробити певні внески до його статутного

фонду та делегувати керівництву підприємства право розпоряджатися

своєю частиною приватної власності під їх контролем. Як правило

установчий договір включає такі положення:

- повна назва кооперативу, що означатиме його ідентичність;

- місцезнаходження кооперативу;

- мета та завдання організації;

- період, на який створюється кооператив;

- загальна характеристика повноважень кооперативу (наприклад,

купувати, продавати або орендувати майно; надавати гарантії під

отримання кредиту; авансувати постачання сировини членам кооперативу

для переробки або реалізації, співпрацювати з іншими кооперативами,

позичати кошти тощо);

- система й органи управління кооперативом;

- можливість і порядок внесення поправок до цього документа;

- перелік та реквізити його засновників;

- деталізована структура капіталу, що включатиме інформацію про

вступні або/та пайові внески засновників.

Державна реєстрація кооперативу здійснюється в порядку,

передбаченому чинним законодавством. Для державної реєстрації

кооперативу подаються такі документи:

- рішення установчих зборів кооперативу;

- статут кооперативу, скріплений підписом голови правління

кооперативу, справжність якого засвідчується нотаріально.

Статут – це прийнятий згідно із законодавством основний документ,

затверджений засновниками кооперативу, яким визначається його правове

становище.

В Законі України «Про споживчу кооперацію» (ст. 5, п. 2) записано,

що основним документом, який регулює діяльність споживчого

товариства, є статут. Зміст статуту кожного кооперативу розробляється і

затверджується засновниками самостійно.

У статуті зазначаються такі реквізити: найменування і

місцезнаходження; рішення про те, що кооператив є юридичною особою

та має свої печатки і штамп, розрахунковий та інші рахунки в установах

банків; предмет і мета діяльності; органи управління; порядок їх

створення і компетенція; джерела і порядок формування майна, створення

майнових фондів, розподілу доходів; порядок та умови припинення

діяльності (реорганізації, злиття, поділу та ліквідації), а також інші

положення.

На відміну від установчого договору, статут містить більш детальну

інформацію про кооператив. У ньому більш конкретно визначені

внутрішні функції і структура кооперативу, а саме: надання членства, його

призупинення і закінчення, порядок проведення загальних зборів,

голосування, вимоги і порядок обрання правління кооперативу, обов’язки

виконавчого директора (менеджера), порядок роботи кооперативу,

фінансові відносини , звітність, умови внесення поправок у статут.

Згідно зі Статутом, кооперативи приймають здебільшого такі

внутрішньо кооперативні нормативні акти:

- Правила внутрішнього розпорядку;

- Положення про пайовий і неподільний фонди;

- Положення про оплату праці;

- Положення про кооперативні виплати та виплати на майновий пай;

- Положення про кооперативні виплати на земельний пай (для

сільськогосподарських кооперативів) та ін.

До внутрішньо кооперативних актів належать також колективний

договір, який укладається між адміністрацією і трудовим колективом

кооперативу, в якому використовується наймана праця.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння

знань:

1. Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. Які значення має термін «кооперативне право»?

1.2. Яке коло суспільних відносин складає предмет кооперативного

права?

1.3. Які методи використовуються для правового регулювання

кооперативних відносин?

1.4. Назвіть основний метод правового регулювання кооперативних

відносин і обґрунтуйте свою думку.

1.5. Яке місце займає кооперативне право в системі права України?

1.6. На яких принципах будується правове регулювання

кооперативних відносин?

1.7. Яку структуру мають кооперативні правовідносини?

1.8. Яку структуру має система джерел кооперативного права?

1.9. Назвіть спеціальні закони про кооперацію.

1.10. Які нормативні акти називають примірними?

2. Письмово доповнити схему

Кооперативне право - це

3. Розв’язати тести:

3.1. Позначаючи терміном «кооперативне право» систему кооперативно-правових норм,

мають на увазі:

а) навчальну дисципліну;

б) галузь науки;

в) галузь законодавства;

г) складову частину системи права.

3.2. Характерною особливістю внутрішньокооперативних відносин, які належать до

предмета регулювання кооперативного права, є те, що вони:

а) завжди мають майновий зміст;

б) засновані на членстві в організації;

в) виникають лише між фізичними особами й кооперативом;

г) завжди мають виробничий характер.

3.3. Як «юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які

добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої

діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах

самоврядування» український законодавець визначив поняття:

а) кооперативного об’єднання;

б) виробничого кооперативу;

в) кооперативу будь-якого типу й виду;

г) споживчого товариства.

3.4. Органічне поєднання державного і внутрішньокооперативного регулювання

діяльності кооперативів та їх об'єднань є одним із:

а) принципів кооперативного права;

б) міжнародних принципів кооперації за версією Міжнародного кооперативного

альянсу;

в) міжнародних принципів кооперації за версією Міжнародної організації праці;

г) принципів, визначених рочдельськими кооператорами в 1844 р..

3.5. Закон України «Про кооперацію» було прийнято в:

а) 1992 році;

б) 1997 році;

в) 2001 році;

г) 2003 році.

Складова частина системи права

Наука

Навчальна дисциплін

Сукупність правових

норм, якими

закріплюються принципи,

форми, умови і порядок

створення і

функціонування

кооперативів, їх

об’єднань, регулюються

кооперативні відносини,

відносини кооперативної

власності і

взаємовідносини

кооперативних

організацій із державою.

3.6. В Україні сьогодні діють кооперативні закони:

а) універсальний і спеціальні;

б) тільки універсальний;

в) тільки спеціальні;

г) кооперативний кодекс.

3.7. Безпосередньо про кооперативи є згадка в:

а) Конституції України;

б) Цивільному кодексі України;

в) Комерційному кодексі України;

г) Кооперативному кодексі України.

3.8. Право громадян на об'єднання закріплено Конституцією України в статті:

а) 15;

б) 36;

в) 41;

г) 66.

3.9. Внутрішньокооперативні нормативні акти видають:

а) органи державної виконавчої влади за місцем знаходження кооперативу;

б) спеціальні державні органи управління кооперацією;

в) органи місцевого самоврядування за місцем знаходження кооперативу;

г) органи управління кооперативних організацій.

3.10. Указ «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в

реформуванні економіки України на ринкових засадах» було видано в:

а) 1993 році;

б) 1996 році;

в) 2000 році;

г) 2003 році.